Ухвала суду № 98624845, 23.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

УХВАЛА

про відмову в затвердженні угод про визнання винуватості

та повернення обвинувального акту

23 липня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Русєвої А.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Романюка П.С.,

прокурора – Пахолюка О.І.

захисника – Ковбаско В.Л.

обвинувачених – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.06.2021 року за №12021000000000766 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.2 ст.302, ч.4 ст.28, ч.3 ст.303 КК України, ОСОБА_2 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.2 ст.302, ч.4 ст.28, ч.3 ст. 303 КК України, -

встановив:

02.07.2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.06.2021 року за №12021000000000766 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.2 ст. 302, ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 303 КК України та ОСОБА_2 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч.2 ст. 302, ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 303 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_1 від 30.06.2021 року за участю адвоката Ковбаско В.Л. та з угодою про визнання винуватості, укладеною між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 від 30.06.2021 року та за участі адвоката Ковбаско В.Л.

У судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожна з них окремо, підтримали укладення угоди та вказали, що зробили це добровільно. Кожна з обвинувачених вказала, що насильства, примусу чи погроз до них ніхто не застосовував, обіцянок, чи будь-яких інших обставин, не передбачених угодою, їм ніхто не надавав. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожна окремо, повідомили, що щиро розкаюються у вчиненому, беззастережно визнають свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, розуміють характер обвинувачення за кожним епізодом злочинної діяльності окремо та погоджуються з його формулюванням, яке зазначене в угоді.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожна з них окремо, зазначили, що цілком розуміють, що мають право на повний судовий розгляд, у якому прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого їх обвинувачують, і вони при цьому мають право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на їх користь.

При цьому обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожна з них окремо, наполягали на укладенні угоди, які укладені між ними та прокурором в присутності їх захисника, а також повідомили, що вони повністю усвідомлюють вид покарання, призначення якого обумовлене угодами, інші заходи, що будуть застосовані до них у разі затвердження цих угод, а також наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 Кримінального процесуального кодексу України.

Захисник Ковбаско В.Л.. повідомив, що здійснював захист обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожнох окремо, під час досудового слідства, в тому числі під час укладення угоди, та повністю підтвердив зазначені його підзахисними дані.

Прокурор Пахолюк О.І. угоду підтримав, зазначив про її добровільність.

Крім того, прокурор вказав, що у діях обвинувачених наявні більше двох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу особистих та сімейних обставин.

При цьому, прокурор зазначив, що у разі наявності більше двох обставин і обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обвинуваченим може бути призначене покарання відповідно до ч.1 ст.69 КК України.

Прокурор наголосив, що у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо викриття інших осіб наявний суспільний інтерес, оскільки винні особи мають нести покарання.

Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками та перевіривши угоди про визнання винуватості на їх відповідність вимогам кримінального та кримінального процесуального законів, дійшов висновку, що в затвердженні угод слід відмовити, а обвинувальний акт повернути прокурору у зв`язку з його невідповідність вимогам ст.291 КПК України, з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується в участі у злочинній організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 255 КК України, утриманні місць розпусти, а також звідництві, вчинені з метою наживи, злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302 КК України, сутенерстві, злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.28, ч.3 ст.303 КК України.

30 червня 2021 року у кримінальному провадженні №12021000000000766 від 10.06.2020 року між прокурором Пахолюк О.І. та підозрюваною ОСОБА_1 в присутності її захисника укладено угоду про визнання винуватості.

За змістом пункту 6 угоди при вирішенні питання про укладення цієї угоди прокурором враховано наступні обставини:

- ступінь та характер сприяння ОСОБА_1 у розслідуванні кримінального провадження щодо неї та інших осіб, а саме – активне сприяння обвинуваченою ОСОБА_1 розкриття кримінальних правопорушень, що виразилось у повідомленні нею про всі відомі їй обставини вчинення кримінальних правопорушень, а також наданні викривальних показань про осіб, обставини та події, які мають значення для кримінального провадження та підлягають встановленню (доказуванню). Таким чином, обвинувачена ОСОБА_1 активно сприяла встановленню обставин кримінального провадження, у тому числі щодо себе та інших осіб;

- характер і тяжкість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема, належність кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , які відносяться до тяжких та особливо тяжких, те, що остання не являється організатором указаної протиправної діяльності, активно сприяла органу досудового розслідування у документуванні вчинення кримінальних правопорушень (злочинів) нею та іншими учасниками злочинної організації, в тому числі організаторами;

- наявність суспільного інтересу у швидкому досудовому розслідуванні і судовому провадженні, у викритті і припиненні інших кримінальних правопорушень і причетних до них осіб, оскільки будучи допитаною, ОСОБА_1 повідомила про злочини, вчинені за її участі, а також розповіла про інші обставини, що раніше не були відомі правоохоронним органам, які надали можливість в коротші строки завершити досудове розслідування;

- наявність суспільного інтересу в запобіганні та припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень, оскільки в ході допитів ОСОБА_1 повідомила про вчинені за її участі злочини в складі злочинної організації, інших учасників, що надало змогу правоохоронним органам повністю припинити діяльність даної організації, таким чином, попередивши вчинення інших кримінальних правопорушень.

Відповідно до угоди, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 , згідно зі статтею 66 Кримінального кодексу України, є:

- щире каяття;

- активне сприяння розкриттю злочинів;

- вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_1 , стороною обвинувачення не встановлено.

Також у пункті 2 угоди зазначено, що обвинувачена ОСОБА_1 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі висунутого їй обвинувачення та зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі висунутого їй обвинувачення у судовому провадженні.

За угодою (пункт 7) обвинувачена ОСОБА_1 добровільно своїми активними діями зобов`язується надавати визнавальні та викривальні покази стосовно осіб з числа організаторів та учасників злочинної організації, яка полягає у створенні та утриманні місць розпусти, у тому числі в цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до абз.3 п.8 угоди сторони узгодили покарання обвинуваченій ОСОБА_1 виходячи з вимог ст.ст. 69, 70, 75, 76 Кримінального кодексу України, а саме:

- за ч. 2 ст. 255 КК України, ураховуючи відповідно до ч.2 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винної, не призначаючи додаткового покарання, що передбачене в санкції ч.2 ст.255 КК України, як обов`язкове – у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

- за ч.4 ст. 28, ч.2 ст.302 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- за ч.4 ст.28, ч.3 ст.303 КК України, ураховуючи відповідно до ч.1 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винного – у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки і 6 (шість) місяців.

Сторони угодили, що на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та враховуючи відповідно до ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів , з урахуванням особи винної, не призначаючи додаткового покарання, що передбачене в санкції ч.2 ст. 255 КК України як обов`язкове, призначити ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

Сторони угодили, що відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробувальним строком.

Сторони в угоді зазначили, що виходячи з вимог ст. 77 КК України при звільненні від відбування покарання з випробуванням не може бути застосована додаткова міра покарання у виді конфіскації майна ,яку сторони вважали за необхідне не призначати.

Ні підставі ст. 76 КК України сторони узгодили покласти на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштування або з направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо їй буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Згідно з угодою на призначення вказаного вище покарання обвинувачена ОСОБА_1 згодна.

Відповідно до угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог статті 473 Кримінального процесуального кодексу України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченої є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями частини четвертої статті 394 та частини третьої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України, а для обвинуваченої - також її відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України.

В угоді сторонами обумовлено наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

За змістом ст.69 КК України (в редакції чинній на момент скоєння злочинів, які ставяться у вину ОСОБА_3 ) за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В той же час, відповідно до положень ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Отже згадана норма містить виключний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені винній особі у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, серед яких відсутнє покарання у виді конфіскації майна,

В абз.3 п.8 угоди сторони узгодили покарання обвинуваченій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 255 КК України, ураховуючи відповідно до ч.2 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винної, не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкцією ч.2 ст.255 КК України, як обов`язкове у виді конфіскації майна.

Крім того, укладена між сторонами угода містить досягнуту домовленість про непризначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна на підставі ст.77 КК України, у зв`язку із звільненням її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

За таких обставин, зокрема узгодження сторонами угоди не застосування до ОСОБА_1 додаткового покарання спочатку у зв`язку із застосуванням до неї положень ч.2 ст.69 КК України, а також положень ст.77 КК України, суд приходить до висновку про невідповідність умов угоди вимогам закону про кримінальну відповідальність, оскільки за переконанням суду при узгодженні застосування або не застосування додаткового покарання, передбаченого санкцією частини статті за якими обвинувачується ОСОБА_1 мали бути застосовані лише положення ст.77 КК України, яка в свою чергу виключає застосування до винного додаткового покарання у виді конфіскації майна, в разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Крім того, угодою визначено обставини, які, відповідно до частини першої статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшують покарання ОСОБА_1 , а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Так, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину - це дві самостійні обставини, які пом`якшують покарання, що тісно пов`язані між собою.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.

Крім того, щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів не свідчить про щире каяття винного у вчиненні злочину.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину, намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє підтвердження перед судом.

Однак, поведінка обвинуваченої в судовому засіданні не свідчила про дійсну наявність її щирого каяття у вчиненому та осуд своєї поведінки, її намаганні виправити ситуацію, зокрема офіційне працевлаштування, звернення до центру зайнятості населення за допомогою у працевлаштуванні. Обвинувачена ОСОБА_1 в судовому засіданні лише стисло заявила про те, що вину свою у вчиненні кримінальних правопорушень визнала повністю та щиро кається у вчиненому і, така поведінка обвинуваченої виглядала для суду непереконливою щоб суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченої дійсного жалю у вчиненому. Така її заява щодо визнання винуватості та каяття у вчиненому навпаки виглядає для суду як визнання вини під тиском зібраних у справі доказів і не свідчить про щире каяття ОСОБА_1 у вчиненні злочину.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність у ОСОБА_1 пом`якшуючої покарання обставини у виді щирого каяття.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що особа, яка вчинила злочин, своїми діями надає допомогу (сприяє) правоохоронним органам у розкритті злочину, тобто встановленні всіх обставин вчинення злочину, винних осіб, а також у виявленні причин та умов злочину.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

Прокурор повідомив, що ОСОБА_1 активно сприяла у проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо неї та інших осіб, надавала викривальні показання стосовно себе та інших осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 303 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 червня 2020 року за № №12021000000000766.

Враховуючи викладене, суд вважає, у діях обвинуваченої ОСОБА_1 наявна обставина, яка пом`якшує покарання, а саме активне сприяння розкриттю злочинів.

В угоді про визнання винуватості зазначено, що ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення через збіг тяжких особистих та сімейних обставин.

Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім`ї; важкий матеріальний стан. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.

Для визнання цих обставин такими, що пом`якшують покарання, необхідно встановити об`єктивний зв`язок між даними обставинами і вчиненим злочином.

Сторони угоди в судовому засіданні не довели перед судом такого зв`язку між тяжкими особистими та сімейними обставинами, не розкрили їх зміст та не обґрунтували зв`язок із вчиненими злочинами, які інкримінуються ОСОБА_1 які згідно Кримінального кодексу України віднесені до кримінальних правопорушень проти громадської безпеки, а також громадського порядку та моральності.

В судовому засіданні захисником Ковбаско В.Л. в інтересах ОСОБА_1 надана, копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 28.09.2013 року та копія характеристики датованої 16.11.2020 року.

Однак, слід зазначити, що на стадії підготовчого судового засідання дослідження судом будь-яких доказів є неприпустимим та суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріпленим кримінальним процесуальним законодавством.

Більш того, за змістом положень ч.6 ст. 474 КПК України суд має право витребувати документи та викликати в судове засідання осіб та опитувати їх лише для з`ясування добровільності укладення угоди.

Відповідно до частини другої статті 66 Кримінального кодексу України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, однак в угоді, крім зазначених, не наведені інші обставини.

Така обставина, як активна співпраця ОСОБА_1 зі слідством, судом вже була описана вище та визнана такою, що пом`якшує покарання.

Так, судом встановлено одна обставина, яка пом`якшує покарання обвинуваченій, однак, виходячи зі змісту статті 69 Кримінального кодексу України, призначення більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на частину першу статті 69 Кримінального кодексу України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочин них дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині Кримінального кодексу України, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у частині першій статті 69 Кримінального кодексу України, суд може не призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України як обов`язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами статті 70 Кримінального кодексу України. Застосування положень статті 69 Кримінального кодексу України щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м`яких покарань.

Відповідно до частин першої та другої статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Тобто, покарання, призначене обвинуваченому, має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Як вже зазначалося вище, частиною сьомою статті 474 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо її умови не відповідають інтересам суспільства.

Під час дослідження судом угоди та доказів, наданих сторонами на обґрунтування відповідності її вимогам Кримінального процесуального кодексу України, судом не встановлено достатніх підстав щодо застосування до обвинуваченої ОСОБА_1 при призначенні покарання статті 69 Кримінального кодексу України.

Сторонами дійсно наведено та обґрунтовано наявність однієї пом`якшуючої покарання обставини, що виключає застосування в даному конкретному випадку положень ст.69 КК України. При цьому, суд наголошує, що під час розгляду угоди про визнання винуватості не може самостійно встановлювати додаткові обставини як характеризуючий матеріал на даній стадії кримінального провадження.

На думку суду, ступінь та характер сприяння обвинуваченої у проведенні кримінального провадження не відповідають тому пом`якшенню покарання, яке просять застосувати сторони угоди про визнання винуватості, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Враховуючи вищевикладене, узгоджене сторонами угоди покарання ОСОБА_1 із застосуванням частини першої статті 69 Кримінального кодексу України на переконання суду, не відповідає тяжкості інкримінованих злочинів, що свідчить про неможливість призначення судом покарання, про яке домовилися сторони угоди, оскільки за своїм видом та розміром це покарання не відповідає характеру та тяжкості діяння, а також не відповідає інтересам суспільства.

Таким чином, оскільки умови угоди суперечать вимогам КПК та закону про кримінальну відповідальність і не відповідають інтересам суспільства, суд приходить до висновку про необхідність відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеною між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_1 від 30.06.2021 року та за участі адвоката Ковбаско В.Л.

ОСОБА_2 обвинувачується в прийнятті участі у злочинній організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 255 КК України, звідництві з метою розпусти, вчинених з метою наживи, злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302 КК України та сутенерстві, вчиненому щодо кількох осіб злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 303 КК України.

30 червня 2021 року у кримінальному провадженні №12021000000000766 від 10.06.2020 року укладено угоду про визнання винуватості, виправлений екземпляр якої був наданий суду в підготовчому судовому засіданні.

Угода укладена між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 , за участю захисника - адвоката Ковбаско В.Л.

За змістом пункту 6 угоди при вирішенні питання про укладення цієї угоди прокурором враховано наступні обставини:

- ступінь та характер сприяння ОСОБА_2 у розслідуванні кримінального провадження щодо неї та інших осіб, а саме – активне сприяння обвинуваченою ОСОБА_2 розкриттю кримінальних правопорушень, що виразилось у повідомленні нею про всі відомі їй обставини вчинення кримінальних правопорушень, а також наданні викривальних показань про осіб, обставини та події, які мають значення для кримінального провадження та підлягають встановленню (доказуванню). Таким чином, обвинувачена ОСОБА_2 активно сприяла встановленню обставин кримінального провадження, у тому числі щодо себе та інших осіб;

- характер і тяжкість висунутого ОСОБА_2 обвинувачення, зокрема, належність кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2 , є тяжким та особливо тяжким, однак остання не являється організатором указаної протиправної діяльності, активно сприяла органу досудового розслідування у документуванні вчинення кримінальних правопорушень (злочинів) нею та іншими учасниками злочинної організації , в тому числі організаторами;

- наявність суспільного інтересу у швидкому досудовому розслідуванні і судовому провадженні, у викритті і припиненні інших кримінальних правопорушень і причетних до них осіб, оскільки будучи допитаною, ОСОБА_2 повідомила про злочини, вчинені за її участі, а також розповіла про інші обставини, що раніше не були відомі правоохоронним органам, які надали можливість в коротші строки завершити досудове розслідування;

- наявність суспільного інтересу в запобіганні та припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень, оскільки в ході допитів ОСОБА_2 повідомила про вчинені за її участі злочини в складі злочинної організації, інших учасників, що надало змогу правоохоронним органам повністю припинити діяльність даної організації, таким чином, попередивши вчинення інших кримінальних правопорушень.

Відповідно до угоди, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_2 , згідно зі статтею 66 Кримінального кодексу України, є:

- щире каяття;

- активне сприяння розкриттю злочинів;

- вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_2 , стороною обвинувачення не встановлено.

Також у пункті 2 угоди зазначено, що обвинувачена ОСОБА_2 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі висунутого їй обвинувачення та зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі висунутого їй обвинувачення у судовому провадженні.

За угодою (пункт 7) обвинувачена ОСОБА_2 добровільно своїми активними діями зобов`язується надавати визнавальні та викривальні покази стосовно осіб з числа організаторів та учасників злочинної організації, яка полягає у створенні та утриманні місць розпусти, у тому числі цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до абз.3 п.8 угоди сторони узгодили покарання обвинуваченій ОСОБА_2 виходячи з вимог ст.ст. 69, 70, 75, 76 Кримінального кодексу України, а саме:

- за ч. 2 ст. 255 КК України, ураховуючи відповідно до ч.2 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винного, не призначаючи додаткового покарання, що передбачене в санкції ч.2 ст. 255 КК України, як обов`язкове – у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

- за ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- за ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 303 КК України, ураховуючи відповідно до ч.1 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винної – у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки і 6 (шість) місяців

Сторони угодили, що на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_2 покарання за сукупністю злочинів у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

Сторони угодили, що відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробувальним строком.

Сторони в угоді зазначили, що виходячи з вимог ст.77 КК України при звільненні від відбування покарання з випробуванням не може бути застосована додаткова міра покарання у виді конфіскації майна, яку сторони вважали за необхідне не призначати.

Ні підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_2 сторони узгодили покласти обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштування або з направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися.

Згідно з угодою на призначення вказаного вище покарання обвинувачена ОСОБА_2 згодна.

Відповідно до угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог статті 473 Кримінального процесуального кодексу України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченої є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями частини четвертої статті 394 та частини третьої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України, а для обвинуваченої - також її відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України.

В угоді сторонами обумовлено наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

За змістом ст.69 КК України (в редакції чинній на момент скоєння злочинів, які ставляться у вину ОСОБА_2 ) за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В той же час, відповідно до положень ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Отже згадана норма містить виключний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені винній особі у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, серед яких відсутнє покарання у виді конфіскації майна,

В абз.3 п.8 угоди сторони узгодили покарання обвинуваченій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 255 КК України, ураховуючи відповідно до ч.2 ст. 69 КК України наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, з урахуванням особи винної, не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкцією ч.2 ст.255 КК України, як обов`язкове у виді конфіскації майна.

Крім того, укладена між сторонами угода містить досягнуту домовленість про непризначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді конфіскації майна на підставі ст.77 КК України, у зв`язку із звільненням її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

За таких обставин, зокрема узгодження сторонами угоди не застосування до ОСОБА_2 додаткового покарання спочатку у зв`язку із застосуванням до неї положень ч.2 ст.69 КК України, а також положень ст.77 КК України, суд приходить до висновку про невідповідність умов угоди вимогам закону про кримінальну відповідальність, оскільки за переконанням суду при узгодженні застосування або не застосування додаткового покарання, передбаченого санкцією частини статті за якими обвинувачується ОСОБА_2 мали бути застосовані лише положення ст.77 КК України, яка в свою чергу виключає застосування до винного додаткового покарання у виді конфіскації майна, в разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Крім того, угодою визначено обставини, які, відповідно до частини першої статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшують покарання ОСОБА_2 , а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Так, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину – це дві самостійні обставини, які пом`якшують покарання, що тісно пов`язані між собою.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.

Крім того, щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів не свідчить про щире каяття винного у вчиненні злочину.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину, намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє підтвердження перед судом.

Однак, поведінка обвинуваченої ОСОБА_2 в судовому засіданні не свідчила про дійсну наявність її щирого каяття у вчиненому та осуд своєї поведінки, її намаганні виправити ситуацію, зокрема офіційне працевлаштування, звернення до центру зайнятості населення за допомогою у працевлаштуванні. Обвинувачена ОСОБА_2 в судовому засіданні лише сухо заявила про те, що вину свою у вчиненні кримінальних правопорушень визнала повністю та щиро кається у вчиненому і, така поведінка обвинуваченої виглядала для суду непереконливою щоб суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченої дійсного жалю у вчиненому. Така її заява щодо визнання винуватості та каяття у вчиненому навпаки виглядає для суду як визнання вини під тиском зібраних у справі доказів і не свідчить про щире каяття ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їй злочинів.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність у ОСОБА_2 пом`якшуючої покарання обставини у виді щирого каяття.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що особа, яка вчинила злочин, своїми діями надає допомогу (сприяє) правоохоронним органам у розкритті злочину, тобто встановленні всіх обставин вчинення злочину, винних осіб, а також у виявленні причин та умов злочину.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

Прокурор повідомив, що ОСОБА_2 активно сприяла у проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо неї та інших осіб, надавала викривальні показання стосовно себе та інших осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 303 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 червня 2020 року за № №12021000000000766. Дана обставина в судовому засіданні була підтверджена стороною захисту.

Враховуючи викладене, суд вважає, у діях обвинуваченої ОСОБА_2 наявна обставина, яка пом`якшує покарання, а саме активне сприяння розкриттю злочинів.

В угоді про визнання винуватості зазначено, що ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення через збіг тяжких особистих та сімейних обставин.

Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім`ї; важкий матеріальний стан. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.

Для визнання цих обставин такими, що пом`якшують покарання, необхідно встановити об`єктивний зв`язок між даними обставинами і вчиненим злочином.

Сторони угоди в судовому засіданні не довели перед судом такого зв`язку між тяжкими особистими та сімейними обставинами, не розкрили їх зміст та не обґрунтували зв`язок із вчиненими злочинами, які інкримінуються ОСОБА_2 які згідно Кримінального кодексу України віднесені до кримінальних правопорушень проти громадської безпеки, а також громадського порядку та моральності.

В судовому засіданні захисником Ковбаско В.Л. в інтересах ОСОБА_2 були надані для дослідження характеризуючи матеріали, а саме довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 799469, копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 28.05.2013 року, копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 29.10.2003 року та копія характеристики. Однак, слід зазначити, що на стадії підготовчого судового засідання дослідження судом будь-яких доказів є неприпустимим та суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріпленим кримінальним процесуальним законодавством.

Більш того, за змістом положень ч. 6 ст. 474 КПК України суд має право витребовувати документи та викликати в судове засідання осіб та опитувати їх лише для з`ясування добровільності укладення угоди.

При цьому суд вважає за необхідне констатувати, що наявність на утриманні дітей та інвалідність, а також скрутне матеріальне становище, не має спонукати особу на вчинення злочинів, як в даному конкретному випадку з використанням статевої свободи інших осіб задля особистого збагачення, а навпаки, за переконанням суду якщо особа перебуває у незадовільному матеріальному стані, вона має вживати всіх необхідних заходів для законного заробітку та забезпечення своєї сім`ї.

Відповідно до частини другої статті 66 Кримінального кодексу України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, однак в угоді, крім зазначених, не наведені інші обставини.

Така обставина, як активна співпраця ОСОБА_2 зі слідством, судом вже було описано вище та визнана такою, що пом`якшує покарання.

Таким чином, судом під час розгляду угоди про визнання винуватості встановлена лише одна обставина, яка пом`якшує покарання ОСОБА_2 , однак, виходячи зі змісту статті 69 Кримінального кодексу України, призначення більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на частину першу статті 69 Кримінального кодексу України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочин них дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині Кримінального кодексу України, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у частині першій статті 69 Кримінального кодексу України, суд може не призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України як обов`язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами статті 70 Кримінального кодексу України. Застосування положень статті 69 Кримінального кодексу України щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м`яких покарань.

Відповідно до частин першої та другої статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Тобто, покарання, призначене обвинуваченому, має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Як вже зазначалося вище, частиною сьомою статті 474 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо її умови, у тому числі, суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону і не відповідають інтересам суспільства.

Під час дослідження судом угоди та доказів, наданих сторонами на обґрунтування відповідності її вимогам Кримінального процесуального кодексу України, судом не встановлено достатніх підстав щодо застосування до обвинуваченої ОСОБА_2 при призначенні покарання статті 69 Кримінального кодексу України.

Сторонами дійсно наведено та обґрунтовано наявність однієї пом`якшуючої покарання обставини, що виключає застосування в даному конкретному випадку положень ст.69 КК України. При цьому, суд наголошує, що під час розгляду угоди про визнання винуватості не може самостійно встановлювати додаткові обставини як характеризуючий матеріал на даній стадії кримінального провадження.

На думку суду, ступінь та характер сприяння обвинуваченої у проведенні кримінального провадження не відповідають тому пом`якшенню покарання, яке просять застосувати сторони угоди про визнання винуватості, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Враховуючи вищевикладене, узгоджене сторонами угоди покарання ОСОБА_2 із застосуванням положень статті 69 КК України на переконання суду, не відповідає тяжкості інкримінованих злочинів, що свідчить про неможливість призначення судом покарання, про яке домовилися сторони угоди, оскільки за своїм видом та розміром це покарання не відповідає характеру та тяжкості діяння, а також не відповідає інтересам суспільства.

Таким чином, оскільки умови угоди суперечать вимогам КПК та закону про кримінальну відповідальність і не відповідають інтересам суспільства, суд приходить до висновку про необхідність відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеною між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 від 30.06.2021 року та за участі адвоката Ковбаско В.Л.

Більш того, серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються серед іншого в утриманні місць розпусти, а також звідництві, вчинених з метою наживи, злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 302 КК України, сутенерстві, злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.28, ч.3 ст.303 КК України. Для здійснення такої діяльності має місце залучення осіб, які займаються проституцією.

Основним безпосереднім об`єктами злочину є моральність суспільства в частині вільного задоволення статевих потреб. Додатковий обов`язковий об`єкт – статева свобода, здоров`я, воля і гідність особи. Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.303 КК полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння з примушування або втягнення в заняття проституцією або сутенерства.

Суспільна небезпечність таких протиправних діянь полягає не тільки в тому, що такі дії суперечать основним принципам і загальновизнаним правилам моральності, а й у тому, що винний, всупереч волі особи, схиляє чи примушує її до надання сексуальних послуг за плату. Такі дії є грубим виявленням експлуатації проституції третіми особами.

Як слідує з угоди про визнання винуватості та обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що була учасником злочинної організації, яка здійснювала протиправну діяльність з утримання місць розпусти, а також звідництво, вчинених з метою наживи, та сутенерства, для чого були залучені особи, які займались проституцією, тобто надавали сексуальні послуги за плату, частину якої передавали у тому числі й ОСОБА_1 . Крім того, згідно угоди про визнання винуватості та обвинувального акту, роль ОСОБА_1 як активного учасника злочинної організації, пролягала у підшукуванні та залученні осіб жіночої статі та схиляння їх до зайняття проституцією… Крім того, ОСОБА_1 здійснювала контроль за діяльністю інших адміністраторів, осіб жіночої статі, які надавали сексуальні послуги, проводила інструктажі щодо необхідності неухильного дотримання правил, встановлених організаторами угрупування, отримувала від інших учасників групи грошові кошти за надання сексуальних послуг та передавала їх організаторам, від яких отримувала в подальшому свою частку. … ОСОБА_1 як активному учаснику злочинної організації було відведено роль адміністратора борделю, розташованого в АДРЕСА_1 … … ОСОБА_2 як активний учасник злочинної організації, відповідно до відведеної їй ролі забезпечувала зайняття проституцією особами жіночої статі, виконуючи «роботу» диспетчера (оператора) … координувала осіб жіночої статі, підібраних для надання послуг сексуального характеру із іншими учасниками, що здійснювали їх перевезення до клієнтів, контролювала платні сексуальні послуги…

Крім того, обвинувальний акт та угоди про визнання винуватості містять відомості про те, що … особи жіночої статі, залучені для надання сексуальних послуг, передавали адміністраторам 55% від суми отриманих грошей, за створені умови для зайняття проституцією, забезпечення приміщеннями доля обслуговування клієнтів, забезпечення безпеки учасників злочинної організації та повій в процесі здійснення протиправної діяльності, доставлення осіб, що надають послуги сексуального характеру до клієнтів, оплату послуг зв`язку та рекламних оголошень. Крім того, на кожну особу жіночої статі, що надають послуги сексуального характеру додатково покладався обов`язок сплачувати 150 грн. щоденно за прибирання приміщень, де надаються послуги сексуального характеру та 200 грн. щотижня за оплату комунальних послуг у вказаних приміщеннях.

Зазначені обставини, викладені у згаданих процесуальних документах беззаперечно свідчать про грубе виявлення експлуатації проституції третіми особами (учасниками злочинної організації) з використанням статевої свободи, здоров`я, волі і гідності осіб, які схилялись та залучались до зайняття проституцією, анкетні дані, яких чітко зазначені як в угодах про визнання винуватості, так і в обвинувальному акті, а тому в розумінні ст. 55 КПК України такі особи можуть бути визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні.

Однак, згідно даних обвинувального акту, жодна особа, яка надавала сексуальні послуги за гроші, частина яких передавалась у тому числі ОСОБА_1 , та статева свобода, здоров`я, воля і гідність, яких використовувалась з метою отримання прибутку злочинною організацією, потерпілою в рамках кримінального провадження не визнана.

Такі встановлені обставини даного кримінального провадження свідчать про те, що в даному конкретному випадку злочинами, в скоєнні яких обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шкода завдана не лише суспільним інтересам, а й конкретним особам прізвища яких містяться в матеріалах провадження, які залучались організованої групою для надання сексуальних послуг з використанням їх статевої свободи, здоров`я, волі і гідності з метою отримання прибутку злочинною організацією, що в силу положень абз.5 ч.4 ст.469 КПК виключає укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні за умови відсутності надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

За таких обставин, суд прийшов однозначного висновку, що угоди про визнання винуватості, укладені між сторонами кримінального провадження суперечать вимогам КПК та закону про кримінальну відповідальність і не відповідають інтересам суспільства, у зв`язку з чим не можуть бути затверджені судом з ухваленням обвинувального вироку.

Вирішуючи питання про можливість призначення даного кримінального провадження до судового розгляду з урахуванням того, що в цьому кримінальному провадженні, за твердженням сторін кримінального провадження, проведені всі слідчі та розшукові дії та перевіряючи обвинувальних акт на відповідність вимогам КПК, суд приходить наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Обов`язок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні. У випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, суд згідно вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України, повинен повернути обвинувальний акт прокурору.

Відповідно до положень п.13 ч.1 ст.3, ч.4 ст.110, ч.1 ст.291 КПК України, обвинувальний акт – це процесуальний документ, яким завершується досудове розслідування та у якому формулюється твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і який після його складання слідчим (прокурором) затверджується прокурором. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогамст.291 КПК України.

Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Судом встановлені такі недоліки обвинувального акту, які є безумовною підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Так, кримінальний процесуальний закон, зокрема ст. 17, 20, 21, 22 КПК України та міжнародні стандарти у галузі судочинства, вказують на неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий розгляд.

Відповідно до частини 2 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 статі 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Викладаючи формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прокурор зазначає в обвинувальному акті відомості про інших осіб, які діяли спільно з останніми у створеній злочинній організації, та щодо яких обвинувальний акт не містить зазначення чи повідомлено цим особам про підозру, чи наявний щодо них обвинувальний вирок, що є неприпустимим та свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.

За таких обставин, з урахуванням вимог КПК України та практики Європейського суду, судом встановлено, що зміст обвинувального акту відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недвозначно вказує на співучасть інших, осіб, у вчиненні злочинів, у яких обвинувачуються останні та є фактичною констатацією цього факту і, всупереч принципу презумпції невинуватості, безпідставно стверджує про причетність цих осіб до вчинення злочинів у даному кримінальному провадженні.

Суд наголошує, що встановлені щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактичні обставини справи, не можуть вважатися встановленими щодо інших осіб, прізвища, ініціали, посади та місця роботи яких зазначені в обвинувальному акті і потребують окремого дослідження при розслідуванні/розгляді судом справи відносно цих осіб.

На думку суду, зазначення в обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, скоєного іншими, крім обвинувачених особами, провадження щодо яких, за твердженням обвинувачення, на даний час перебуває на стадії досудового розслідування і щодо цих осіб не здійснюється судове провадження у даній справі, не лише входить у колізію з нормами кримінального процесуального законодавства щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст.ст. 2, 7 КПК України завданням кримінального провадження та загальним засадам кримінального провадження, зокрема забезпеченню до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, а тому є незаконним.

З огляду на конституційно-правову та кримінальну засаду презумпції невинуватості є юридичний факт вчинення злочину, а тому беручи до уваги положення ст.17 КПК України, у яких реалізується положення ст.129 Конституції України, особа не може вважатися такою, що вчинила кримінальне правопорушення при відсутності обвинувального вироку щодо неї, який набрав законної сили.

Системний аналіз зазначених норм Основного Закону України та КПК України, а також правова позиція Верховного Суду України в Постанові ВСУ від 03 березня 2016 року у справі №5-347 кс15, вказують на те, що навіть незважаючи на непреюдиційність обвинувального акту, питання вини інших співучасників має бути доведено в іншому кримінальному проваджені.

При цьому, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до положень кримінального процесуального закону підлягає обов`язковому застосуванню та виходить з того, що презумпція невинуватості порушується, якщо судове рішення щодо особи, яка обвинувачується у вчинені кримінального злочину, відображає думку про його винність до того, як його вина була доведена відповідно до закону. Досить навіть за відсутності офіційних висновків того, що є деяке припущення, що суд розглядає обвинуваченого в якості винного (справи Мінеллі проти Швейцарії пункт 37; Нераттіні проти Греції пункт 23; Діду проти Румунії пункт 41).

У п. 67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року визначено, що «принцип презумпції невинуватості порушується, коли судове рішення відносно особи, звинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про те, що вона винна без доведення її провини у відповідності до закону. Навіть за відсутності будь-яких формальних даних досить припущень, що суд вважає особу винною. Більше того, пункт 2 статті 6 не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, але поширюється також на судові рішення, прийняті після того, як кримінальне провадження було припинене (див. "Мінеллі проти Швейцарії", ухвала від 25 березня 1983 року, Серія А N 62; раніше зазначена ухвала Енглерта; "Нолькенбокхоф проти Німеччини", ухвала від 25 серпня 1987 року, Серія А N 123-С; і "Капеау проти Бельгії", N 42914/98, п. 25, ECHR 2005-I), чи після винесення виправдовувального вироку (див., зокрема, раніше зазначену ухвалу Секаніної ; "Рушіті проти Австрії", N 28389/95, 21 березня 2000 року; "Ламанна проти Австрії", N 28923/95, 10 липня 2001 року; "О. проти Норвегії", N 29327/98, ECHR 2003-II; і "Хаммерн проти Норвегії", N 30287/96, 11 лютого 2003 року)».

Оскільки в обвинувальному акті мають зазначатися анкетні відомості обвинувачених, яким висунуто обвинувачення у вчиненні злочинів у даному кримінальному провадженні, стверджувати про вчинення кримінального правопорушення в обвинувальному акті особами із зазначенням їх анкетних даних, яким обвинувачення не висунуто, або висунуто в іншому кримінальному провадженні, є суттєвим порушенням як правових гарантій, передбачених національним законодавством, так і міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, суд констатує, що зазначення прокурором в обвинувальному акті при викладенні фактичних обставин кримінальних правопорушень та формулюванні обвинувачення визнаного доведеним, про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень у складі злочинної організації з іншими особами, яких можливо ідентифікувати, порушує право цих осіб на презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини в окремому провадженні.

Оскільки за правилами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють призначення та здійснення судового розгляду обвинувального акту відносно за попередньою змовою з іншими особами

Разом з цим, зміна правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурором відповідно до положень ст. 338 КПК України можлива виключно в разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущених при обвинуваченні особи суперечностей чи неповноти, а тим більше описок.

Також, кримінально-процесуальний закон не містить положення про обов`язок суду чекати, коли прокурор скористається своїм правом на зміну обвинувачення в суді, а також і права суду пропонувати або примушувати прокурора змінити обвинувачення.

Таким чином, оскільки судом встановлені такі недоліки обвинувального акту, які перешкоджають судовому розгляду – зазначення відомостей про інших осіб – співучасників злочинів (конкретизованих та таких, яких можливо ідентифікувати), то виправлення прокурором цих недоліків сприятиме реалізації завдань та засад кримінального провадження, а також забезпечення права обвинувачених та інших осіб, на яких містяться посилання в обвинувальному акті, на захист від висунутого обвинувачення.

Вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акту відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, оскільки на стадії підготовчого провадження відповідно до Глави 27 КПК суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК України, не передбачено.

З урахуванням наведених та встановлених недоліків обвинувального акту, в розумінні законності, диспозитивності кримінального провадження, виключного переліку даних, які має містити обвинувальний акт та питань, які вирішуються судом під час підготовчого провадження, зазначення даних про співучасників злочинів, яких вільно можливо ідентифікувати та щодо яких не здійснюється провадження цим судом, призвело до того, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, що не може бути визнано судом таким, що направлено на забезпечення прав обвинувачених та інших конкретизованих в обвинувальному акті осіб.

Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, суд дійшов висновку, що він в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору.

Керуючись ст. ст. 314, 370, 372, ч. 7 ст.474 КПК, суд –

постановив:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 30 червня 2021 року, укладеної між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_1 , у присутності захисника Ковбаско В.Л.

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 30 червня 2021 року, укладеної між прокурором Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 , у присутності захисника Ковбаско В.Л.,

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.06.2021 року за №12021000000000766 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.2 ст.302, ч.4 ст.28, ч.3 ст.303 КК України, ОСОБА_2 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.2 ст.302, ч.4 ст.28, ч.3 ст. 303 КК України, повернути прокурору Офісу Генерального прокурора Пахолюк О.І., для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту прокурору може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом семи днів з дня її оголошення. В іншій частині ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси А.С. Русєва

23.07.2021

Єдиний унікальний номер справи: №522/12297/21

Номер провадження № 1-кп/ 522/2122/21

Головуючий суддя– Русєва А.С.