Рішення № 98616691, 28.07.2021, Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/374/21

Провадження № 2/169/342/21

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

31 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Банк Форвард» про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що 28 березня 2018 року між нею та ПАТ «Банк Форвард» укладено кредитний договір № 200136071, відповідно до якого Банк надав їй кредит в сумі 29410 гривень на таких умовах: процентна ставка – 0.01 % річних, щомісячна комісія – 3.99 % від суми кредиту, строк кредитного договору – з 28 березня 2018 року по 23 березня 2021 року. Позивач зазначала, що при укладанні кредитного договору порушені її права, оскільки відповідач перед укладенням договору про надання споживчого кредиту з умовами кредитування належним чином її не ознайомлював, а вона не мала змоги прочитати текст договору через дрібний шрифт. Також вказувала на те, що вона змушена була укласти договір страхування із нав`язаною відповідачем страховою компанією, оскільки обов`язковою умовою надання кредиту було укладення договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб з ПАТ «Страхова компанія «Довіра і гарантія». Крім того, на думку позивача, несправедливими є умови кредитного договору про встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач є правонаступником ЗАТ «Банк русский стандарт», країна резиденства якого Російська Федерація, якій позивач відмовляється сплачувати будь-які кошти, позивач просила визнати недійсним кредитний договір № 200136071 від 28 березня 2018 року, укладений між нею та ПАТ «Банк Форвард».

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що перед укладенням кредитного договору 28 березня 2018 року сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач надав позивачу повну інформацію про умови надання кредиту, а позивач своїм підписом у договорі засвідчила, що вона ознайомлена з інформацією про умови кредитування. Більше того, позивач не відмовилась від кредитного договору та користувалася кредитними коштами, про що свідчать виписки по рахунках.

Крім того, відповідач подав клопотання про застосування строків позовної давності, яке мотивоване тим, що про всі обставини справи позивачу було відомо з часу підписання договору – 28 березня 2018 року, однак з позовом до суду остання звернулася 31 травня 2021 року – після спливу трирічного строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України.

16 липня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій вона, посилаючись на те, що відповідач у відзиві не спростував її доводів про недійсність кредитного договору, просила позов задовольнити.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, 28 липня 2021 року представник позивача подав до суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує повністю та просить справу розглядати без його участі та за відсутності позивача (а. с. 73).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 64 на звороті), у відзиві на позов просив справу розглядати без його участі (а. с. 43-45).

Враховуючи, що в судове засідання учасники судового розгляду не з`явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною другою статті 642 ЦК України передбачено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина друга статті 644 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Банку з заявою про пропозицію (оферту) укласти кредитний договір шляхом відкриття рахунку на таких умовах: сума – 29410 гривень, процентна ставка на строкову частину основного боргу – 0.01 % річних, процентна ставка на прострочену частину основного боргу – 0.00001 % річних, плата за пропущення платежів: одного – 50 гривень, двох (підряд) – 100 гривень, трьох (підряд) – 250 гривень, чотирьох (підряд) – 500 гривень, щомісячна комісія – 1173.46 гривень, строк кредитного договору – 1097 днів (з 28 березня 2018 року по 23 березня 2021 року).

Також у заяві визначено страхову премію у розмірі 122.50 гривень за кожен місяць періоду страхування (36 місяців) на загальну суму 4410 гривень та додатковий смс-сервіс, вартістю 25 гривень за кожен місяць надання цієї послуги (36 місяців) (а. с. 5-6).

Того ж дня Банк акцептував пропозицію відповідача, відкривши їй поточний рахунок № НОМЕР_1 , та зарахував на нього кредитні кошти в розмірі 29410 гривень, чим уклав з відповідачем кредитний договір № 200136071 на вищевказаних умовах.

Крім того, 28 березня 2018 року сторони у цій справі підписали додаток до договору № 200136071, в якому визначено мету отримання кредиту – на споживчі потреби, та графік його погашення шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів (а. с. 8-9).

Звертаючись із позовом до суду, позивач посилалася на те, що спірним договором порушені її права як споживача.

Так, відповідно до умов кредитування, що визначені у додатку до договору № 200136071, метою отримання кредиту є споживчі потреби, отже особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з положеннями частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Спірний кредитний договір укладено з дотриманням норм чинного законодавства та принципу свободи договору, встановлених законом вимог щодо письмової форми та змісту договору.

Відповідно до виписки по рахунку позивач користувалася кредитними коштами (а. с. 47-48).

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання позивача на те, що при укладанні кредитного договору порушені її права, оскільки відповідач перед укладенням договору про надання споживчого кредиту з умовами кредитування належним чином її не ознайомлював, а вона не мала змоги прочитати текст договору через дрібний шрифт не підтверджені належними доказами.

Так, своїм підписом у додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 засвідчила, що вона «ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних нею умов кредитування, а також отримала усі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором».

Крім того, позивач отримала повну та вичерпну інформацію про усі умови договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб від 28 березня 2018 року.

Умови кредитного договору щодо послуг страхування були відомі позивачу до укладення договору та з такими умовами вона погоджувалась, у зв`язку з чим її доводи щодо несправедливості цих умов є безпідставними.

Також позивач вказує на те, що несправедливими є умови кредитного договору про встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому позивач посилається на постанови Верховного Суду, зокрема, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, де суди визнавали недійсними умови кредитного договору, якими передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості, на підставі статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 №168.

Однак, станом на час укладення між сторонами кредитного договору – 28 березня 2018 року, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» викладена в іншій редакції, а Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 №168, втратили чинність.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідноси) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Таким чином, укладений між сторонами кредитний договір в частині обов`язку позичальника сплатити комісію за формою і змістом відповідає вищевказаним нормативним актам, а доводи позивача про нікчемність таких умов є безпідставними.

Так само не заслуговують на увагу суду посилання позивача, як на підставу недійсності правочину, на те, що сплата коштів на погашення кредиту призведе до фінансування країни-агресора, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах закону та не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Стаття 203 ЦК України визначає вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначеною нормою передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 559/2648/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 751/10114/16-ц.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належних та допустимих доказів, що свідчили б про те, що укладений між сторонами договір є недійсним, оскільки його умови є несправедливими, а також на підтвердження тих обставин, на які ОСОБА_1 посилалася у позовній заяві, зокрема, про порушення її прав як споживача, до суду не надано, отже, відсутні підстави для задоволення позову.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

Враховуючи вищевикладене, те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог, заява відповідача про застосування строку позовної давності до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного, статей 203, 215, 526, 627, 627, 642, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», та керуючись статтями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД», адреса місця знаходження: вулиця Саксаганського, 105, місто Київ, код ЄДРПОУ 34186061.

Представник відповідача: Ручка Анатолій Миколайович, адреса місця знаходження: вулиця Саксаганського, 105, місто Київ, паспорт серії НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 28 липня 2021 року.

Головуючий