Рішення № 98609276, 26.07.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/2075/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 )до третя особаПантаївської селищної ради (вул. Магістральна, 49, смт. Пантаївка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28023, код ЄДРПОУ - 04366488) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 )провизнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним, та скасувати рішення Пантаївської селищної ради №193 від 09.03.2021, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Пантаївської селищної ради в межах населеного пункту с. Диківка, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,80 га, в тому числі ріллі 0,80 га із цільовим призначенням -для ведення особистого селянського господарства;

- визнати протиправним, та скасувати процедурне рішення Пантаївської селищної ради про переголосування питання №58 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства, яке оформлене протоколом шостої сесії Пантаївської селищної ради восьмого скликання II пленарне засідання 09.03.2021 року.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскаржуване рішення Пантаївської селищної ради №193 від 09.03,2021 не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт б частини першої статті З ЦК України), оскільки дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надано ОСОБА_2 , яка пізніше дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою ніж позивачка, що порушило її законний інтерес щодо вказаної земельної ділянки.

Позивачка вважає зазначене рішення протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідачем зазначено, що під час ІІ пленарного засідання шостої позачергової сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради прийнято рішення про повернення до розгляду питання №31 та №58. Головуючий сесії поставив на голосування повторно питання про прийняття за основу та в цілому проект рішення №31 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства" у розмірі 1 га. За результатами поіменного голосування про прийняття проекту рішення за основу та в цілому рішення депутатами було не прийнято.

Після чого головуючий сесії поставив на голосування повторно про прийняття за основу та в цілому проект рішення № 58 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства". За результатами поіменного голосування про прийняття проекту рішення за основу та в цілому депутатами селищної ради було віддано 12 голосів в ході чого рішення є прийнятим.

Враховуючи все вищевикладене Пантаївська селищна рада вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що с безпідставними, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем подано відповідь на відзив у якому наголошено на тому, що в протоколі не зафіксовано факт виявлення помилки лічильною комісією під час підрахунку голосів по питанню №58.

На час прийняття рішення у даній справі третя особа правом на подання пояснень не скористалась.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.71).

07.06.2021 року відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву (а.с.84).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову відмовлено (а.с.101)

18.06.2021 року позивачем подано відповідь на відзив (а.с.108).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

03.02.2021 року ОСОБА_1 через центр надання адміністративних послуг Пантаївської селищної ради звернулася з заявою до Пантаївської селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, без зазначення бажаної площі земельної ділянки (а.с.26). До заяви позивачкою додано: окпія паспорту, копія посвідчення учасника ВВВ, викопіровка земельної ділянки, копія ІНН.

10.02.2021 року ОСОБА_2 через центр надання адміністративних послуг Пантаївської селищної ради звернулася з заявою до Пантаївської селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,80 га (а.с.29).

02.03.2021 року до Пантаївської селищної ради надійшла заява від ОСОБА_3 про уточнення бажаної площі земельної ділянки, а саме 1,97 га (а.с.28).

01.03.2021 року на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства встановлено, що надійшло дві заяви на одну земельну ділянку, тому вирішили задовільнити прохання заявників розділивши земельну ділянку площею 2 га на приблизно рівні частини, а саме ОСОБА_1 -1 га, а ОСОБА_2 - 0,8 га.

Під час II пленарного засідання шостої позачергової сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради на голосування було винесено питання № 31, згідно якого було запропоновано надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га. За результатами поіменного голосування про прийняття проекту рішення за основу та в цілому рішення депутатами було не прийнято. Головуючим сесії селищним головою Ігорем Бульбою було зазначено, що громадяни України мають право повторно звернутись до селищної ради з відповідною заявою.

В подальшому було винесено питання № 58 згідно якого було запропоновано надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га.

За результатами поіменного голосування про прийняття проекту рішення за основу та в цілому рішення депутатами було не прийнято.

Головуючим сесії поставлено на повторне голосування питання про прийняття за основу та в цілому проект рішення №31 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства" у розмірі 1 га та проект рішення № 58 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства".

За результатами поіменного голосування про прийняття проекту рішення за основу та в цілому рішення №31 депутатами не прийнято.

Рішення Пантаївської селищної ради №193 від 09.03.2021 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Пантаївської селищної ради в межах населеного пункту с. Диківка, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,80 га, в тому числі ріллі 0,80 га із цільовим призначенням -для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_1 вважаючи рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність протиправним звернулася до суду з даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Перш за все суд зауважує, що позивачкою оскаржується правовий акт індивідуальної дії.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

За позицією позивачки, спірне рішення може порушувати її права, зокрема, щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку вона бажала отримати у власність.

Водночас, як убачається зі спірного рішення, воно стосується конкретно визначеного суб`єкта - ОСОБА_2 , тобто є актом індивідуальної дії.

Тобто, даний акт не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо надання дозволу на розробку проекту ОСОБА_2 , адресований виключно ОСОБА_2 , не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на виникнення конкретних правовідносин між ОСОБА_2 та Державою, і не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після його виконанням або має визначений строк (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 18, 19 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 4901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства», визнання недійсним правочину, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення її цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні правочину) є неприпустимим.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 2 ЦПК України вказує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів спірне рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями державної власності; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після розроблення проекту землеустрою.

Суд вважає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, то таке рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 N 2-зп в справі N 3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.".

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9-рп/2008 в справі N1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 (справа N 800/206/15). Крім того позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18.

Водночас суд наголошує, що позовні вимоги про визнання протиправним спірного рішення, як акту індивідуальної дії, не може бути належним способом захисту, оскільки цей акт не впливає на законність правовстановлюючих документів стосовно права власності чи користування спірною земельною ділянкою, а відтак не може бути скасованим, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника земельних ділянок), в тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із позовом. Посилання позивача на порушення її прав є безпідставними, оскільки рішення не стосуються її безпосередньо.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі № 21-34а15, постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.06.2015 по справі №П/811/1477/15.

Згідно частини 2 статті 123 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є вичерпними та додатковому тлумачення не підлягають. Водночас, серед описаних підстав, відсутня така підстава, як надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особі, яка пізніше дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою пізніше ніж первинний заявник, а відтак даний висновок є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, суд звертає зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у поставові від 17.10.2018 року у справі №380/624/16-ц дійшла висновку про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд дійшов висновку, що жодне право позивачки спірним рішенням не було порушено, а тому даний позов не підлягає задоволенню.

VI. Судові витрати.

Судові витрати сторонами у справі не понесені, а з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір не підлягає поверненню.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук