Рішення № 98605631, 19.07.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/69/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2021 справа № 908/1395/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1395/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРГІЯ” (49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 1-А, кв. (офіс) 15)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18)

про стягнення 25502,44 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” 25502,44 грн., які складаються з: 20820,00 грн. основного боргу за договором № 461 від 16.09.2019, 1928,98 грн. пені, 828,24 грн. 3% річних та 1925,22 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 461 від 16.09.2019 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку з урахуванням передбачених договором та законом санкцій. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на норми ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 631, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 180, 193, 231-232 Господарського кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021 справу № 908/1395/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 19.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1365/21, присвоєно справі номер провадження 18/69/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1365/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 14.06.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції копія ухвали суду про відкриття провадження у справі вручена повноважному представнику відповідача 27.05.2021.

Від відповідача 14.06.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив частково. Заперечення відповідача стосуються не зазначення позивачем у позовній заяві тієї обставини, що за умовами п. 4.3 договору для здійснення розрахунків постачальник своєчасно направляє покупцеві рахунок, а також ненадання доказів направлення рахунку за договором № 461. Відповідачем надано контррозрахунок 3% річних, згідно з яким сума 3% річних за вказаний позивачем період складає 826,58 грн. Наведені доводи просить врахувати при вирішення спору по суті та ухваленні рішення у справі.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 19.05.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 19.06.2021 та закінчити 19.07.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 19.07.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРГІЯ” (Постачальником, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (Покупцем, відповідачем у справі) 16.09.2019 укладений договір № 521 (надалі – Договір).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві товари, які зазначені у Специфікації № 1, а Покупець – прийняти ті оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товарів зазначені в Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору. Предметом поставки є насос (ДК 021:2015 код 42120000-6) (надалі – товари), загальна кількість, асортимент, номенклатура зазначені в Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно із пунктом 3.1 Договору ціна цього договору становить 41640,00 грн., в т.ч. ПДВ 6940,00 грн. Ціна договору визначається Специфікацією № 1, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 4.1-4.3 Договору сторони узгодили, що Покупець перераховує Постачальнику попередню оплату в розмірі 50% від суми договору після підписання цього договору. Сума, що залишилась в розмірі 50% від суми договору сплачується на протязі 20 банківських днів від дати поставки товару. Для здійснення вищевказаних розрахунків Постачальник своєчасно направляє Покупцеві рахунок.

За умовами п. 6.1.1 Договору Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 7.3 Договору, у разі несвоєчасної оплати поставлених товарів Покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Пунктом 10.1. Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.03.2020.

До вказаного Договору сторонами підписана Специфікація № 1, якою узгоджено поставку товарів на загальну суму 41640,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору виставлено відповідачу на оплату рахунок-фактуру № 17092 від 17.09.2019 на суму 41640,00 грн.

Згідно банківської виписки про надходження коштів відповідачем 29.11.2019 здійснено оплату згідно рахунку №17092 від 17.09.2019 в сумі 20820,00 грн.

Позивачем поставлено відповідачу товар (агрегат А13В-4/25-6, 8/2, 5Б з ел.дв. 7,5 КВт, 3000об/хв, 380В) на суму 41640,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000271 від 05.12.2019 на суму 41640,00 грн. з ПДВ;

Видаткова накладна підписана повноважним представником відповідача без зауважень.

Оплату залишку 50% вартості отриманого товару відповідачем не здійснено.

Направлена позивачем 04.03.2021 на адресу відповідача вимога (вих. № 43 від 03.03.2021) щодо сплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім підписаної видаткової накладної, поставка товару на склад відповідача підтверджується товарно-транспортною накладною № 05121 від 05.12.2019.

На виконання умов договору позивачем складено та зареєстровано податкові накладні № 19 від 29.11.2019 та № 7 від 05.12.2019.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати отриманої товару визначено п. 4.2 Договору – 50% після підписання договору та 50% протягом 20 банківських днів від дати поставки.

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що відповідач здійснював оплату за поставкою невчасно та не в повному обсязі.

Стосовно суми поставки та часткової оплати спір між сторонами відсутній. Відповідач щодо порушення строків оплати отриманого товару також не заперечує. Заперечення відповідача стосуються ненадання позивачем до позовної заяви доказів направлення йому рахунку за договором та розрахунку 3% річних.

Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на те, що відповідачем вартість отриманого від позивача товару, здійснення оплати з затриманням та розміру заборгованості не заперечується, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у повному обсязі у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 20820,00 грн. основного боргу за отриманий за Договором товар заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 1928,98 грн. пені, 828,24 грн. 3% річних та 1925,22 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 1928,98 грн. пені за період з 14.01.2020 по 13.07.2020 заявлена на підставі п. 7.3 Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” суд встановив, що розрахунок пені за заявлений позивачем період з 14.01.2020 по 13.07.2020 є правильним, до стягнення підлягають 1928,98 грн. пені.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 14.01.2020 по 11.05.2021 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми вартості поставленого товару, суд встановив, що розрахунок виконано неправильно, до стягнення підлягає сума 826,58 грн. В решті вимоги про стягнення 3% річних (1,66 грн. 3% річних) суд відмовляє, як заявленої необґрунтовано.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки інфляційних втрат за визначений позивачем період: січень 2020 року – березень 2021 року за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що позивачем помилково включено до періоду розрахунку січень 2020 року, оскільки порушення в цей період тривало менше місяця, до стягнення підлягає сума 1879,82 грн. інфляційних втрат, в решті вимоги про стягнення інфляційних втрат (45,40 грн.) суд відмовляє з підстав необґрунтованості.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів направлення відповідачу обумовленого п. 4.3 договору рахунку суд визнає безпідставними, оскільки матеріали справи містять копію виставленого відповідачу на оплату рахунку-фактури № 17092 від 17.09.2019 на суму 41640,00 грн. та докази його часткової оплати відповідачем 29.11.2019.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 20820,00 грн. основного боргу, 1928,98 грн. пені, 826,58 грн. 3% річних та 1879,82 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (1,66 грн. 3% річних та 45,40 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2265,81 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18; ідентифікаційний код 38983006) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРГІЯ” (49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 1-А, кв. (офіс) 15; ідентифікаційний код 30189598) 20820,00 грн. (двадцять тисяч вісімсот двадцять грн. 00 коп.) основного боргу, 1928,98 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять вісім грн. 98 коп.) пені, 826,58 грн. (вісімсот двадцять шість грн. 58 коп.) 3% річних, 1879,82 грн. (одну тисячу вісімсот сімдесят дев`ять грн. 82 коп.) інфляційних втрат та 2265,81 грн. (дві тисячі двісті шістдесят п`ять грн. 81 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 26.07.2021.

Суддя В.В. Левкут