Ухвала суду № 98607802, 28.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 липня 2021 року Справа 160/6545/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича,

за участі секретаря судового засідання – Лісна А.М.

представника позивача – Макарова Т.П.

представника відповідача 1 та 2 – Сивоконь А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з позовом до суду та клопотання Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.07.2021 року та від 06.07.2021 року просить суд:

визнати протиправними дії Фонду державного майна України, які виразилися у безпідставній та тривалій затримці щодо виконання судового рішення про поновлення на роботі позивача відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 року по справі № 804/2684/16;

визнати протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей, які виразилися у порушенні статей 49,116 та 117 КЗпП України у вигляді не надання позивачу довідок про нараховані суми, належні працівникові в день звільнення станом на 11.04.2016 року та на 19.10.2020 року та не проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні;

стягнути з солідарно з Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей на користь позивача середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно.

Ухвалою суду від 25.05.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позивач подано 01.07.2021 року клопотання про поновлення строку звернення з даним позовом до суду, у якому позивач вказує на те, що процесуальний строк звернення з позовом до суду підлягає відрахуванню з моменту затвердження Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 804/2684/16 звіту про виконання судового рішення. Окрім того, позивач просить суд застосувати строк звернення з позовом до суду з певною гнучкістю та без зайвого формалізму згідно рішення ЕСПЛ у справі «Іліан проти Туреччини». Позивач на момент прийняття наказу про поновлення на роботі працював у іншого роботодавця та фактично приступив до роботи у відповідача 19.10.2020 року у порядку переведення.

Відповідачі у судовому засіданні вказали на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду в частині вимог - стягнути з відповідачів – Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей, на користь позивача середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно. Позивач довідався про порушення своїх прав у момент ознайомлення з наказами відповідачів про поновлення на роботі позивача. Саме з цього моменту починається відлік трьох місячного строку звернення з позовом до суду.

Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Суд під час відкриття провадження у адміністративній справі не вирішував питання стосовно дотримання позивачем строку звернення з позовом до суду.

Згідно ч.3 ст. 121 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частинами 2, 3 та 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позовна вимога – стягнути солідарно з Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей на користь позивача середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно, обґрунтована посиланням на ст. 236 КЗпП України.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку рахується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі № 461/1303/19.

За вказаних обставин судом відхиляється довод позивача про те, що процесуальний строк звернення з позовом до суду почав свій відлік з моменту затвердження Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 804/2684/16 звіту про виконання судового рішення, оскільки з часу видання відповідачами наказів про поновлення на роботі позивача у останнього виникло право на позов про стягнення середнього заробітку за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

При таких обставинах вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, а тому, в силу положень частини другої статті 233 КЗпП України, працівник не має права звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.

Стосовно строку звернення з позовом до суду: ч.5 ст. 122 КАС України або ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно правової позиції судової палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Судом встановлено, що наказ про поновлення позивача на роботі було видано 08.10.2020 року, наказ про вихід позивача на роботу датовано 16.10.2020 року, з наказом про вихід позивача на роботу від 16.10.2020 року позивач ознайомлено під розпис 16.10.2020 року.

Судом також встановлено, що позивача звільнено з посади 19.10.2020 року згідно наказу Фонду державного майна України від 19.10.2020 року № 380-р.

Тому позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з цим позовом, передбачений ч.5 ст. 122 КАС України, який закінчився 17.11.2020 року.

З позовом позивач звернувся до суду лише 22.04.2021 року, що підтверджується датою на поштовій накладній, копія якої міститься у матеріалах справи.

Позивачем не надано суду доказів поважності пропуску ним строку звернення з позовом до суду стосовно вимоги - стягнути солідарно з Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей на користь позивача середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно.

Позивачем не наведено суду об`єктивних та незалежних від нього причин, які не дозволили позивачу вчасно звернутися з позовом до суду.

Таким чином, суд доходить до висновку про залишення без розгляду позовної вимоги - стягнути солідарно з Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей на користь позивача середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно.

У відповідності до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.

Керуючись ст.ст. 123, 240 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду в частині заявленої позовної вимоги - стягнути солідарно з Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областей на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середню заробітну плату) за час безпідставного невиконання судового рішення за період з 11.04.2016 року по 19.10.2020 року включно – залишити без розгляду.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.