Вирок № 98629272, 28.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/9506/19

Провадження №1-кп/127/290/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Петришина П.І.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

сторони захисту: адвокатів Хоміча О.О., Півнюк А.О.,

обвинувачених: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.12.2018 за № 12018020020004731, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Великий Березний Великоберезнянського району Закарпатської області, громадянина України, освіта неповна середня, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

29.05.2001 Великоберезнянським районним судом Закарпатської області за частиною другою статті 140, частиною другою статті 141 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки зі сплатою штрафу в розмірі 170 грн.;

03.07.2002 Великоберезнянським районним судом Закарпатської області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України з урахуванням частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;

16.02.2007 Козятинським міськрайонним судом Вінницької області за частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185, статті 198 Кримінального кодексу України з урахуванням статті 70 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі;

11.03.2009 Замостянським районним судом м. Вінниці за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років;

03.06.2009 Староміським районним судом м. Вінниці за частиною третьою статті 185 КК України з урахуванням частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі;

24.02.2012 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 185, частиною третьою статті 186 Кримінального кодексу України з урахуванням статті 70 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільнився 27.07.2018 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання,

17.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 02.12.2020 змінена правова кваліфікація діяння на частину другу статті 186 КК і призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі;

у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Флорешти Республіки Молдови, громадянина Р. Молдови, освіта неповна середня, не працюючого, не одруженого, без постійного місця проживання, раніше судимого:

23.08.2006 Приморським районним судом м. Одеси за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільнений на підставі статті 104 Кримінального кодексу України від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

10.08.2007 Приморським районним судом м. Одеси за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України з урахуванням статті 71 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі;

15.03.2011 Приморським районним судом м. Одеси за частиною другою статті 15, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі;

02.07.2015 Суворовським районним судом м. Одеси за частиною першою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільнився 19.09.2018 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання,

17.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 02.12.2020 змінений строк призначеного покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 в період часу з 22.30 год. 28.10.2018 по 05:00 год. 29.10.2018, точного часу не встановлено, перебуваючи біля будинку № 6 по вул. Острозького в м. Вінниці, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, з корисливих спонукань, маючи умисел на таємне заволодіння чужим майном з метою обернути його на свою користь, бажаючи протиправно збагатитися за рахунок чужої власності, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, діючи повторно, шляхом розбиття скла проникли до автомобіля марки «Alfa Romeo 166» синього кольору, д.н. НОМЕР_1 , звідки таємно викрали належні ОСОБА_4 сонцезахисні окуляри марки «Rау Ваn» моделі «RВ 8313 001/51», вартість яких згідно становила 3748,85 грн.

Після чого, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, завдавши ОСОБА_4 матеріальної шкоди на суму 3748,85 грн.

Крім того, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 в період часу з 00:00 год. по 08:00 год. 29.10.2018, точного часу не встановлено, перебуваючи біля зазначеного будинку, діючи умисно та за попередньою змовою між собою, з корисливих спонукань, маючи умисел на таємне заволодіння чужим майном з метою обернути його на свою користь, бажаючи протиправно збагатитися за рахунок чужої власності, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, діючи повторно, шляхом пошкодження замка проникли до автомобіля марки «Ваз 2106» коричневого кольору, д.н. НОМЕР_2 , звідки таємно викрали належні ОСОБА_5 куртку зеленого кольору марки «Y.F.К.», вартість якої становила 1090,55 грн., сонцезахисні окуляри, вартість яких становила 49,70 грн., автомобільну магнітолу марки «JVC» моделі «КО- 0322», вартість якої згідно з висновком експерта № 6760-6769/18-21 від 13 12 2018 становила 373,00 гривні, та коаксиальну акустичну систему марки «JVC» моделі «СS-V 625», вартість якої становила 251,65 грн.

Після чого, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, завдавши ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 1764,90 грн.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні ряду інших злочинів.

Зокрема, як слідує з обвинувального акта, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 близько 05.00 год. 25.09.2018, перебуваючи в дворі будинку № 6 по вул. Острозького у м. Вінниці , під час розмови із ОСОБА_7 , помітили у сумці останнього грошові кошти в сумі 10000 грн., після чого у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник умисел відкрито із застосуванням насильства заволодіти ними, для чого вони вступили між собою у попередню змову.

Реалізовуючи спільний злочинний умисел та вищевказану попередню змову, діючи повторно, з корисливими мотивом та метою, спрямованими на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підійшли до ОСОБА_7 та почали спільно і одночасно наносити йому удари руками та ногами по різним частинам тіла, а саме ОСОБА_2 наніс два удари правою рукою в ділянку обличчя та три удари лівою ногою в ділянку тулуба, а ОСОБА_3 наніс один удар правою ногою в ділянку тулуба та два удари лівою рукою в ділянку обличчя ОСОБА_7 , після чого ОСОБА_3 із належної ОСОБА_7 сумки, яка знаходилась біля нього, всупереч волі останнього, відкрито заволодів належними потерпілому грошовими коштами в сумі 10000 грн.

Після чого, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, завдавши ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 10000 грн.

Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 25.09.2018 близько 05.00 год., перебуваючи в дворі зазначеного будинку, після вчинення спільно з ОСОБА_3 злочину відносно ОСОБА_7 , помітив на правій руці ОСОБА_8 , яка знаходилась поруч та намагалась припинити їх протиправні дії, золотий браслет, після чого у ОСОБА_2 виник умисел відкрито заволодіти ним.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи повторно, з корисливими мотивом та метою, спрямованими на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_8 та шляхом ривка з правої руки останньої, всупереч її волі, відкрито заволодів належним їй золотим браслетом, 585 проби, вагою 4 г, вартість якого становила 5206,96 грн.

Після чого, ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши ОСОБА_8 матеріальної шкоди на суму 5206,96 грн.

Також у обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 близько 21.30 год. 16.10.2018, перебуваючи в приміщенні туалету загального користування на території Залізничного вокзалу за адресою: Площа Привокзальна, 1 в м. Вінниці, помітили раніше незнайомого їм ОСОБА_1 , після чого у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винник умисел відкрито із застосуванням насильства заволодіти належним йому майном, для чого вони вступили між собою у попередню змову.

Реалізовуючи спільний злочинний умисел та вищевказану попередню змову, діючи повторно, з корисливими мотивом та метою, спрямованими на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підійшли до ОСОБА_1 та почали спільно і одночасно наносити йому удари руками та ногами по різним частинам тіла, завдавши при цьому щонайменше три удари в обличчя ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому були завдані легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та саден обличчя, отримані від впливу тупого твердого предмету (предметів). Після чого, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 всупереч волі ОСОБА_1 відкрито заволоділи його шкіряною чоловічою курткою чорного кольору марки «Milan Leather», вартість якої становила 915 грн., шкіряною чоловічою барсеткою чорного кольору марки «РОLО», вартість якої становила 574,20 грн., в якій також знаходився мобільний телефон марки «Flу» моделі «РР 243» в корпусі чорного кольору, вартість якого згідно з висновком експерта № 6760-6769/18- 21 від 13.12.2018 становила 265,50 грн.

Після чого, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, завдавши ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 1754,70 гривень.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень (злочинів) не визнав та суду пояснив, що обставини, викладені в обвинувальному акті не відповідають дійсності.

Зокрема, повідомив суду, що він йшов на залізничний вокзал м. Вінниці. По дорозі в районі вулиці Папаніна до них підійшов ОСОБА_7 (з яким він раніше знайомий не був) та попросив допомоги, повідомивши при цьому, що на його дівчину хтось напав. Вони зайшли до провулку, де перебувала дівчина ОСОБА_7 , однак біля неї нікого більше не було. ОСОБА_7 завів дівчину додому, а їх на гральні автомати, де дав гроші на гру та купив пляшку коньяку. Потім повернулася дівчина ОСОБА_7 та принесла йому сумку з речами. Після чого, ОСОБА_7 почав її бити та остання, намагаючись уникнути побиття, сховалась за нього. Дівчина не могла йти самостійно, тому він завів її додому. Через хвилин 10 до нього почав дзвонити ОСОБА_7 , а згодом прийшов разом із ОСОБА_3 Дівчина дістала гроші з сумки та віддала їх ОСОБА_7 , також він забрав у дівчини браслет. Після чого потерпілий кинувся до них з ОСОБА_3 , при цьому кричав, що його обікрали.

Тілесних ушкоджень ОСОБА_7 він не наносив.

Щодо інших інкримінованих йому злочинів він нічого повідомити не може, оскільки йому нічого невідомо.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень (злочинів) не визнав та зазначив, що обставини, викладені в обвинувальному акті не відповідають дійсності.

При цьому суду повідомив, що він йшов з ОСОБА_2 на залізничний вокзал. В цей час до них підбіг ОСОБА_7 та повідомив, що б`ють його дівчину. Вони підійшли на місце, однак там знаходилась лише дівчина ОСОБА_7 . Останній сказав дівчині йоти додому, а сам повів їх з ОСОБА_2 на гральні автомати. Через деякий час дівчина повернулася та кинула ОСОБА_7 сумку, після цього потерпілий вийшов з дівчиною на вулицю, а коли повернувся почав питати про наявність наркотичних засобів. Потім він з ОСОБА_7 пішов додому до останнього, де він забрав ОСОБА_2 . Слідом за ними вибіг ОСОБА_7 та почав наносити їм удари, у зв`язку з чим він один раз наніс удар у відповідь, а саме в ділянку носа. Коли він був вдома у потерпілого, на столі він бачив телефон та браслет. Гроші бачив, коли дівчина дістала їх з сумки та віддала ОСОБА_7 , при цьому яка там була сума він не бачив.

Чи наносив ОСОБА_2 . ОСОБА_7 тілесні ушкодження та чи забирав речі останнього, він не бачив.

Крім того, повідомив суду, що забрав сонячні окуляри з автомобілів, зауважив, що дані крадіжки вчинив самостійно. Спосіб проникнення до зазначених транспортних засобів він назвати не зміг, оскільки не пам`ятає.

Щодо інших, інкримінованих йому злочинів, він нічого повідомити не може, оскільки не причетний до них.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні суд пояснив, що він зі своєю знайомою - ОСОБА_19 розпивали алкогольні напої в закладі на території залізничного вокзалу. Згодом вони пішли до туалету, де на нього напали. Хтось зайшов до туалету та наніс йому удар ззаду по голові. Від отриманого удару він впав, після чого його почали бити ногами. У нього забрали сумку, куртку та телефон. Він не запам`ятав нападників, однак бачив, що то були цигани. Після цього, вони пішли до жіночого туалету, де перебувала ОСОБА_19 . Остання йому повідомила, що в неї забрали сережки.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні відмовився надавати показання, скориставшись положеннями статті 63 Конституції України.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні суду пояснила, що точну дату не пам`ятає, вона з другом - ОСОБА_1 посиділи у кафе на залізничному вокзалі, після чого вони пішли до безкоштовного туалету на пероні вокзалу. Коли вона перебувала в туалеті, почула якийсь шум, а коли вийшла один з обвинувачених наказав їй зняти сережки. Згодом вона побачила ОСОБА_1 з поліцейськими, при цьому її товариш був побитий.

Хто грабував ОСОБА_1 вона не бачила, однак бачила, що обвинувачений йшов у куртці ОСОБА_1 .

Серед нападників вона впізнала обвинуваченого ОСОБА_3 , а інший був вищий за нього. ОСОБА_2 вона не впізнає.

Щодо викрадення сережок вона до поліції не зверталась.

Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_26 на неодноразові виклики в судове засідання не з`явились.

Відповідно до частини третьої статті 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 11.08.2020 (справа № 288/113/15-к) звернув увагу на те, що колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора, що суд має вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК України.

Отже, суд враховує, що суд неодноразово здійснював виклик зазначений потерпілих та свідків для їхнього допиту в судовому засіданні, однак вжиті судом заходи виявились не результативними, стороною обвинувачення не вжиті достатні та необхідні заходи, спрямовані на виконання приписів частини третьої статті 23 КПК. Кримінальне провадження надійшло до суду 03.04.2019. До обвинувачених в іншому кримінальному провадженні був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а у зазначеному кримінальному провадженні до обвинувачений будь-який запобіжний захід застосований не був.

Згідно з реченням першим частини першої статті 28 КПК під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. У реченні другому частини першої статті 28 КПК визначено, що розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. При цьому реченням третім частини першої статті 28 КПК регламентовано, що розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Представник сторони обвинувачення в судовому засіданні об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість забезпечення явки зазначених вище потерпілих та свідка у судове засідання з об`єктивних причин, не надав. Саме тому суд вважає за доцільне з метою забезпечення дотримання розумних строків, суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд кримінального провадження в межах наданих суду доказів (згідно з приписами частини першої статті 95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження).

Саме тому суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-протокол огляду місця події від 25.09.20__ (не вказаний рік проведення огляду), згідно з яким оглянуте домоволодіння № 6 по вул. Острозького в м. Вінниці , зафіксована обстановка (проведений на підставі заяви ОСОБА_8 );

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.12.2018, відповідно до якого ОСОБА_8 впізнала особу на фото № 1, яка 25.09.2018 біля 05.00 год., перебуваючи в дворі будинку № 6 по вул. Острозького в м. Вінниці спільно з іншою особою відкрито заволоділа її золотим браслетом та грошовими коштами в сумі 10000 грн., з довідки до протоколу впізнання випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_2 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.12.2018, згідно з яким ОСОБА_8 впізнала особу на фото № 3, яка 25.09.2018 біля 05.00 год. в дворі будинку № 6 по вул. Острозького в м. Вінниці спільно з іншою особою заволоділа грошовими коштами в сумі 10000 грн., а також була присутня при тому, як інша особа відкрито заволоділа її браслетом, з довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображений ОСОБА_3 ;

-лист за підписом заступника директора департаменту - начальника управління діловодства Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України ОСОБА_27 від 19.11.2018 за № 13635/201 на адресу Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області, відповідно до якого станом на 25.09.2018 закупівельна ціна дорогоцінного металу (золото 585 проби) в брухті становила 612,19 грн. за грам;

-висновок експерта № 1400 від 14.12.2018, згідно з яким у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців та саден обличчя, отримані від впливу твердого тупого предмету (предметів), належать до легких тілесних ушкоджень, виникли, можливо 16.10.2018;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2018, відповідно до якого ОСОБА_19 впізнала особу на фото № 1, яка 16.10.2018 біля 21.30 год., перебуваючи біля туалету по площі Привокзальній в м. Вінниці, відкрито заволоділа майном, що належить ОСОБА_1 , з довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_3 ;

-протокол огляду місця події від 30.11.2018, згідно з яким в службовому кабінеті Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_26 видав працівникам поліції мобільний телефон марки «Fly», який він придбав в середині жовтня у ломбарді (проведений на підставі заяви ОСОБА_26 );

-протокол огляду місця події від 30.10.2018, відповідно до якого оглянутий автомобіль марки «Lada», д.н. НОМЕР_2 , описаний його стан та виявлені пошкодження;

-протокол огляду місця події від 23.10.2019, згідно з яким по вул. Островського біля будинку № 6 в м. Вінниці оглянутий автомобіль марки «Alfa-Romeo», описаний його стан та виявлені пошкодження;

-протокол пред`явлення речей для впізнання від 29.10.2018, відповідно до якого ОСОБА_4 впізнав з-поміж представлений йому окулярів окуляри під № 2, які були викрадені з автомобіля «Alfa-Romeo», з довідки до протоколу випливає, що окуляри під № 2 були вилучені у ОСОБА_3 під час його затримання 29.10.2018;

-протокол пред`явлення предмету для впізнання за фотознімками від 27.02.2019, згідно з яким ОСОБА_1 впізнав мобільний телефон, зображений на фото № 3, яким незаконно заволоділи невідомі йому особи із застосуванням сили 16.10.2018 біля 21.30 год. у приміщенні загального туалету на площі Привокзальній в м. Вінниці, з довідки до протоколу випливає, що телефон, зображений на фото № 3 був виданий ОСОБА_26 ;

-протокол пред`явлення предмету для впізнання від 27.02.2019, відповідно до якого ОСОБА_5 впізнав окуляри, зображені на фото № 1, які були викрадені в період часу з 24.00 год. 28.10.2018 по 08.00 год. 29.10.2018 з його автомобіля марки «Ваз» в дворі будинку № 6 по вул. Острозького в м. Вінниці, з довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображені окуляри, які були вилучені у ОСОБА_3 під час його затримання 29.10.2018;

-протокол пред`явлення предмету для впізнання за фотознімками від 27.02.2019, згідно з яким ОСОБА_5 впізнав куртку, зображену на фото № 4, яка була викрадена з його автомобіля марки «Ваз» по вул. Острозького в м. Вінниці в період часу з 24.00 год. 28.10.2018 по 08.00 год. 29.10.2018, з довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображена куртка, яка була вилучена у ОСОБА_2 під час його затримання 29.10.2018;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.02.2019, відповідно до якого ОСОБА_19 впізнала особу на фото № 3, яка 16.10.2018 біля 21.30 год. в приміщенні загального туалету на площі Привокзальній в м. Вінниці спільно з іншою особою відкрито, із застосуванням сили заволоділа майном ОСОБА_1 , з довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображений ОСОБА_2 ;

-протокол затримання від 29.10.2018, згідно з яким ОСОБА_3 був затриманий 29.10.2018 о 12.50 в приміщенні службового кабінету № 305 по вул. О. Довженка, 73 в м. Вінниці, в нього були вилучені: мобільний телефон марки Samsung, мобільний телефон марки Lenovo, мобільний телефон марки Huawei, ліхтарик марки X-bal G, мішечок з пахучою сумішшю, USB-кабель, сонцезахисні окуляри марки Ray Ban та куртка (підстава затримання - пункт 2 статті 208 КПК);

-протокол затримання від 29.10.2018, відповідно до якого ОСОБА_2 був затриманий 29.10.2018 о 19.20 год. в приміщенні службового кабінету № 305 по вул. О. Довженка, 73 в м. Вінниці, в нього була вилучена чоловіча куртка (підстава затримання - пункт 2 статті 208 КПК);

-висновок експерта № 6760-6769/18-2 від 13.12.2018, згідно з яким загальна ринкова вартість об`єктом станом на визначені періоди становила 163141,38 грн. (у довідці описані об`єкти).

Здійснивши судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини третьої статті 26 КПК, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Отже, аналізуючи показання обвинувачених та надані стороною обвинувачення докази, суд дійшов до такого висновку.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив, що визнає факт заволодіння сонячними окулярами з автомобілів, однак зауважив, що дані крадіжки вчинив самостійно. Спосіб проникнення до зазначених транспортних засобів він назвати не зміг, оскільки не пам`ятає.

Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судові засідання на неодноразові виклики не з`являлись. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що показання потерпілих відповідно до положень статті 95 та частини другої статті 84 КПК є процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні.

Інкриміновані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінальні правопорушення за фактом заволодіння майном зазначених потерпілих відповідно до приписів частини першої статті 477 КПК не є кримінальними правопорушеннями у формі приватного обвинувачення. Тому згідно з приписами частини першої статті 92 КПК тягар доведення обставин, передбачених частиною першою статті 91 КПК покладений на прокурора і правові підстави для закриття кримінального провадження в цій частині у зв`язку з неявкою потерпілих в судові засідання, на переконання суду, відсутні. Натомість надані суду докази мають бути оцінені судом відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК, зі змісту якої випливає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На підтвердження винуватості обвинувачених за фактом заволодіння майна з автомобілів «Lada» та «Alfa-Romeo» прокурором надані протоколи огляду місця події, протоколи пред`явлення речей для впізнання та протоколи затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зміст яких наведений вище. Оцінюючи зазначені докази, суд вважає за доцільне зауважити, що під час затримання ОСОБА_3 у останнього були вилучені окуляри, які в подальшому впізнав ОСОБА_4 , та окуляри, які в подальшому впізнав ОСОБА_5 . Також з наданих суду доказів випливає, що ОСОБА_5 впізнав куртку, яка була викрадена з його автомобіля і яка була вилучена під час затримання ОСОБА_2 .

Як суд вже зазначив, у судовому засіданні встановлено, що викрадені з автомобілів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 речі були вилучені під час затримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував факту їх викрадення, зазначивши, що заволодів ними самостійно. Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що обвинувачений ОСОБА_2 під час виступу із захисною промовою в судових дебатах заперечив ту обставину, що вилучену в нього куртку йому надав ОСОБА_3 . Однак обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні взагалі не надав будь-яких показань, які б стосувалися інкримінованого йому діяння в частині заволодіння майном ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Вирішуючи питання щодо наявності в діянні обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ознак кримінально караного діяння (злочину), суд враховує таке.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - Постанова № 10) роз`яснив, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 14.05.2020 (справа 405/2648/18) Верховний Суд (далі - ВС) роз`яснив, що для висновку про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину досить встановлення узгодженості їхніх дій. Зокрема, як зазначив ВС у згаданій постанові, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.

У постанові від 10.12.2020 (справа 464/710/18) ВС зауважив, що домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій - поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

Враховуючи наведені вище обставини та роз`яснення і висновки, сформульовані ВСУ та ВС, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт спільного вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначених діянь - викрадення майна з автомобілів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Суд при цьому враховує, що викрадення зазначеного майна відбулось таємно для оточуючих, а тому суд дійшов до висновку, що таке заволодіння відбулось у формі крадіжки.

Згідно з пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК) у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року складає 1762 гривню. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2018 році для кримінально-правової кваліфікації становить 881 гривню.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі - КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Натомість згідно з приміткою 2 до статті 185 КК у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна нижню межу розміру завданої шкоди, тобто 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що становить 176,2 гривень.

В судовому засіданні було встановлено, що розмір завданої вчиненим обвинуваченими діянням (кримінальним правопорушенням) шкоди становить 3748,85 грн. потерпілому ОСОБА_29 та 1764,90 грн. - ОСОБА_5 , тобто перевищує нижню межу, з якої настає кримінальна відповідальність. Саме тому суд вважає, що в діях обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні ознаки саме кримінально караної крадіжки.

Суд також приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 4 постанови № 10, згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Зважаючи на ту обставину, що обвинувачені після заволодіння зазначеним вище майном, належним потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мали реальну можливість розпорядитись викраденим ним майном, суд вважає, що в діях обвинувачених наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушення.

Окрім цього, суд враховує, що у примітці 1 до статті 185 КК зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що с удимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з приписами пункту 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

Частиною п`ятою статті 90 КК визначено, що у разі якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_2 був неодноразово засуджений за вчинення умисних злочинів, у тому числі й проти власності, зокрема, 24.02.2012 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 185, частиною третьою статті 186 КК з урахуванням статті 70 КК до покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільнився 27.07.2018 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання. 17.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 187 КК до покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 02.12.2020 змінена правова кваліфікація діяння на частину другу статті 186 КК і призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Також з наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_3 був неодноразово засуджений за вчинення умисних злочинів, у тому числі й проти власності, зокрема, 02.07.2015 Суворовським районним судом м. Одеси за частиною першою статті 187 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільнився 19.09.2018 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання. 17.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 187 КК до покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 02.12.2020 змінений строк призначеного покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

З огляду на викладене суд вважає, що діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні ознаки повторності. Саме тому суд вважає, що їхні дії охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно, а також за попередньою змовою групою осіб.

Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні, як суд зазначив вище, свою причетність до заволодіння майном ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечили, зазначивши, що вони до вчинення цього злочину не причетні.

В якості доказів винуватості обвинувачених у вчиненні зазначеного злочину прокурор надав суду висновок експерта № 1400 від 14.12.2018, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2018 та від 27.02.2019, зміст яких наведений вище. Також суд допитав у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_19 .

Оцінюючи надані суду докази згідно з правилами, закріпленими у частині першій та другій статті 94 КПК, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Як слідує з протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2018, свідок ОСОБА_19 впізнала особу, зображену на фото № 1, яка 16.10.2018 біля 21.30 год., перебуваючи біля туалету по площі Привокзальній в м. Вінниці, відкрито заволоділа майном, що належить ОСОБА_1 , з довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_3 . Також у зазначеному протоколі зазначено, що свідок ОСОБА_19 впізнала зазначену особу ( ОСОБА_3 ) за загальними рисами та формою обличчя. Разом з тим, будучи допитаною в судовому засіданні, свідок ОСОБА_19 зауважила, що серед нападників вона впізнала обвинуваченого ОСОБА_3 , а інший був вищий за нього. ОСОБА_2 вона не впізнає. Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що після здійснення такого впізнання у судовому засіданні, на вимогу суду обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 піднялись і свідок ОСОБА_19 констатувала, що насправді ОСОБА_2 нижчий за ОСОБА_3 . Відповідаючи на питання сторони захисту, які її показання слід оцінювати як правдиві, свідок ОСОБА_19 суду повідомила, що вважає, що показання, надані в судовому засіданні, достовірніші.

ВС у постановах від 26.11.2020 (справа № 742/2200/19), від 18.12.2019 (справа № 761/2021/16-к), від 21.07.2020 (справа № 331/2390/17), від 03.03.2020 (справа № 203/421/16-к), від 26.11.2020 (справа №742/2200/19), від 27.11.2019 (справа № 686/19218/17) зробив ряд висновків щодо порядку пред`явлення особи для впізнання.

Зокрема, у постанові від 26.11.2020 (справа № 742/2200/19) ВС зауважив, що жодних імперативних вимог щодо пред`явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено. Так само не передбачено й обов`язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.

У постанові від 18.12.2019 (справа № 761/2021/16-к) ВС звернув увагу на те, що порядок пред`явлення особи для впізнання регламентований статтею 228 КПК. Зі змісту наведеної норми, як зазначив ВС, перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Відповідно до частин першої, другої, шостої та сьомої статті 228 КПК встановлений порядок впізнання особи за фотознімками.

При цьому в постанові від 21.07.2020 (справа № 331/2390/17) ВС зауважив, що недопустимим доказом є протокол пред`явлення особи для впізнання, який не містить опису всіх осіб, які пред`являлися.

Оцінюючи розбіжності між відомостями, отриманими в ході пред`явлення особи для впізнання за фотознімками під час досудового розслідування, та показаннями свідка, наданими у судовому засіданні, суд враховує таке.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні зазначила, що вона не бачила, хто грабував ОСОБА_1 , однак бачила, що обвинувачений йшов у куртці ОСОБА_1 . При цьому суд враховує, що відповідаючи на питання сторони захисту, свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні не змогла описати куртку, яка належала ОСОБА_1 .

У постанові від 14.09.2020 (справа № 740/3597/17) ВС зазначив, що приписи частини четвертої статті 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому статті 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі статтею 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Хоча зазначений висновок ВС стосується результатів, отриманих внаслідок проведення слідчого експерименту, суд вважає, що зазначений висновок може бути застосований судом при оцінці наданих суду доказів в частині визначення пріоритетності процесуального джерела доказування (протокол чи показання). Зокрема, як суд вже зазначив, у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками зазначено, що свідок ОСОБА_19 впізнала особу, яка заволоділа майном ОСОБА_1 . Натомість у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 зауважила, що моменту такого заволодіння вона не бачила. У зв`язку з недостовірним відображенням свідчень свідка ОСОБА_19 у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2018 суд інші відомості, зазначені у цьому протоколі, вважає за доцільне оцінити у сукупності з іншими доказами, наданими суду згідно з правилами, передбаченими частиною першою статті 94 КПК.

Оцінюючи наданий суду протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.10.2018, а також показання свідка ОСОБА_19 , надані нею в судовому засіданні, суд протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками оцінює критично, як такий що був спростований свідком ОСОБА_19 у судовому засіданні.

В якості підтвердження винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів, як суд вже зазначив вище, прокурор надав протокол пред`явлення предмету для впізнання за фотознімками від 27.02.2019, згідно з яким ОСОБА_1 впізнав мобільний телефон, зображений на фото № 3, яким незаконно заволоділи невідомі йому особи із застосуванням сили 16.10.2018 біля 21.30 год. у приміщенні загального туалету на площі Привокзальній в м. Вінниці, з довідки до протоколу випливає, що телефон, зображений на фото № 3 був виданий ОСОБА_26 . Разом з тим, свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні допитаний не був. Натомість прокурор надав суду протокол огляду місця події від 30.11.2018, згідно з яким в службовому кабінеті Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_26 видав працівникам поліції мобільний телефон марки Fly, який він придбав в середині жовтня у ломбарді.

Суд з огляду на це вважає за доцільне зазначити таке.

Суд неодноразово вживав заходів, спрямованих на виклик в судове засідання свідків сторони обвинувачення, однак вжиті судом заходи виявились не результативними. ВС у постанові від 11.08.2020 (справа № 288/113/15-к) звернув увагу на те, що колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора, що суд має вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК.

Отже, представник сторони обвинувачення в судовому засіданні не довів, що вилучений у ОСОБА_26 мобільний телефон був переданий йому саме обвинуваченими, а тому відомості, викладені у протоколі пред`явлення предмету для впізнання від 27.02.2019, мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами за правилами, встановленими частиною першою статті 94 КПК.

В якості підтвердження винуватості обвинувачених у заволодінні майном ОСОБА_1 прокурор надав суду висновок експерта № 1400 від 14.12.2018, зміст якого наведений вище, яким констатовані виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження. Разом з тим, не заперечуючи факту наявності у потерпілого виявлених у нього тілесних ушкоджень, суд вважає за доцільне зауважити, що наданий суду висновок не підтверджує причетність обвинувачених до відкритого заволодіння обвинуваченими майном потерпілого. Однак такий висновок має бути оцінений судом відповідно до правил, встановлених у частині другій статті 94 КПК.

Слід зауважити, що ВС у постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

При цьому ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ зазначав, що наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Туреччини). Критерій доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 р., п. 161, Series A No 25) полягає в тому, що така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою чи подібних до них неспростованих презумпцій (рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey), заява No 21986/93, п. 100, ECHR 2000- VII; рішення у справі «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), заява No 12167/04, від 15.11.2012 р., п. 52). Більше того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці зауважує, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio /той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження/ (рішення у справі «Ушаков та Ушакова проти України», (Ushakov and Ushakova v. Ukraine), заява № 10705/12, ECHR 2015).

Також при розкритті поняття стандарту доведення поза розумним сумнівом суд вважає за доцільне звернути увагу, що ВС у постанові від 21.01.2020 (справа № 754/17019/17) зауважив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) ВС зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) ВС зазначив, що законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині четвертій статті 17 КПК. Зі змісту частини другої статті 8 та частини п`ятої статті 9 КПК випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Отже, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом не доведена винуватість обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні грабежу щодо ОСОБА_1 . Тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 373 КПК обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зазначеним фактом мають бути виправдані, у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими.

Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначили, що до заволодіння майном потерпілого ОСОБА_7 вони не причетні.

Оцінюючи показання обвинувачених у цій частині, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Суд вже вище посилався на висновок ВС щодо обов`язку забезпечення явки в судове засіданні свідків сторони обвинувачення. При цьому суд вважає, що зазначений висновок може бути прийнятним і в частині застосування наслідків неявки в судове засідання потерпілого. Також суд вважає за доцільне зазначити, що інші докази, які б могли підтвердити причетність обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вчинення злочину відносно ОСОБА_7 , суду надані не були. Вище суд вже навів обґрунтування доведення винуватості особи поза розумним сумнівом. Тому, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом не доведена винуватість обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_7 . Отже, відповідно до пункту 2 частини першої статті 373 КПК обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зазначеним фактом мають бути виправдані, у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими.

На підтвердження винуватості обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_8 прокурор надав суду протокол огляду місця події від 25.09.20__ (не вказаний рік проведення огляду), протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.12.2018, лист за підписом заступника директора департаменту - начальника управління діловодства Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України Носулько В.В. від 19.11.2018, зміст яких наведений вище.

Обвинувачені в судовому засіданні свою причетність до вчинення зазначеного злочину заперечили.

Оцінюючи зазначені докази, суд вважає за доцільне зауважити, що у протоколі огляду місця події не вказаний рік проведення слідчої дії. Вжиті судом заходи, спрямовані на виклик в судове засідання потерпілої ОСОБА_8 виявились не результативними. Тому суд був позбавлений можливості здійснити судовий контроль в частині дотримання вимог чинного кримінально-процесуального закону під час отримання зазначених вище доказів.

З огляду на зазначене, здійснюючи оцінку наданих суду доказів відповідно до приписів частини першої та другої статті 94 КПК, керуючись стандартом доведення винуватості поза розумним сумнівом, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом не доведена винуватість обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_8 . Отже, відповідно до пункту 2 частини першої статті 373 КПК обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зазначеним фактом мають бути виправдані, у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблено ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

ВС у постанові від 05.08.2020 (справа № 334/5670/18) зауважив, що щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і в тому випадку, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій. Разом з тим, суд вище вже навів правові висновки, сформульовані судом касаційної інстанції щодо наявності такої ознаки, що пом`якшує покарання обвинуваченого, як щире каяття.

В ході судового розгляду кримінального провадження обставин, які б свідчили про визнання обвинуваченими винуватості, розкриття всіх відомих їм обставин вчиненого діяння, вчинення інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди, встановлені не були. Натомість з наданих суду матеріалів випливає, що злочинна діяльність обвинувачених була припинена внаслідок їхнього затримання. І саме завдяки тому, що обвинувачені були затримані та при їхньому затримані у них були вилучені викрадені у потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 речі. Тому суд вважає, що обставин, які пом`якшують покарання обвинувачених, в ході судового розгляду кримінального провадження встановлені не були. Крім цього, суд враховує, що обвинувачені за місцем відбування покарання характеризувались негативно, вчинили новий умисний злочин протягом нетривалого періоду часу після звільнення з місць відбування покарання.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинувачених обставин, що обтяжують їх покарання суд враховує роз`яснення, надані в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує. Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).

Отже, вчинення обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інкримінованих їм злочинів в період не знятої і не погашеної судимості згідно з приписами частини четвертої статті 67 КК не може бути враховане судом, як обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого (рецидив злочинів), оскільки остання передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію.

Тому обставин, що обтяжують покарання обвинувачених, судом не встановлені.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, особу обвинувачених, їх ставлення до вчиненого, обставин, що пом`якшують та обтяжують їх покарання, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених і попередження вчинення ними нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Як суд вже зазначив, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були засуджені 17.07.2020 ( ОСОБА_2 за частиною другою статті 186 КК, а ОСОБА_3 - частиною другою статті 187 КК). Зазначений злочин ними був вчинений, як випливає з вироку суду, 29.10.2018. Натомість злочини, у вчинені яких за результатами судового розгляду доведена винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , були вчинені останніми 28.10.2018 та 29.10.2018, тобто до постановлення вироку від 17.07.2020.

Зі змісту частини четвертої статті 70 КК випливає, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Отже, суд вважає, що обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 має бути призначене остаточне покарання з урахуванням приписів частини четвертої статті 70 КК.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченим положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства. Також у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що наявність попередніх судимостей, за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень статті 75 КК.

Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили умисний злочин в період не знятої і не погашеної судимості, були засуджені 17.07.2020 і відбувають покарання за зазначеним вироком, суд дійшов до переконання, що правові підстави для їх звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до положень частини першої статті 75 КК відсутні.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Тому, строк відбування покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2018 та 04.12.2018 на речові докази у кримінальному провадженні було накладено арешти, які доцільно скасувати.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, визнати невинними і виправдати на підставі пункту 2 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України в зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченими.

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2020 призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_2 до строку покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання відбуте за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2020, тобто з 02.12.2020 по день набрання зазначеним вироком (тобто від 28.07.2021) законної сили.

Строк відбування кримінального покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого призначеного покарання більш суворим покаранням за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2020 призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Зарахувати ОСОБА_3 до строку покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання відбуте за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2020, тобто з 02.12.2020 по день набрання зазначеним вироком (тобто від 28.07.2021) законної сили.

Строк відбування кримінального покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «Fly» FF 243, в корпусі чорного кольору, IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_3 , який переданий до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути законному володільцю;

- мобільний телефон «Samsung» у корпусі білого кольору з 2 відділеннями для сім-карт, без наявних сім-карт всередині, з IMEI1: НОМЕР_4 ; IMEI 2: НОМЕР_5 , мобільний телефон «LENOVO» у корпусі чорного кольору з задньою кришкою білого кольору, з 2 відділеннями для сім карт, без наявних сім карт всередині, IMEI 1: НОМЕР_6 ; IMEI 2: НОМЕР_7 та мобільний телефон «HUAWEI» у корпусі чорного кольору з 1 відділенням для сім-карти, без наявної сім-карти в середині, з IMEI : НОМЕР_8 , навушники білого кольору марки hoco, розірвані по середині, залізний ліхтарик сірого кольору марки X- bal G у працюючому стані, червоний мішечок з пахучою сумішшю з надписом Dr. Marcus по центру, USB- кабель чорного кольору, куртку чорно-сірого кольору, які передані до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_3 ;

- окуляри коричневого кольору марки Ray Ban, які передані до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_4 ;

- болонєву куртку зеленого кольору та окуляри кольору хамелеон, які передані до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області, - ОСОБА_5 .

Арешти, накладені на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2018 та 04.12.2018 - скасувати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, що утримується під вартою - в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому, прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: