Рішення № 98609918, 27.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/886/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наступним громадянам: 1.44. ОСОБА_4 ; 1.45. ОСОБА_2 ; 1.46. ОСОБА_1 ; 1.47. ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_4 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, яка передана в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка Подільського району Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області;

- встановити судовий контроль виконання судового рішення шляхом зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надати звіт до Одеського окружного адміністративного суду про виконання судового рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він 16.12.2020 року звернувся до відповідача із заявами про надання йому та його дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (законним представником яких він являється) дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, яка передана в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області.

Разом з тим, 24.12.2020 року рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 року, а саме п.п. 1.44, 1.45, 1.46 та 1.47 їм було відмовлено у наданні такого дозволу, з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, оскільки воно не містить жодних посилань на норми чинного законодавства, які можуть вказувати на обґрунтованість підстави відмови. Так в оскаржуваному наказі містяться виключно загальні норми без їх конкретизації.

Ухвалою суду від 08.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

24.03.2021 року від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 66-69), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято ним у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області вважає, що правомірно відмовила у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому вищезазначена вимога позивача не підлягає задоволенню.

25.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, де він заперечує проти доводів, зазначених Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області у відзиві (а.с. 73-75).

Заперечень на відповідь на відзив відповідачем до суду надано не було.

Ухвалою суду від 09.04.2021 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 07.06.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання, призначене на 21.07.2021 року, учасники справи не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином та своєчасно.

Від позивачів надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.83).

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, наданнями сторонами заяв по суті справи та письмових пояснень, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглядати в подальшому справу в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Суд під час розгляду справи по суті встановив наступне.

16.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявами про надання йому та його неповнолітнім дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га кожному у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, яка передана в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка Подільського району Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області (а.с. 11-14).

Разом із заявами ОСОБА_1 було подано: копію власного паспорта громадянина України, та ідентифікаційного номера платника податків; копії свідоцтв про народження дітей, довідки про їх місце проживання та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 23-36).

Однак підпунктами 1.44, 1.45, 1.46 та 1.47 пункту 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 року, їм було відмовлено у наданні такого дозволу, з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с. 15-17).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом власних прав та як законний представник свої дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 ст. 77 КАС України).

Дослідивши адміністративний позов позивача, відзив Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, відповідь на відзив та надані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Так судом встановлено, що позивачу було відмолено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з підстав невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства.

Водночас суд зауважує, що зазначаючи про невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства суб`єктом владних повноважень повинна бути чітко зазначена вказівка на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо. Проте, в оскаржуваному наказі відповідачем наведено лише загальну підставу відмови без жодної конкретизації.

Суд зазначає, що оскаржуваний позивачем наказ є актом індивідуальної дії.

На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.

Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.

У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення взагалі не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 року в частині підпунктів 1.44, 1.45, 1.46 та 1.47 пункту 1 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.

Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі №509/1350/17 щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву вказала, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом не досліджувалось у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач взагалі не реалізував своїх повноважень, оскільки не встановив у заяві позивача та наданих ним документах наявності або відсутності обставин, які у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд зауважує, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.

Таким чином, з урахуванням викладеного суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне захистити права позивачів шляхом зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 16.12.2020 року про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, яка передана в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка Подільського району Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області.

В задоволені іншої частини позовної вимоги зобов`язального характеру слід відмовити.

Що стосується клопотання позивача про зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивачем не наведено суду будь-яких обґрунтувань, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України одночасно з ухваленням рішення у справі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви був сплачено судовий збір у загальному розмірі 3632,00 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовних вимог ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Як встановлено судом, 12.12.2020 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем було укладено договір про подання професійної правничої допомоги (а.с.37).

Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

Відповідно до Додатку №1 (а.с. 39) до договору про надання правової допомоги від 12.12.2020 року вартість робіт, наданих адвокатом складає 6500,00 грн. та включає в себе:

- виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації заявнику, узгодження правової позиції - 1000,00 грн.;

- аналіз нормативної документації на сайті Куяльницької ОТГ, рішення сесій, надання консультації, планування порядку дій, виготовлення графічних матеріалів земельних ділянок - 800,00 грн.;

- підготовка звернення до Куяльницької ОТГ на отримання дозволу на виготовлення технічної документації - 800,00 грн.;

- вивчення рішення Куяльницької ОТГ від 24.12.20 року про відмову у наданні дозволів, надання консультації, надання правової інформації замовнику, узгодження правової позиції - 400,00 грн.;

- зібрання правової інформації, судової практики, підготовка адміністративного позову до Куяльницької ОТГ - 2000,00 грн.;

- приїзд в Подільськ на зустріч з позивачем, надання юридичної консультації - 1000,00 грн.;

- підготовка акту виконаних робіт та заяви про відшкодування судових витрат - 500,00 грн.

На підтвердження наданих послуг позивачем було надано до суду акт виконаних робіт від 29.12.2020 року та квитанцію б/н про сплату гонорару у розмірі 6500 грн. (а.с. 40,41).

Водночас суд зазначає, що ані позивачем, ані його представником не було надано до суду жодного доказу здійснення витрат на проїзд адвоката на зустріч з клієнтом до м.Подільська, про який він зазначає у Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 12.12.2020 року та в акті виконаних робіт.

Також суд зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, вивчення відповіді Куяльницької ОТГ, збирання доказів, подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500,00 грн.

В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 73, 77, 90, 132, 134, 139, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), а також ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати підпункти 1.44, 1.45, 1.46 та 1.47 пункту 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 року, щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 16.12.2020 року про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га кожна, за рахунок земельної ділянки, яка передана в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка Подільського району Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 3632,00 грн.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький