Рішення № 98603772, 12.07.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.07.2021 Єдиний унікальний номер 205/6848/20

Провадження № 2/205/934/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання – Далакян Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору (Заяви) № б/н від 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанк. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 000 гривень. Позивач зазначає, у порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та заборгованості по відсоткам за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, у зв`язку з чим у відповідача перед АТ КБ «Приватбанк», станом на 03 серпня 2020 року, виникла заборгованість у розмірі 29 320 грн. 00 коп., оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 12.11.2013 року станом на 03.08.2020 року у розмірі 29 320 грн. 00 коп., яка складається з: 26 581 грн. 76 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 26 581 грн. 76 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2 738 грн. 24 коп. – нарахована пеня, а також судові витрати.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

01 грудня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 надіслав на електронну адресу суду письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивач додаючи до позовної заяви додатки на підтвердження заборгованості, суперечить своїм позовним вимогам, а саме, як зазначено в доданій довідці, що між позивачем та відповідачем підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні карги, а саме видана остання кредитна карта: НОМЕР_1 дата відкриття 07.02.2017 року - термін дії 08/20, наступною довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої відповідачем, а саме: зміна кредитного ліміту дата проведення 11.02.2017 року кредит ний ліміт: 8000 грн. (примітка: збільшення кредитного ліміту), зміна кредитного ліміту дата проведення 29.07.2018 року, кредитний ліміт: 00 грн. (примітка: зменшення кредитного ліміту). Інших змін кредитного ліміту не відбувалось, що й підтверджує сам позивач доданими до позовної заяви додатками на підтвердження заборгованості, тобто, з чого вбачається, що не може бути заборгованість по тілу кредиту у розмірі 26 581, грн. 76 коп., оскільки кредитний ліміт по тілу кредиту був встановлений у розмірі 8000 грн. в 2017 ропі, а в 2018 році взагалі був анульований. Крім того, зазначає, що виписка за договором № б/н станом на 05.08.2020 року взагалі не підписана відповідальним працівником Банку, що в свою чергу є неналежним доказом у розумінні норм ЦПК України, та відповідно до чого не може бути прийнята, як доказ, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі.

У судовому засіданні 06 липня 2021 року представник позивача Гринь К.А. позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, зазначив, що дійсно Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не підписані, але відповідач користувався карткою банку, тому він вважається таким, що погодився із цими у мовами, заперечував щодо стягнення витрат на правову допомогу у повному обсязі.

06 липня 2021 року представник відповідача Муравський В.В. просив відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях, також зазначив, що відповідачу надавались кредитні картки, остання з яких від 07.02.2017 року з лімітом у розмірі 8 000 грн., натомість у розрахунку заборгованості наданому на підтвердження позовних вимог позивачем наданий розрахунок заборгованості в якому зазначено, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі 26 581 грн. 76 коп., проте у 2018 року відповідачу було зменшено кредитний ліміт до 00 грн., також відповідачем було сплачено суму в рахунок погашення заборгованості у розмірі 11 000 грн., тому не зрозуміло звідки у розрахунку заборгованості наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 26 581 грн. 76 коп., зазначене свідчить про наявні підстави у відмові у позові. Також представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив долучити до справи докази щодо надання правової допомоги по справі.

Представник позивача письмово підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності, проти вимог на правову допомогу заперечував у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду заяву в якій заперечував проти задоволення позовних вимог позивача та просив відмовити в їх задоволенні, розглянути справу за його відсутності і стягнути витрати на правову допомогу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази та виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню з таких підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» та підписав анкету-заяву № б/н від 12 листопада 2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 14), на підтвердження АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 14), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 15), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 16-49), розрахунок заборгованості (а. с. 11), виписки по рахунку (а. с. 59-70).

Також судом встановлено, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено поточний кредитний ліміт, який в подальшому було як збільшено, так і зменшено, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а. с. 13).

Відповідно до наданої довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а. с. 13) з 11.02.2017 року відповідачу було збільшено кредитний ліміт до 8 000 грн. та 29.07.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач станом на час подання позовної заяви ухиляється від виконання зобов`язань і має перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість.

Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 03 серпня 2020 року складає 29 320 грн. 00 коп., яка складається з: 26 581 грн. 76 коп. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 00 грн. 00 коп. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 26 581 грн. 76 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 00 грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками, 00 грн. 00 коп. – заборгованість за простроченими відсотками, 00 грн. 00 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625; 2 738 грн. 24 коп. – нарахована пеня; 00 грн. 00 грн. – нараховано комісії (а. с. 11).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту та нараховану пеню.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 26 581 грн. 76 коп., суд дійшов таких підстав.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом тіло кредиту - це та сума коштів, яку позичальник отримав від банку. У цю суму не входять відсотки за кредитом, комісійні, пеня і штрафи через прострочення, витрати на оформлення паперів за кредитом, страховка тощо.

Так само, відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» затверджено стандартизовану форму паспорта споживчого кредиту, у якому відображено, що загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом складається з тіла кредиту, відсотків, комісії та інших платежів.

Відповідно до наданої довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а. с. 13), з 11.02.2017 року відповідачу збільшено кредитний ліміт до 8 000 грн. Вказаний ліміт до часу звернення до суду з цим позовом не збільшувався, а лише зменшився до 0, 00 грн.

Згідно наданої Банком виписки по рахунку ОСОБА_1 , після установлення кредитного ліміту 11.02.2017 року на суму 8 000 грн. відповідач періодично користувався готівковими коштами з рахунку, сплачував вартість продуктів та поповнював рахунок коштами. Водночас, після кожного перевищення установленого ліміту у розмірі 8 000 грн. заборгованість за кредитом постійно зростала за рахунок списання відсотків на місяць на прострочену суму заборгованості, за рахунок щомісячних платежів та за рахунок пені.

Таким чином, максимальна сума, яку позичальник міг фактично отримати (використати) за рахунок коштів Банку не могла перевищувати 8 000 грн., що доводить безпідставність і необґрунтованість доводів Банку про те, що заборгованість відповідача саме за простроченим тілом кредиту становить 26 581 грн. 76 коп., оскільки ОСОБА_1 навіть теоретично не міг використати (отримати) кошти на суму більше, ніж кредитний ліміт, тобто 8 000 грн.

При цьому, з наданого Банком розрахунку заборгованості відповідача станом на 03 серпня 2020 року (а. с. 11) вбачається, що позивач, розрахував заборгованість позичальника за простроченим тілом кредиту і поточним тілом кредиту шляхом додавання відповідних нарахованих відсотків на загальну заборгованість за кредитним договором.

Зважаючи на те, що наданий Банком розрахунок заборгованості (а. с. 11) не відображає реального руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , не відображає реально отриману суму кредитних коштів від Банку з моменту підписання кредитного договору та повністю розраховані на суб`єктивний розсуд Банку, суд не бере до уваги вказаний розрахунок як доказ наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 26 581 грн. 76 коп.

Водночас, на підтвердження обґрунтованості заявлених до стягнення сум коштів з відповідача Банк надав суду копію виписки по рахунку ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 (а. с. 59-70).

Вказаний письмовий доказ суд бере до уваги як належний і допустимий, що відображає реальний рух коштів, зокрема суми коштів, які об`єктивно і дійсно було отримано (використано) відповідачем, і суми коштів, які постійно нараховувались як відсотки за прострочений кредит.

При цьому, відповідач здійснював погашення наявної у нього кредитної заборгованості на різні суми.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що після встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 8 000 грн., він такі умови прийняв, кошти Банку у межах установленого ліміту використовував.

Отже, у зв`язку з використанням відповідачем отриманого на картку ліміту та відповідно до Умов та Правил кредитування у відповідача згідно з відомостями виписки станом на 01.03.2020 виникла загальна заборгованість «-29 320,00» грн., проте така заборгованість у розмірі понад 8 000 грн. сформована за рахунок нарахування відсотків, пені та обов`язкових платежів, а не фактичного отримання (використання) коштів Банку.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що фактично отримані та використані відповідачем кошти становлять суму у розмірі 8 000 грн. Водночас, позивач, надаючи відповідні розрахунки безпідставно формує заборгованість за тілом кредиту за рахунок нарахованих відсотків, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові № 345/2633/20 від 28 квітня 2021 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 26 581 грн. 76 коп. не підлягають задоволенню з підстав їх недоведеності, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів того, що зазначена заборгованість нарахована банком відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача нарахованої пені, суд дійшов таких підстав.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України вимоги про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Наведений висновок у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, підтверджує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками за користування кредитом нарахована по 03 серпня 2020 року включно.

Однак, за наявними матеріалами справи не можливо встановити строк дії кредитного договору, оскільки в Анкеті-заяві № б/н від 12 листопада 2013 року сторонами він не був погоджений.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», як невід`ємної частини спірного договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені банком, то вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг, з якими він ознайомлений.

У відповідності до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Як вбачається із матеріалів справи, в Анкеті-заяві позичальника № б/н від 12 листопада 2013 року не зазначена відсоткова ставка несвоєчасне погашення кредиту, а також пеня за несвоєчасне погашення кредиту, будь-яких інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, суд дійшов висновку, що в цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 12 листопада 2013 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 08 вересня 2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», відсутність у Анкеті-заяві № б/н від 12 листопада 2013 року домовленості сторін про сплату пені, надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При цьому, згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який міститься в матеріалах зазначено справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 листопада 2013 року, шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату пені, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 738 грн. 24 коп. не підлягають задоволенню.

Відтак, через ненадання відповідних доказів, суд вимушений критично віднестись до посилань позивача щодо стягнення заборгованості, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а тому суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки заявлені вимоги не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладено на позивача.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг ); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи викладене, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказано, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту надання адвокатом відповідача професійної правничої допомоги представник відповідача подав ордер серії АЕ № 1038573 від 23 жовтня 2020 року на надання правничої (правової) виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 34/20 від 23 жовтня 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Муравським В.В., акт №В-1-205/6848/20 про приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.07.2021 року, меморіальний ордер №@2PL683855 від 10.03.2021 року і меморіальний ордер №@2PL690577 від 06.07.2021 року, рахунок-фактуру №В-1-205/6848/20 від 05.07.2021 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Також Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат, пропорційність витрат до предмета спору, беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено, також ту обставину, що меморіальні ордери долучені на суму 5 500 грн., що є меншою ніж зазначено в акті №В-1-205/6848/20 про приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.07.2021 року, та керуючись принципами справедливості та розумності, суд вважає за можливе стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на користь відповідача 5 500 грн. судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633-634, 638, 1048-1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_2 ) понесені та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.П. Терещенко