Рішення № 98608185, 28.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 р. Справа№200/5290/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ ВП 44070187, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) про скасування вимоги про сплату боргу Головного управління ДПС у Донецькій області: №Ф-193451-45У від 11.11.2020.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області, як самозайнята особа. 17.04.2021 дізнався про наявність виконавчого провадження №65118036 щодо стягнення недоїмки у розмірі 14557,84 грн., яке відкрито на підставі вимоги про сплату боргу №Ф-193451-45У від 11.11.2020. Зазначає, що у період з 25.06.2015 по 23.12.2019 позивач працював найманим працівником в АТ "УКРСИББАНК" на посаді провідного юрисконсульту Південного центру стягнення боргів Департаменту зі стягнення боргів. З посиланням на норми Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач вважає вимогу неправомірною.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовні заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивач згідно реєстраційних даних інформаційної системи ДПС України, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Ясинуватсько - Авдіївська ДПІ (м. Авдіївка) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 08.10.2012. Станом на 31.10.2020 згідно інформаційної системи ДПС України заборгованість з єдиного внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) складає 14557,84 грн. та складається з: нарахування 19.07.2019 єдиного внеску за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.; нарахування 21.10.2019 єдиного внеску за III квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.; нарахування 20.01.2020 єдиного внеску за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.; нарахування 21.04.2020 єдиного внеску за І квартал 2020 року (січень, лютий 2020 року) в сумі 2078,12 грн.; нарахування 20.07.2020 єдиного внеску за II квартал 2020 року (червень 2020 року) в сумі 1039,06 грн.; нарахування 19.10.2020 єдиного внеску за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн. Згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача, станом на 31.10.2021 становила 14557,84 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Донецькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-193451-45У згідно вимог чинного законодавства. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 заборгованість за вимогою не була сплачена протягом 10 календарних днів, а вимога не була оскаржена у адміністративному або судовому порядку у строки передбачені пунктом 5 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, то вимога була узгоджена та направлена на примусове стягнення до органів ДВС.

Ухвалою суду від 01.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відмовлено у залученні Головного державного виконавця Авдіївського міського ВДВС служби Східного міжрегіонального управління МЮУ Макаровської Юлії Миколаївни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. спр. 8-13).

26.09.2012 на підставі рішення Ради Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4547 позивач отримав право на заняття адвокатською діяльністю (арк. спр. 27).

Згідно трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 2015 року по 23.12.2019 працював на посаді провідного юрисконсульту Південного центру стягнення боргів Департаменту зі стягнення боргів в АТ "УКРСИББАНК" та з 19.04.2021 на посаді старшого юрисконсульта у ТОВ «Термінал капітал інвест» (арк.спр.22-23, 24).

11.11.2020 Головним управління ДПС у Донецькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-193451-45, з якої вбачається, що станом на 31.10.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 14557,84 грн.

Згідно з даними інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31.10.2020 за позивачем обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність сумі 14557,84 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які займаються незалежною професійною діяльністю і одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

З матеріалів справи встановлено, що позивач в період з 2015 року по 23.12.2019 був найманим працівником, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 . Отже, за ІІ-ІV квартали 2019 року роботодавець сплачував за працівника ЄСВ.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав.

Суд зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби у ІІ-ІV квартали 2019 року не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період ІІ-ІV квартали 2019 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, проте не отримувала дохід від неї.

За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскаржена вимога в частині зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 8262,54 грн. (за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІV квартал 2019 року - 2754,18 грн) є протиправною і підлягає скасуванню.

Натомість, оскільки протягом 2020 року відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та ураховуючи те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд дійшов висновку про обов`язок сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2020 рік.

Враховуючи, що позивачем не було надано до матеріалів справи трудової книжки, яка б підтверджувала, що позивач у 2020 році був найманим працівником або доказів сплати роботодавцями за працівника ЄСВ за заначений період, тому суд доходить висновку, що позивачем не спростовано обов`язку щодо сплати ЄСВ.

За таких обставин, оскаржувана вимога в частині зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 6295,30 грн (за І квартал 2020 року - 2078,12 грн, за ІІ квартал 2020 року - 1039,06 грн, за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн) є правомірною та скасуванню не підлягає.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008 по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням наведеного, для повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог згідно вимог ч.2 ст.9 КАС України, визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-193451-45У від 11.11.2020 у розмірі 8262,54 грн. (за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІV квартал 2019 року - 2754,18 грн).

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн.

Згідно з пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, що позивач при зверненні до суду з цим позовом повинен був сплатити судовий збір у розмірі 908 грн. Отже, має право на повернення судового збору на підставі до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ГУ ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код 44070187, 87526, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, 59) про скасування вимоги про сплату боргу задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-193451-45У від 11.11.2020 у розмірі 8262,54 грн. (за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІV квартал 2019 року - 2754,18 грн).

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 грн.

Повне судове рішення складено 28.07.2021.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька