Рішення № 98594276, 21.07.2021, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/124/21

Провадження № 2/702/140/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області

під головуванням судді: Мазай Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Кольц І.С.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 – ОСОБА_2

позивач ОСОБА_3 , представники відповідачів Земельно-кадастрового бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 : не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Земельно-кадастрового бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання правового акту недійсним,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання правового акту недійсним.

Підставою звернення до суду із позовом вважає те, що згідно рішення загальних зборів членів колгоспу ім Калініна Монастирищенського району Черкаської області від 20.02.1985 йому була надана у безстрокове користування присадибна земельна ділянка площею 0,32 га, розташована по АДРЕСА_1 . 05.09.1995 він звернувся до виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області про виділення із загальної площі, що перебувала у його користуванні, земельну ділянку під будівництво. Рішенням виконавчого комітету Лукашівської сільської ради № 27 від 19.10.1995 йому була виділена присадибна земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва.

З метою узаконення будівництва будинку і господарських споруд шляхом отримання будівельного паспорта на забудову присадибної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 він звернувся до сесії Лукашівської сільради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення присадибної земельної ділянки у приватну власність. Рішенням сесії сільської ради за № 30-4/VІ від 29.09.2015 йому був наданий такий дозвіл. У 2016 він звернувся до Монастирищенського відділу ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» щодо виготовлення технічної документації із землеустрою.

20.07.2016 під час спроби встановлення (відновлення) зовнішніх меж його землекористування із суміжним сусідом він вперше дізнався про те, що суміжна присадибна земельна ділянка розташована по

АДРЕСА_2 землевпорядником ОСОБА_5 йому було роз`яснено, що графічне зображення спільної межі, що розділяє їхні земельні ділянки повинна відповідати вже узгодженому із ним акту зовнішніх меж землеволодіння ОСОБА_1 та виданому йому державному акту. Відновлена інженером – землевпорядником межа присадибної земельної ділянки ОСОБА_1 великою частиною (0,02 га) накладалась на присадибну земельну ділянку, що була у його користуванні. Дана обставина стала перепоною у виготовленні проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки. Ознайомившись із актом узгодження меж від 13.03.2000 він дійшов висновку про те, що при складанні цього документа була захоплена частина присадибної земельної ділянки, що була у його користуванні в результаті шахрайських дій інженера-землевпорядника ОСОБА_6 працівника земельно-кадастрового бюро.

Видаючи державний акт серії № 12-16-1114 від 27.01.199_ Лукашівська сільська рада не звернула уваги на те, що збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 відбулося за рахунок включення до її складу частини суміжної присадибної земельної ділянки, що перебувала і перебуває у його користуванні, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

В акті узгодження меж землеволодіння ОСОБА_1 із суміжними землекористувачами від 13.03.2000 йдеться про те, що при його складанні нібито були присутні суміжні землекористувачі в тому числі він, які як вбачається претензій при погодженні меж земельної ділянки ОСОБА_1 , а також до існуючих меж після їх встановлення не заявляли, про що вказують їх підписи у даному акті.

Він у категоричній формі заперечує дійсність даного документа виходячи з наступного: - з метою введення в оману інженером-землевпорядником ОСОБА_6 сільського голови Лукашівської сільської ради Пастухова А.С., спочатку суміжні землекористувачі ОСОБА_3 і ОСОБА_7 не були внесені в акт через те, що сільському голові було достаменно відомо про їхню відсутність в селі.; - прізвища та ініціали землекористувачів вписані іншою рукою після того, як даний акт 13.03.2000 погодив сільський голова ОСОБА_8 своїм підписом та скріпив гербовою печаткою ; - підпис від імені особи ОСОБА_3 в акті узгодження меж землеволодіння ОСОБА_1 із суміжними землекористувачами в графі «підписи землекористувачів» : за прізвищем ОСОБА_3 виконані не ним, а іншою особою. Дана обставина вказує на те, що так зване закріплення межовими знаками меж земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) здійснено виконавцем робіт у його відсутність. Акт прийому-передачі межових знаків не був складений і не був переданий замовнику робіт; - загальна площа приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає виділеній рішенням № 7/3 від 22.01.2000 сесії сільської ради площі земельної ділянки, яка збільшилась в результаті узаконеного самозахвату частини присадибної земельної ділянки, що перебувала і перебуває у його користуванні; - виконавець робіт суттєво порушив вимоги Інструкції № 43 від 04.05.1999 затвердженої Держкомітетом України по земельних ресурсах, чим порушив його права та законні інтереси, що стало підставою для звернення до суду. Додатково повідомляє інженер – землевпорядник ОСОБА_6 власноручно виписав для земельно-кадастрового бюро технічне завдання за № 151 від 03.03.2000 на розробку матеріалів по виготовленню держакту на право приватної власності на землю, не зазначив у ньому його повноваження, з посиланням на наявність ліцензії на заняття даним видом господарської діяльності, що ще раз вказує на те, що земельно-кадастрове бюро перебувало у структурі відділу земельних ресурсів Монастирищенського району, а Монастирищенський відділ земельних ресурсів присвоїв собі функцію органу земельних ресурсів і разом із земельно- кадастровим бюро приступив до виготовлення техдокументації на одержання держакта на землю ОСОБА_1 .

Просить визнати правовий акт у формі Акта узгодження меж землеволодіння ОСОБА_1 із суміжними землекористувачами від 13.03.2000 недійсним і таким, що не створює юридичних підстав вважати виготовлену технічну документацію за № 69 на право видачі державного акта на землю ОСОБА_1 серії ЧР № 12-16-1114 від 27.01.199_ дійсною з часу її виготовлення.

В доповненнях до позовної заяви від 27.02.2021 позивач зазначив, що у цивільній справі № 702/124/18 ним було подано звернення про призначення судової (почеркознавчої) експертизи. 01.06.2018 в адресу суду була надіслана дана експертиза із висновком за № 1/1119. Метою призначення судової почеркознавчої експертизи було те, щоб підтвердити або спростувати певний факт, що мав юридичне значення; використати висновки експертизи у якості належного і допустимого доказу при винесенні рішення у справі. Суддя у справі умисно і свідомо навіть не згадала про неї у своєму рішенні. Враховуючи наведене він має право стверджувати про те, що на даний час він є ініціатором проведення почеркознавчої експертизи за № 1/1119 від 01.06.2018. Просить стягнути з відповідача – головного управління Держгеокадастру у Черкаській області грошові кошти у розмірі 2250,24 грн за оплату проведеної почеркознавчої експертизи за № 1/1119 від 01.06.2018.

Ухвалою суду 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

На адресу суду відповідачем Головним Управління Держгеокадастру у Черкаській області 02.04.2021 подано відзив відповідно до якого по суті заявлених позовних вимог Головне управління заперечує з огляду на наступне.

Державний акт на право приватної власності на землю - це єдиний документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина чи юридичної особи на земельну ділянку. Містить інформацію про власника земельної ділянки; підстави набуття права власності на земельну ділянку; місце розташування, площу кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно правової позиції, яка викладена в постанові Верховного суду України від 22.05.2013 в справі № 6-33цс13 державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності та видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно п.2.9. «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженого Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999р. № 43, зареєстрований в Міністерстві Юстиції України від 04.06.1999р. за № 354/3647(яка була чинною на час видачі державного акту) (надалі - Інструкція), якою зазначено, що: «Заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи і інші землевпорядні підприємства та організації. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки».

Також, пунктами 3.1. та 3.2. Інструкції визначено, що «Державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України » .

З 01.01.2013 набули чинності Закони України «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» (далі - Порядку), відповідно до яких, повноваження територіальних органів Держземагентства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) земель, права сервітуту, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій) з 1 січня 2013 року припинилися.

У відповідності до положень пункту 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», видача державних актів на право власності на земельні ділянки здійснювалась територіальними органами Держкомзему України при проведенні державної реєстрації земельної ділянки лише до 01 січня 2013 року.

З огляду на викладене, Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю велися до 1 січня 2013 року, станом на сьогодні внесення до них відомостей, в тому числі будь-яких записів про земельні ділянки є не можливим.

Керуючись частиною 2 статті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 06.09.2012 № 5245- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013 внесено зміни до Земельного кодексу України (далі - Кодекс) відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а частиною 4 цієї ж статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 4.13 Положення про Головне Управління затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 №53) Головне управління наділене повноваженнями розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Черкаської області.

Розпорядження земельними ділянками у межах населеного пункту відноситься до повноважень Лукашівської сільської ради.

Оскільки у позові позивачем не зазначено доказів, щодо порушення прав позивача Головним управлінням, просять суд відмовити в задоволенні позову.

05.04.2021 представником третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 надано пояснення щодо позову згідно з якими вважає його таким, що не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Позивач зазначив відповідачем у справі Земельно-кадастрове бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України. Але його позовна заява не містить даних про ідентифікаційний код вказаного відповідача як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) та відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Крім того в матеріалах доданих до позовної заяви відсутні будь-які відомості про даного відповідача.

Дана обставина не дає можливості ідентифікувати відповідача та відповідно встановити те, які саме права позивача порушив саме цей відповідач.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 12 лютого 2020р. у справі № 545/1149/17

Висновок експерта від 01.06.2018 року вважає неналежним доказом, оскільки він виготовлений у справі №702/124/18.

Позивачем пропущено строк позовної давності. Так в своєму позові позивач вказує те, що він дізнався про порушення його прав 20.07.2016 року. На момент подання позову у справі №702/124/21, яка розглядається, трирічний строк позовної давності минув.

На даний час земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того позивач не надав суду жодних правовстановлюючих документів, які підтверджували б його права на суміжну з ОСОБА_1 земельну ділянку, а також інших доказів, які підтвердили те, що змінено межі належної йому земельної ділянки та відповідно порушено права позивача. На підставі вищевикладеного просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності по даних позовних вимог та відмовити позивачеві в задоволенні його позову повністю.

Ухвалою суду 26.05.2021 залучено третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 .

Ухвалою суду 02.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні предтсавник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 – адвокат Домачук В.А. проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у поясненнях. Додатково пояснив, що позивач не надає жодного правовстановлюючого документу, що підтверджує його право на земельну ділянку, не надає доказів: порушення його прав та порушення його прав саме вказаними відповідачами. Позивач зазначає, що акт є нормативно-правовим актом, що не узгоджується з вимогами ст. 16 ЦПК України, яка визначає способи захисту порушеного цивільного права. Наявність чи відсутність підпису в акті не призводить до зміни чи припинення прав на земельну ділянку. Встановлені межі не порушують прав позивача, а тому вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. На адресу суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представники відповідачів Земельно-кадастрового бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Представництво своїх інтересів довірив представнику ОСОБА_2 .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши представника третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, перевіривши викладені у заявах по суті справи обставини та безпосередньо дослідивши письмові докази у справі, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що встановлено ст. 5 ЦПК України.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір суд керується Земельним кодексом України 1990 року в редакції 1992 року, Земельним кодексом України в редакції 2001 року, Цивільним кодексом України в редакції 2003 року та іншими нормативними актами які діяли на момент вчинення особами, які беруть участь у справі, дій, бездіяльності, прийняття ними рішення, яке є предметом даного спору.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України 2001 року, яка визначає зміст права власності на землю, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у ч. 1 ст. 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Рішенням Лукашівської сільської ради Монастирищенського району № 30-4/VI від 29.09.2015 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» надано ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області в АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Рішенням Лукашівської сільської ради №7-3 від 22.01.2000 «Про розгляд заяв громадян» передано ОСОБА_1 в приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,40 га ( а.с.8).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР №12-16-1111, який видано 24 січня 199_ року на підставі рішення сесії Лукашівської сільської ради народних депутатів від 22.01.2000 року №7/3 (приватизація), ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку площею 0,42 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Лукашівка Лукашівської сільської ради (а.с.14).

Згідно ст.3 ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, яка діяла на час прийняття рішення про виділення земельної ділянки позивачу, а також на час видачі Державного акту ОСОБА_1 , розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, яка діяла на час прийняття рішення про виділення земельної ділянки позивачу, а також на час видачі Державного акту ОСОБА_1 , суб`єктами права державної власності на землю є: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Згідно ст.65 ЗК України до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів. Тобто, до прийняття рішення про виділення земельної ділянки у користування чи у власність, виділення меж в натурі та отримання документа, що посвідчує відповідне право – користування чи власності, власником землі у межах села є сільська рада.

Відповідно до тексту акта від 13.03.2000 року (наданий суду в копії позивачем) про встановлення меж землеволодіння ОСОБА_1 за адресою: с. Лукашівка, складеного представником землевпорядної організації, за участю землевпорядника, замовника ОСОБА_1 та землевласників (землекористувачів) земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , погоджено та закріплено розміри по межі з земельними ділянками. Усі присутні ознайомлені з ними, заперечень не зазначено ( а.с. 6).

Згідно з частиною першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі № 681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, зокрема і не може бути підставою для визнання всієї технічної документації по виготовленню і затвердженню державного акту недійсною, без доведених інших порушень, зокрема і порушень у визначенні розмірів суміжних земельних ділянок, а тому суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав.

Питання наявності інших порушень при виготовленні та затвердженні технічної документації за № 69, її складових елементів (рішень, планів тощо) на право видачі державного акта на землю ОСОБА_1 , позивачем в прохальній частині позовної заяви не порушується. Вказана технічна документація в матеріалах справи відсутня, сторонами суду не надана, клопотання про її витребування не заявлялося.

На підтвердження позовних вимог позивачем в якості доказу подано до суду копію висновку судової почеркознавчої експертизи № 1/1119 від 01.06.2018, яка виконана експертом на виконання ухвали від 16.04.2018 про призначення судової почеркознавчої експертизи, винесена суддею Чорненькою Д.С. у цивільному провадженні № 2/702/102/18 по справі № 702/124/18 з приводу якого суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Так, поданий позивачем в копії висновок судової почеркознавчої експертизи № 1/1119 від 01.06.2018, яка виконана експертом на виконання ухвали від 16.04.2018 про призначення судової почеркознавчої експертизи, винесена суддею Чорненькою Д.С. у цивільному провадженні № 2/702/102/18 по справі № 702/124/18 складений не на його замовлення, призначений та складений на виконання ухвали суду в іншому цивільному провадженні.

Згідно рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16.08.2018 у справі № 702/124/18 ( провадження № 2/702/102/18) в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Лукашівської сільської ради, державного нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори про визнання недійсними державних актів та свідоцтва про право на спадщину за законом, відмовлено повністю.

Клопотання про призначення експертизи у даній цивільній справі від сторін до суду не надходило.

Крім цього, суд також зазначає, що належними відповідачами у таких справах є особа, яка є власником чи користувачем суміжної земельної ділянки та отримала оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку, а також орган місцевого самоврядування, який вирішив питання про передачу у власність чи у користування суміжну земельну ділянку та комісією якого було визначено межі земельної ділянки.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.12.1999 №121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.1999 за № 887/4180, було затверджено Типовий Статут земельно-кадастрового бюро при місцевому державному органі земельних ресурсів Держкомзему України та зобовязано Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів, районні, міські (міст обласного підпорядкування) управління (відділам) земельних ресурсів створити земельно-кадастрові бюро при місцевих державних органах земельних ресурсів на базі відповідних госпрозрахункових виробничих бюро (при місцевих державних органах земельних ресурсів), які ліквідуються.

Вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.09.2001 №151.

Указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011 установлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, та затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, згідно з пунктом 1 якого Державне агентство земельних ресурсів України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з пунктом 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, правом на звернення до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача та заміни первісного відповідача належним відповідачем, за нормами ЦПК України наділений лише позивач.

За відсутності клопотання позивача про залучення до справи співвідповідача чи клопотання про заміну неналежного відповідача, суд позбавлений можливості за власною ініціативою залучити до справи співвідповідача чи замінити неналежного відповідача належним.

Позивач не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами, факту порушення його прав саме відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області чи відповідачем Земельно-кадастровим бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем не надано суду доказів того, що грошові кошти у розмірі 2250 грн. 24 коп. за оплату проведеної почеркознавчої експертизи за № 1/119 від 01.06.2018 є витратами пов`язаними з розглядом даної цивільної справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області вказаних коштів до задоволення не підлягає.

Крім цього, відмовляючи позивачу в задоволенні даної позовної вимоги суд також зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав саме відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, що також є підставою для відмови в задоволенні даної вимоги позивача.

З приводу посилання представника третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 на застосування пропуску строку звернення з позовом до суду як підставу для відмови в задоволенні позову суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Так, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору не наділена правом звертатися до суду з заявою про пропуск строку позовної давності, оскільки не є стороною у справі, в розумінні ст. 48 ЦПК України, а тому в задоволенні позову не може бути відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки про це заявлено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не стороною у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 293, 315, 319, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Земельно-кадастрового бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання правового акту недійсним відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживає АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, місце знаходження : вул Смілянська, 131 м Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 39765890.

Відповідач: Земельно-кадастрове бюро у структурі Монастирищенського відділу земельних ресурсів Держкомзему України, місце знаходження: вул Гагаріна, 4 м Монастирище Черкаської області.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 27 липня 2021 року.

Суддя Н. В. Мазай