Ухвала суду № 98620027, 28.07.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа №591/5185/21

Провадження № 2/591/2473/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року м. Суми

Суддя Зарічного районного суду м. Суми Шелєхова А.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення з держави матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди (збитків) у вигляді неотриманої вихідної допомоги під час виходу у відставку.

Позовна заява подана в порядку ЦПК України.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є суддею у відставці.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У даній справі таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VII (у редакції, чинній на момент виходу позивача у відставку, далі - Закон № 2453-VII).

У преамбулі Закону № 2453-VII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Порядок зайняття посади суддів, звільнення судді з посади та припинення його повноважень регулюється розділами IV та VII Закону № 2453-VII.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 2453-VII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з частиною першою статті 136 Закону № 2453-VII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Конституційний Суд України рішенням від 15.04.2020 у справі № 2- р(ІІ)/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яким із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ в редакції до внесення змін Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до доводів позивача, на час набрання законної сили положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ вона мала право на відставку, тому, на його думку, визнання неконституційними положень підпункту 1 пункту 28 розділу II цього закону є підставою для відшкодування майнової шкоди, а саме не виплаченої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України на його користь 184 701,70 грн у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

Оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом у відставку наділяє його правом на отримання вихідної допомоги, суд вважає, що цей спір є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, тому на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності невиплати позивачу, як судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18 та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, провадження № 14-162цс19, у справі №340/2540/20, провадження №К/9901/33450/20 від 28 січня 2021 року.

Таким чином, між сторонами склалися правовідносини, пов`язані із проходженням позивачем публічної служби, а отже справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно вимог ст. 186 ч.1 п. 1 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства

Враховуючи наведене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження по даній справі.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України року, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення з держави матеріальної шкоди.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Суддя Г.В. Шелєхова