Рішення № 98608141, 28.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 р. Справа№200/6979/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що 07.10.2020 року звернулася до відповідача - Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», між тим відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю мінімального страхового стажу, до якого вказаним рішенням не зараховані періоди її роботи, що відображені в трудовій книжці, через недоліки заповнення трудової книжки, а саме в ній некоректно вказано дату народження - вказано тільки рік народження (1961р.) без дня та місяця.

Вказане рішення вважала протиправним та таким, що не ґрунтується на положеннях законодавства.

Пенсію по інвалідності їй було призначено лише після підтвердження належності їй її трудової книжки. Проте призначення пенсії відбулося з 17.05.2021 року, а не з 30.09.2020 року - з дня встановлення інвалідності.

На своє звернення до відповідача щодо призначення пенсії по інвалідності з 30.09.2020 року у травні 2021 року отримала відповідь про відмову.

У зв`язку з наведеним, вважаючи свої пенсійні права порушеними, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

- визнати протиправним та скасування рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії по інвалідності з 30.09.2020 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсійного забезпечення по інвалідності з 30.09.2020 року;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути її заяву від 07.10.2020 року щодо призначення пенсії по інвалідності з 30.09.2020 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй пенсію по інвалідності з 30.09.2020 року по 17.05.2021 року;

- стягнути з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на її користь 90 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Також просила стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року поновлено пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом.

Ухвалою цього ж суду від 07.07.2021 року залучено до участі в справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) в частині похідних позовних вимог.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав відзив на позовну заяву, в якому виклав зміст оскарженого рішення. Вважав, що воно відповідало вимогам законодавства. Також вважав, що при його прийнятті не порушені пенсійні права позивача; підстави для задоволення позову і відшкодування моральної шкоди (що, на думку відповідача, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства) відсутні. Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідачем Торецьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області відзив на позовну заяву подано не було.

Судом встановлено, що 07.10.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа з інвалідністю 2-ої групи (визнана такою особою з 30.09.2020 року (довідка до акту огляду МСЕК від 05.10.2020 року серії 12 ААБ № 845792)), звернулася до відповідача - Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 07.10.2020 року № 129 «Про відмову в призначенні пенсії» в призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю на час звернення необхідного страхового стажу.

Рішення мотивовано тим, що страховий стаж заявника становить 09 років 06 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Вказаним рішенням до страхового стажу не зараховані періоди роботи позивача, відображені в її трудовій книжці, через недоліки її заповнення (порушення вимог п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, що затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 року №162), а саме в трудовій книжці некоректно вказана дата народження (вказано тільки рік народження (1961 р.) без дня та місяця).

Позивачу рекомендовано підтвердити факт належності документу - трудової книжки в судовому порядку.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11.03.2021 року в справі № 242/796/21, яке набрало законної сили 13.04.2021 року, заяву ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про встановлення факту приналежності документу задоволено: встановлено факт належності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) трудової книжки НОМЕР_2 .

17.05.2021 року позивач надала відповідачу - Торецькому об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області копію вказаного судового рішення та заяву про призначення пенсії по інвалідності.

Рішенням Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20.05.2021 року позивачу призначено пенсію по інвалідності з 17.05.2021 року.

28.05.2021 року, не погоджуючись з датою призначення пенсії, позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила призначити їй пенсію по інвалідності з 30.09.2020 року.

На вказане звернення надана відповідь від 31.05.2021 року №238-236/К-03/8-0582/21, в якій з посиланням на те, що пенсія призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, зазначав, що оскільки трьохмісячний термін надання заяви сплинув 30.12.2020 року, тому законних підстав для призначення пенсії по інвалідності з 30.09.2020 року немає.

Судом також встановлено, що натепер позивач як отримувач пенсії перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (відділ обслуговування громадян №11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян), куди передано її пенсійну справу.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу, що визначений вказаною статтею.

Відповідно до ст. 32 вказаного Закону особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема:

для осіб з інвалідністю I групи:

від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;

для осіб з інвалідністю II та III груп:

від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 цього Закону пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, як: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Оскарженим рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю мінімального страхового стажу, до якого вказаним рішенням не зараховані певні періоди її роботи через недоліки заповнення трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку позивача, та встановлено, що всі спірні записи в трудовій книжці зроблені у відповідності до чинного у відповідний час нормативно-правового акту - Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, що затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 року №162.

Посилання відповідача на неповне відображення дати народження в трудовій книжці позивача є безпідставним, оскільки рік народження, що відображений в її трудовій книжці відповідає року народження, що зазначений в паспорті позивача.

Згідно з вказаною Інструкцією заповнення трудової книжки проводиться роботодавцем, а не працівником.

Крім того, щодо заповнення трудової книжки суб`єктом владних повноважень не враховані положення відповідного законодавства, в тому числі п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Отже, оскаржене рішення не ґрунтується на положеннях законодавства та порушує пенсійні права позивача.

З огляду на наведене з метою повного та ефективного захисту порушені пенсійні права позивача підлягають захисту та відновленню іншим шляхом - шляхом визнання протиправним та скасування оскарженого рішення (яке і створює правові наслідки) та зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - повторно розглянути заяву позивача із зарахуванням до її страхового стажу всіх періодів роботи, що відображені в її трудовій книжці. Також суд вважає, що слід зобов`язати вказаного відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності, тобто з 30.09.2020 року, та виплатити їй пенсію за період з 30.09.2020 року по 16.05.2021 року включно (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Спосіб захисту порушеного права визнання протиправним та скасування оскарженого рішення є таким, що фактично поглинає та задовольняє позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, оскільки в спірних правовідносинах саме рішення суб`єкта владних повноважень (а не дії) створює правові наслідки.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, заподіяння моральної шкоди, та доказів правильності проведеного розрахунку її розміру, тому правові підстави для її відшкодування відсутні.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про накладення на відповідача штрафу та постановлення окремої ухвали з надісланням її до органу досудового розслідування, то вчинені відповідачем - Торецьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області порушення у вигляді неподання доказів, що витребувані судом, без повідомлення про причини їх неподання (що позивач вважав зловживанням процесуальними правами у вигляді невиконання процесуальних обов`язків, які спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, що є ухиленням від вчинення дій покладених судом на відповідача) виправлені. З огляду на що клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач подала заяву, в якій просила стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9000 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 28 грудня 2020 року в справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Позивачем до суду подані: договір від 02.06.2021року № 8 про надання правової допомоги, згідно з яким розмір і порядок оплати гонорару адвокату визначається угодою сторін у фіксованій сумі у додатковій угоді до даного договору, яка є його невід`ємною частиною, оплата гонорару за цим договором за надання юридичної допомоги проводиться клієнтом при підписанні договору; додаткову угоду від 02.02.2021 року №1, в якій гонорар адвоката визначений у вигляді фіксованої суми 9000 грн., оплата гонорару за цим договором за надання юридичної допомоги проведена клієнтом при підписанні договору; ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Надання послуг по вказаному договору підтверджено фактом подачі адвокатом позову з доданими до нього матеріалами.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору.

Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що частка задоволених позовних вимог в даній справі становить 75 відсотків, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6750 грн. (75 відсотків від суми 9000 грн.).

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Маяковського, 2а, код ЄДРПОУ 42170475) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 07.10.2020 року № 129 «Про відмову в призначенні пенсії», прийняте щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2020 року про призначення пенсії по інвалідності із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи, які відображені в її трудовій книжці, та призначити їй пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності, тобто з 30.09.2020 року, та виплатити їй пенсію за період з 30.09.2020 року по 16.05.2021 року включно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Маяковського, 2а, код ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6750 грн.

В задоволенні решта позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 28 липня 2021 року.

Суддя Т.В. Логойда