Рішення № 98602966, 21.07.2021, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/151/21

Провадження № 2/307/43/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого Чопик В.В. при секретарі Олексій Я.В., з участю представника відповідача Гриниха Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Акціонерного Товариства Комерцій Банк «ПриватБанк», де третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекотримачем.

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача Акціонерного Товариства Комерцій Банк «ПриватБанк», де третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекотримачем.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 19.04.2006 р. уклали кредитний договір №МКТWGK00000032 у вигляді кредитної лінії у розмірі 120000,00 (Євро) строком до 16.04.2021 р.. на умовах передбачених таким кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 20.04.2006 р. уклали договір іпотеки.

Згідно з п. 1.2 договору іпотеки ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 280,40 кв. м., житловою площею 178,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ). Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Договору купівлі- продажу.

В кінці листопада 2020 року ОСОБА_1 отримала від Тячівського районного суду Закарпатської області поштовий конверт в якому містилися Ухвала про відкриття провадження у справі №307/3459/20 разом з позовною заявою про виселення та доданими до неї копіями документів.

З доданих матеріалів їм стало відомо, що 26.10.2016 року АТ КБ "ПриватБанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 280.40 кв.м., житловою площею 178.00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

Даний будинок належав їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. за реєстровим №1298 від 20.04.2006 року зареєстрованого в Тячівському районному бюро технічної інвентаризації за №259 в реєстраційній книзі 02.

Підставою реєстрації права власності за іпотеко тримачем АТ КБ “ПриватБанком” згідно витягу з реєстру прав власності №207373384 від 23.04.2020 року, який долучений до матеріалів такої позовної заяви, став дублікат договору іпотеки №1881 від 21.10.2016 року виданий ПН Тячівського РНО Гунда АМ..

Про те., що власником будинку в якому вона проживає та який їй належав на праві власності став іпотекотримач — АТ КБ “ПриватБанк”, їй стало відомо тільки в листопаді 2020 року одночасно з отриманням позовної заяви про виселення її та членів її родини з житлового будинку.

Вважають, що реєстрація права власності за іпотектримачем - АТ КБ «ПриватБанком» є такою, що здійснена з порушенням норм діючого законодавства з наступних підстав:

Звернення стягнення на предмет іпотеки всупереч вимогам Договору іпотеки, нормам ЗУ «Про іпотеку», «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 здійснено без надіслання іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушених договірних зобов`язань.

Так, Договором іпотеки, а саме п. 5.4 розділу 5 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя; Одночасно п.5.5.1 вказаного розділу передбачено обов`язок кредитора надсилати письмову вимогу іпотекодавцю та боржнику про усунення порушених зобов`язань у випадку задоволення вимог іпотекотримача.

Позасудові способи звернення стягнення врегульовані ЗУ «Про іпотеку»: перехід права власності на предмет іпотеки (ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» ); продаж предмету іпотеки третій особі (ст. 38 ЗУ «Про іпотеку»).

Так, згідно ст. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127: «Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, шо містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця:

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 нього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя: що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрапіїта відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації:

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.

Дана норма дублюється ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» а також п.п. 2.7-2.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року .

Одночасно згідно постанови ВСУ від 02.09.2015 року №6-813цс15 під письмовим, повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей з якими особа має бути ознайомленою, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Жодного повідомлення /письмової вимоги/ застереження про усунення порушень та про намір звернути стягнення на предмет застави вона особисто, як іпотекодавець та особа на чиє ім`я оформлено кредит, не отримувала, а реєстрація права власності за банком без отримання такого повідомлення/письмової вимоги/застереження — є незаконною.

Також стверджує, що іпотекотримач — АТ КБ «ПриватБанк», всупереч вимогам Договору іпотеки, нормам ЗУ «Про іпотеку», «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127, неправомірно набув право власності на предмет іпотеки у власність без встановлення його вартості, визначеної на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

п. 5.5.2 Договору іпотеки передбачено обов`язок визначити вартість предмета іпотеки яка встановлюється або згодою між іпотекодавцем та іпотекотримачем або якщо така згода не досягнута — спеціалізованою організацією на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90% вартості предмета іпотеки , визначеної шляхом його оцінки.

Дане дублюється ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», яка передбачає, що : «у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. ч. 7 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку».

Мало того, згідно ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», яка передбачає процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. «Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотеко давню перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Як зазначено в постанові КЦС ВС від 14.02.2018 року у справі №17/8068/16-ц, аналізу положень 17, 33, 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекотримача) не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання осинового зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

Крім того, згідно п 3 ст. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 для реєстрації права власності на предмет іпотеки повинна подаватися довідка іпотекодержателя, шо містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації:

Тобто як договір іпотеки, так і ЗУ «Про іпотеку» так і Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 передбачають необхідність проведення оцінки майна, право власності на яке переходить іпотекодавцю третій особі, суб`єктом оціночної діяльності.

Жодної оцінки належного їй будинку суб`єктом оціночної діяльності проведено не було, її жодним чином не повідомлено про вартість майна, а відтак порушено її право на оскарження такої оцінки та на викуп такого майна за піною вказаною з звіті/акті суб`єкта оціночної діяльності як особи, яка має переважне право на придбання об`єкта нерухомості.

Крім цього стверджують, що відповідач всупереч умовам договору іпотеки та нормам діючого законодавства вже використав своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, виконавчим написом приватного нотаріуса Ужгородського міського натаріального округу Капітула Г.Д. 25.04.2008 року звернуто стягнненя на предмет застави - будинок, загальною площею 280.40 кв.м., житловою площею 178.00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

За рахунок отриманих від реалізації такого майна задовольнити вимоги АТ КБ “ПриватБанку” на суму 120 492,68 Євро.

Крім того рішенням Тячівського районного суду від 15.06.2009 року по справі №2-286/09 звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 280,40 кв.м., житловою площею 178.00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) шляхом його продажу АТ УБ “ПриватБанком” з укладанням від її, ОСОБА_1 , імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Звернення стягнення на таке майно по рішенню суду відбулося в рахунок погашення заборгованості у розмірі 952 944, 12 грн..

Мало того рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10.02.2016 року по справі №307/2344/15-ц з боржника стягнуто 171289,53 євро, що дало можливість банку в рамках виконавчого провадження реалізувати предмет іпотеки/заставне майно.

Всі ці рішення є окремими виконавчими документами чи підставами для видачі таких документів і являються окремим механізмом примусового виконання та надають можливість звернути стягнення на предмет іпотеки, дублюючи одну й ту саму заборгованість по кредитному договору, що є неприпустимим, незаконним та таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки заборгованість одна і та ж - а виконавчі документи дозволяють її стягнути як мінімум 3 рази і тому числі не обмежуючись іпотечним майном.

Таким чином стверджує, що іпотекодавень звертаючи стягнення на предмет застави на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15.06.2009 року справі №2- 286/09 та на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. від 25.04.2008 року реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а повторне звернення стягнення на предмет застави суперечить договору іпотеки, ЗУ “Про іпотеку” та нормам чинного законодавства України.

Також стверджують, що відповідач звернув стягнення на предмет іпотеки без згоди власника/інотекодавця в супереч прямій забороні, передбаченій ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Перехід права власності мав місце 26.10.2016 року під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно ст. 4 ЗУ «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст, 5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

Таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме майно.

Жодної згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки вона, як іпотекодавець, не надавала і про намір звернути стягнення на належний їй житловий будинок, наданий їй в іпотеку, їй відомо не було.

Даний будинок вона та члени її родини використовують для проживання. Крім того за нею на праві власності не зареєстровано інше нерухоме майно житлового призначення, що підтверджено витягом з реєстру речових права від 14.01.2021 року №5002347239395 по ідентифікаційному коду ОСОБА_1 . 2991715680. Як видно з кредитного договору та договору іпотеки кредит валютний та підпадає під дію «мораторію» - відтак будь-який перехід права власності в період дії вказаного мораторію без згоди іпотекодавця є таким що здійснений з порушенням норм діючого законодавства.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п.2 ч.І ст. 263 ЦК України). Отже мораторій є відстроченням виконання зобов`язання а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 11.11.2015 року.

Правові наслідки прийняття ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на застосування способів стягнення на предмет іпотеки, визначених ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» і полягають в тому, що якщо нерухоме майно — предмет іпотеки підпадає під дію ЗУ «Про мораторій...», то це є обставиною, яка тимчасово виключає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекотримачем без згоди власника майна — іпотекодавця.

Як зазначено в постанові КЦС ВС від 14.02.2018 року у справі №127/8068/16-ц ссша по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекотримачем. права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Також стверджують, що відповідач набув право власності на майно, яке являлося спільною сумісною власністю, що набуте за час перебування в шлюбі без відома співвласника такого майна.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) набутий позивачем 20.04.2006 року шляхом укладення договору купівлі-продажу, що відображено в договорі іпотеки в період перебування в шлюбі.

Так 23.03.1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено шлюб, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого повторно 03.04.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області.

При оформленні договору іпотеки нотаріус, котрий посвідчував договір іпотеки не отримав нотаріально посвідчену згоду другого з подружжя. В договору іпотеки відсутня нотаріальна згода іншого з подружжя, яка згідно ЗУ “Про нотаріат” та згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій є невідкладною частиною такого договору.

Також стверджують, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки відповідачем порушено вимоги щодо повідомлення поручителя про порушення зобов”язань боржником.

19.04.2006 року між АТ КБ “ПриватБанком” та ОСОБА_2 укладено договір поруки № MKTWGK00000032. Згідно п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку невиконання боржником якого-небуть зобов`язання кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання, (п. 5 договору поруки). До поручителя який виконав зобов`язання боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором та договором іпотеки (п. 7 договору поруки). З аналізу вказаних положень випливає, що кредитор зобов`язаний повідомляти поручителя, який несе солідарну відповідальність за невиконання кредитних зобов`язань, про порушення боржником будь- яких кредитних зобов`язань, оскільки такий договором поруки зобов`язався виконувати обов`язки боржника по погашенню кредиту в разі невиконання таких і яких в разі погашення ним боргу набуває всі права кредитора перед боржником. Жодного повідомлення на ім”я поручителя, який проживає разом з нею в предметі іпотеки, про порушення боржником кредитних зобов`язань у зв`язку з якими кредитор має намір звернути стягнення на предмет іпотеки АТ КБ “ПриватБанк” не надсилав чим порушив умови договору поруки.

Такі ж повідомлення не були надіслані на ім`я співвласника такого майна який володіє предметом іпотеки на праві спільної сумісної власності.

Також стверджують, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства не отримана згода органу опіки та піклування при відчуженні/зверненні стягнення на майно де зареєстровані та проживають неповнолітні особи.

Аналізом норм ст. 177 Сімейного кодексу України слід зауважити, що будь-які дії щодо управління майном в тому числі ті, які підлягають нотаріальному посвідченню, а також ті, які можуть звузити права дитини/дітей потребують отримання обов`язкової згоди органу опіки та піклування.

Як видно з довідки органу місцевого самоврядування №2069 від 27.11.2015 року на час звернення стягнення (2016 рік) в предметі іпотеки були зареєстровані та проживали неповнолітні діти: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже системним аналізом чинного законодавства, яке регулює захист майнових прав дітей/неповнолітніх можна зробити висновок, що будь-яка нотаріальна, реєстраційна чи інша дії, яка направлена на вирішення питання, що зачіпляє майнові права дитини повинна відбуватися з дозволу органу опіки та піклування. Як видно з наведеного, звернення стягнення на предмет іпотеки, яке є одним з видів набуття права власності на заставне майно та однією з форм відчуження нерухомого майна в якому проживали та проживають неповнолітні/діти відбулося без залучення органу опіки та піклування — тобто з грубим порушенням норм діючого законодавства всупереч інтересам дітей.

Тому просять суд скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 280,40 кв.м., житловою площею 178,00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в реєстрі речових прав 1074327221244, за АТ КБ « ПриватБанком» вчинену 26.10.2016 року приватним нотаріусом міського нотаріального округу Стойка Надією Михайлівною та зареєстрований у державному реєстрі під №1881.

Представником відповідача AT КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні відносно даного позову заперечила.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що увідповідності до ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36 ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішеннням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпоткекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Разом з цим стверджує, що посилання позивачів про те, що кредитор має право використати лише один спосіб захисту є помилковим, оскільки невиконане рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає застосувати такий спосіб захисту, як набуття права власності на предмет іпотеки, лише після якого вже на підставі ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Оскільки установлено факт невиконання позичальником грошових зобов`язань за договором позики, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не викоанно, а тому вважає, що можна дійти висновку про порушення прав кредитора та необхідність їх захисту у спосіб, визначений у застереженні до договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки

Також стверджує, що ні АТ КБ «ПриватБанком», ні приватним нотаріусом Ужгородського МНО Стойка Н.М. не порушено ст. 35, " ЗУ «Про іпотеку», оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» неодноразово надсилав ОСОБА_1 письмові вимоги, про наявність заборгованості за Кредитним договором №МКТWGK00000032 від 20.04.2006 року та повідомляв, що у випадку невиконання умов договору протягом 30-ти днів з моменту отримання даної письмової вимоги, Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, яка передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином було надано документи приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Н.М. для здійснення реєстрації переходу права власності на тредмет іпотеки.

Крім цього, звертає увагу суду на те, що обраний банком позасудовий спосіб врегулювання ґрунтується саме на добровільній згоді ОСОБА_1 на зверненні стягненні шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя. що виражається у підписанні нею договору іпотеки, який містить дане застереження.

Також, звертає увагу на те, шо Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки іпотечне майно загальною площею 280.40 кв. м., а тому не підпадає під дію даного закону.

Разом з цим, звертає увагу суду на те, що на момент укладання договору іпотеки ніяких відомостей проте, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти не було.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності будь-яких майнових прав на спірну нерухомість у інших осіб, в тому числі і їх дітей.

Щодо твердження ОСОБА_1 про відсутність згоди співвласника житлового будинку, а саме її чоловіка ОСОБА_3 на відчуження предмета іпотеки стверджує, що договір іпотеки укладено між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки №МКТWGK00000032 від 20.04.2006 , тому згода співвласника житлового будинку в даному випадку непотрібна, оскільки така надавалась співвласником ОСОБА_3 при посвідчені договору іпотеки № МКТ\УСЖ00000032 від 20.04.2006 року і міститься в матеріалах нотаріальної справи в приватного нотаріуса ТРНО Гунда А.М. та не заперечується позивачами.

Таким чином, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неправомірність дії реєстратора — приватного нотаріуса Стойка Надії Михайлівни, та підстав для скасування державної реєстрації права власності. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватного нотаріуса Стойка Н.М. про реєстрацію житлового будинку загальною площею 280.40. житловою площею 178.00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 за АТ КБ “ПриватБанк” вважає правомірним та таким, що відповідає виморгам закону.

Крім цього, предстаник АТ КБ "ПРИВАТБАНК” просить суд застосувати по спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки дата державної реєстрації права власності за АТ КБ ПриватБанк на предмет іпотеки 27 листопада 2016 року. Позивач звернулась до суду 14 січня 2021 року, тобто із пропуском строку позовної давності, який сплив 27.11.2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України: Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, однак подали заяву про розгляд справи в їх відсутності, заявлені вимоги підтримують, посилаючись на обставини викладені в ній та просять їх задовольнити, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна належним чином своєчасно повідомлена про день, час та місце розгляду справи в судове засідання також не з`явилася, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 19.04.2006 р. уклали кредитний договір №МКТWGK00000032 (надалі - Кредитний договір) у вигляді кредитної лінії у розмірі 120000,00 [Євро] строком до 16.04.2021 р.. на умовах передбачених таким кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 20.04.2006 р. уклали договір іпотеки. Згідно з п. 1.2 договору іпотеки ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 280,40 кв. м., житловою площею 178,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Іпотечний договір посвідчений нотаріусом приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна та накладено заборону на відчуження вказаного нерухомого майна за № 1881 та запис про «Іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, визначених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону).

Відповідно до змісту частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Пунктом 5.1 Договору іпотеки, укладеного між сторонами 20.04.2006 року визначено, що у випадку порушення Кредитного договору Іпотекодавцем або цього договору Іпотекодавцем Іпотекодержатель направляє Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. 5.4 цього договору, а саме за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно п. 5.5.1 вищевказаного Договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця;

Всупереч вказаних положень Іпотечного договору та положень Закону України «Про іпотеку» АТ КБ «ПриватБанк» не надіслав позивачу письмову вимогу про усунення порушень умов Кредитного договору із зауваженням, що після спливу тридцятиденного строку з дня отримання вимоги Іпотекодержатель розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено судом, вимога від 14.03.2014 року № 30.1.0.0/2-969, на яку посилається представник відповідача, та яка була надана приватному нотаріусу Стойка Н. М. при здійсненні реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком, не містить зауваження про те, що після спливу тридцятиденного строку з дня отримання вимоги Іпотекодержатель розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Як вбачається цією вимогою Банк, у зв`язку з ухваленням Тячівським районним судом 15.06.2009 року рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов`язував позивачів добровільно звільнити предмет іпотеки.

Також суд вважає, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки відповідачем порушено вимоги щодо повідомлення поручителя про порушення зобов”язань боржником.

Так, згідно п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку невиконання боржником якого-небуть зобов`язання кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання, (п. 5 договору поруки). До поручителя який виконав зобов`язання боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором та договором іпотеки (п. 7 договору поруки).

З аналізу вказаних положень випливає, що кредитор зобов`язаний повідомляти поручителя, який несе солідарну відповідальність за невиконання кредитних зобов`язань, про порушення боржником будь-яких кредитних зобов`язань, оскільки такий договором поруки зобов`язався виконувати обов`язки боржника по погашенню кредиту в разі невиконання таких і яких в разі погашення ним боргу набуває всі права кредитора перед боржником.

Суду недано даказів про направлення повідомлення на ім”я поручителя про порушення боржником кредитних зобов`язань у зв`язку з якими кредитор має намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Також недано доказів, що такі ж повідомлення були надіслані на ім`я співвласника такого майна який володіє предметом іпотеки на праві спільної сумісної власності.

Таким чином суд приходить до переконання, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за Банком проведена з порушенням вимог Закону.

Інші підстави зазначені позивачами щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, на думку суду, є безпідставні, оскільки спростовуються вище наведеними запереченнями представника відповідача.

Отже, у зв`язку з наведеним позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок — предмет іпотеки є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 256-257 ЦК України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна лозовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України: Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд вважає, що строки давності позовної давності позивачами не пропущено, оскільки останні лише в листопаді 2002 року дізнались про те, що АТ КБ « Приват Банк» в порядку позасудового звернення отримав у власність предмет іпотеки. При цьому, суд вважає, що сама по собі дата державної реєстрації права власності за АТ КБ ПриватБанк на предмет іпотеки 27 листопада 2016 року, не дає підстав суду для застосування строків позовної давності, оскільки відповідачем не надано жодного доказу про повідомлення позивачів про державну реєстрацію предмета іпотеки за собою.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 141,223, 259, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 280,40 кв.м., житловою площею 178,00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в реєстрі речових прав 1074327221244, за АТ КБ « ПриватБанком» вчинену 26.10.2016 року приватним нотаріусом міського нотаріального округу Стойка Надією Михайлівною та зареєстрований у державному реєстрі під №1881.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_3 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканець АДРЕСА_3 .

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_3 .

Відповідач: АТ КБ «ПриватБанк», місце розташування: м. Київ, вул.. Грушевського, 1Д.

Третя особа: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, місцезнаходження: м. Ужгород, проспект Свободи, 37 офіс 24.

Повний текст рішення виготовлено 28.07.2021.

Суддя: В.В.Чопик