Рішення № 98609819, 27.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8636/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про:

- визнання протиправним та скасування п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №1266-VIII від 22.04.2021 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації , схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наступним громадянам: 1.3. ОСОБА_1 ;

- зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га., або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0386 - 67,483 га., або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:001:0637 - 10,4825 га, за межами населеного пункту Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за межами населеного пункту Коси Слобідка - позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га., яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206, та КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га., яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315, а також, за рахунок несформованих земельних ділянок за межами села Гонората, які позначені на Публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122980800, Зона: 01, Квартал: 001, площа більше 20 га., які знаходяться біля земельної ділянки кадастровий номер 5122980800:01:001:0104.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він 14.02.2021 року звернувся до Куяльницької сільської ради з проханням надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки або дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, або земельної ділянки кадастровий номер: 5122982500:01:001:0527 - 34.5556 га, за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області. Куяльницька сільська рада не розглянула вказане звернення, чим фактично відмовилась надати дозвіл. 15.03.2021 року позивач повторно подав клопотання до Куяльницької сільської ради та до вказаного клопотання долучив всі необхідні документи. За наслідками розгляду даного звернення відповідачем прийнято Рішення від 22.04.2021 року №1266-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в якому п.1 відмовити у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наступним громадянам: 1.3. ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою чітко визначений, та є вичерпним, а відтак і дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки. Оскаржуване рішення не містить жодного конкретного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при його винесенні, крім цитування норми земельного кодексу, а тому така відмова є протиправною та підлягає скасуванню. За таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що заяву позивача винесено на розгляд комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою, а потім і депутатського корпусу та в подальшому прийнято рішення «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» від 22.04.2021 року №1266-VІІІ. Дане рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства та немає підстав для його скасування. Крім того представник відповідача зазначає, що до клопотання позивачем надано графічні матеріали у декількох копіях, декількох місцях та на різних кадастрових номерах, без позначення місця розташування однієї земельної ділянки, та сільська рада не наділена повноваженнями вибору земельної ділянки, а тільки надає дозвіл на земельну ділянку зазначену в клопотанні. В нормах ЗК України мається на увазі подання клопотання та графічних матеріалів щодо однієї земельної ділянки, а в свою чергу позивач надає декілька графічних матеріалів, тому в клопотанні ОСОБА_1 відмовлено в законний спосіб.

Ухвалою суду від 31.05.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.02.2021 року звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки або дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, або земельної ділянки кадастровий номер: 5122982500:01:001:0527 - 34.5556 га, за межами села Качурівка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га за межами населеного пункту Мардарівка, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі Одеської області (а.с.27-29).

15.03.2021 року позивач звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0386 - 67,483 га, або земельної ділянки кадастровий номер 5122983400:01:001:0637 - 10,4825 га, за межами населеного пункту Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за межами населеного пункту Коси Слобідка - позначена на публічній кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206, та КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315, а також за рахунок несформованих земельних ділянок за межами села Гонората, які позначені на Публічній кадастровій карті: КОАТУУ: 5122980800, зона: 01, квартал: 001, площа більше 20 га, яка знаходиться біля земельної ділянки кадастровий номер 5122980800:01:001:0104 (а.с.15). Також позивач у своєму клопотанні вказав, що якщо надати дозвіл за рахунок вказаних земельних ділянок неможливо у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, або у зв`язку з тим, що виставлені на земельні торги, або у зв`язку з наданням дозволу іншим громадянам, він просить запропонувати іншу вільну земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради та за її рахунок надати дозвіл.

До поданого клопотання позивач додав наступні документи: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; графічні матеріали із офіційної карти Держгеокадастру земельних ділянок кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, 5122984800:01:001:0386 - 67,483 га, 5122983400:01:001:0637 - 10,4825 га, несформовані земельні ділянки позначені на Публічній кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206, КОАТУУ: 5122980800, зона: 01, квартал: 001, площа більше 20 га, яка знаходиться біля земельної ділянки кадастровий номер 5122980800:01:001:0104, КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315 (а.с.16-20).

Рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №1266-VІІІ від 22.04.2021р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (пункт 1 Рішення підп.1.13) (а.с.22-26).

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Пунктом «б» ч.1 ст.81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пунктів а, б ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.

Судом встановлено, що позивач у клопотанні від 15.03.2021 року зазначив цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри та до клопотання додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Однак, Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області прийняла Рішення №1266-VІІІ від 22.04.2021 року, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області та як підставу для такої відмови вказано - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен протягом місячного строку прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

При цьому, ЗК України зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач як на його підставу зіслався, зокрема, на формулювання загального характеру «невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку». Однак, в оскаржуваному рішенні не вказано, в чому на думку відповідача, полягає така невідповідність.

На переконання суду, відповідачу у своєму рішенні про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства повинен вказати на конкретні невідповідності вимогам чинного законодавства, тощо.

Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо «обґрунтованості рішення», що полягають в дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в Рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

У своєму відзиві, відповідач вказує, що ОСОБА_1 відмовлено в його клопотанні, оскільки на відміну від норм передбачених ЗК України щодо подання клопотання та графічних матеріалів щодо однієї земельної ділянки, позивач надає до клопотання декілька графічних матеріалів у декількох копіях, декількох місцях та на різних кадастрових номерах, без позначення місця розташування однієї земельної ділянки, та сільська рада не наділена повноваженнями вибору земельної ділянки, а тільки надає дозвіл на земельну ділянку зазначену в клопотанні.

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до абз.2 ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, такий суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Враховуючи викладене, суд не бере до уваги, дане твердження представника Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, так як у Рішенні №1266-VІІІ від 22.04.2021 року така підстава для відмови не зазначена.

Крім того, позивач в заяві від 15.03.2021 року також просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, проте Куяльницькою сільською радою зазначене питання взагалі не розглянуто.

Відповідно до ч.1-5 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6 - 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частиною 6 ст.79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про землеустрій": проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до ст.25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст.79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не розглянув клопотання позивача в частині надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки в порядку, визначеному ЗК України. При цьому, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону №280/97-ВР).

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.5, 12 ст.46 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до ч.1, 2 ст.59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні (ч.16 ст.46 Закону №280/97-ВР).

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності сільської ради, останньою має прийматися відповідне рішення, яке приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Тобто, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення сільської ради. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність підп.1.13 п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №1266-VІІІ від 22.04.2021р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, оскільки таке рішення не містить конкретизації жодної з підстав для відмови у наданні дозволу визначених ч.7 ст.1118 ЗК України, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, суд зазначає таке.

В Рекомендації R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням розуміються повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі та важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст.2 КАС України критеріям, не мають втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.03.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства. При цьому підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить встановити судовий контроль виконання судового рішення шляхом зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення ст.382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи, тобто встановлення зобов`язання надати до суду звіт про виконання рішення суб`єкта владних повноважень за змістом цитованої норми є правом, а не обов`язком суду. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин, суд вважає, що відсутня необхідність зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем до суду надано квитанцію №0.0.2138092638.1 від 24.05.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 454,00 грн. з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 статті 139 КАС України).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв`язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом Опалько О.М. укладено договір про подання професійної правничої допомоги від 09.03.2021 року, за підп.1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.43-44). Підпунктом 1.2. даного договору визначено в чому саме полягає правова допомога.

Пунктом 3 та 4 даного договору сторонами погоджені ціна договору та порядок розрахунків. Так, відповідно до п.3.1 договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2. договору замовник сплачує адвокату винагороду в розрахунку 50% прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» за одну годину роботи адвоката на час розрахунку.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем до суду надано копії попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести відповідно до договору про надання юридичних послуг від 09.03.2021 року на суму 5000,00 грн. (а.с.46), акта виконаних робіт від 06.05.2021 року на суму 5000,00 грн. (а.с.47), квитанції б/н від 06.05.2021 року про прийняття від позивача по справі 5000,00 грн. (а.с.48).

Відповідно у акті виконаних робіт від 06.05.2021 року міститься детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги по адміністративному позову, а саме: виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації заявнику, узгодження правової позиції - 09.03.2021 року, затрачений час 1 година - 1000,00 грн.; вивчення рішення Куяльницької ОТГ про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, надання консультації, узгодження правової позиції, підготовка наступної заяви про надання дозволу - 10.03.2021 року, затрачений час 1 година - 1000,00 грн.; вивчення рішення Куяльницької ОТГ про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, зібрання доказів, підготовка позову для подання до Одеського окружного адміністративного суду - 04.05.2021 року, затрачений час 2 години - 2000,00 грн.; приїзд в м. Подільськ на зустріч з замовником, підготовка акту виконаних робіт, заяви про відшкодування судових витрат, консультація клієнта - 06.05.2021 року, затрачений час 1 година - 1000,00 грн. Всього: 5000,00 грн.

18.06.2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат і витрат на правову допомогу Вх.№32276/21, в обґрунтування якого вказано, що сума витрат на правову допомогу є значно завищеним та відшкодування витрат відповідачем можливе в обсязі 500,00 грн. Також представник відповідача вказує, що до Одеського окружного адміністративного суду подано багато справ, які є ідентичними та по яким надаються одні і ті ж документи, і один і той самий адміністративний позов.

Суд зауважує, що дана справа відноситься до справ незначної складності з підстав чого також і була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Крім того виїзди на зустріч до м. Подільська на зустріч з позивачем не відносяться до правничої допомоги.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в загальному розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати підп.1.13 п.1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №1266-VІІІ від 22.04.2021р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.03.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, село Куяльник, вул. Куяльницька №26-А, код ЄДРПОУ 04379835) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн. сплачені за квитанцією №0.0.2138092638.1 від 24.05.2020 року.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А.Іванов