Рішення № 98585668, 27.07.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4473/20

Провадження № 2/638/2355/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Подосокорської А.О.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Мєркулова Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

30.03.2020 позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначеним позов. В обґрунтування якого вказує, що з 01.02.2018 по 31.12.2018 вона працювала за строковим трудовим договором на посаді старшого наукового співробітника у ДП «Науково - дослідний цент «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України. З 01.01.2019 позивач працює на посаді старшого наукового співробітника у відповідач аза трудовим договором, укладеним на невизначений строк. Підприємство зареєстровано у м. Києві, при прийнятті на роботу відповідач повідомив, що безпосереднє мсце її роботи буде у АДРЕСА_1 . Відповідач не були створені належні умови праці, які б давали змогу виконувати свої посадові обов`язки за місцем роботи, оскільки в офісі для позивача не було облаштоване робоче місце, відсутні меблі, оргтехніка: комп`ютер, сканер, принтер тощо. У зв`язку з неможливістю забезпечити належні умови праці, між позивачем та відповідачем була домовленість, що позивач буде виконувати трудові функції дистанційно та працювати вдома. Виконання функцій дистанційно є можливим з огляду на специфіку роботи. У 2018 році позивачем було проведено низку досліджень, у 2019 позивач займалась складанням звітів. У дистанційному режимі позивач працювала з лютого 2018 року по квітень 2019 року, відповідач сплачував заробітну плату. З 04.04.2019 по 07.08.2019 позивач перебувала відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами. З 08.08.2019 позивач продовжила виконання своїх трудових обов`язків. Після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами 08.08.2019 і в подальшому позивач неодноразово приходила до офісу за адресою АДРЕСА_1 , проте двері офісу були зачинені, від працівника служби охорони дізналась, що відповідач більше не займає зазначений офіс. Зміна місця роботи позивача була здійснена відповідачем самостійно у період, коли позивач перебувала у відпустці, при цьому відповідач не повідомив позивач про зміну місця роботи. Від працівника служби охорони позивач дізналась, що роботодавець нібито переїхав до колишнього офісу, який винаймав багато років. Позивачу було відомо, що відповідач винаймав приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_2 . Незважаючи на виконання трудових обов`язків позивач помітила, що за період з 08.08.2019 по 31.08.2019 відповідачем не було нараховано та виплачено заробітну плату, у зв`язку з чим відповідач 05.09.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила пояснити підстави, з яких не виплачено заробітну плату. 30.09.2019 отримала відповідь, у якій повідомлялось про відсутність обов`язку виплачувати заробітну плату у зв`язку з порушенням позивачем трудового розпорядку. У цьому ж листі відповідачем не було повідомлено нову адресу. 16.10.2019 позивач звернулась до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення, яке полягає у невиплаті їй заробітної плати.14.11.2019 відповідач повідомив адресу нового місця роботи. Станом на день подання позовної заяви відповідачем не виплачена заробітна плата за період з 07.08.2019 по 23.03.2020. у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідач заборгованість по заробітній платі за період з 08.08.2019 по 23.03.2020 у розмірі 138960,49 грн, стягнути моральну шкоду у розмірі 5000 грн та витрати на правову допомогу у сумі 14 000 грн (т. 1 а.с. 1-7).

18.05.2020 представником відповідача адвокатом Мєркуловим Д.Г. подано відзив на позову заяву, в обґрунтування якого вказано, що 02.01.2018 відповідно до наказу №10 від 29.12.2017 на підприємстві відповідача введено в дію правила внутрішнього трудового розпорядку, якими не передбачено дистанційний режим роботи. 31.01.2018 ОСОБА_3 прийнята на роботу з 01.02.2018 з оплатою праці згідно штатного розпису. ОСОБА_3 відмовилась від ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку, що підтверджується відповідним актом. За період з 01.02.2018 по 04.04.2019 позивач сумлінно виконувала покладені на неї обов`язки, у зв`язку з чим їй нараховувалась заробітна плата. 31.07.2019 закінчився строк дії договору оренди приміщення, яке займав відповідач, тому 01.08.2019 відповідач новий договір оренди за адресою АДРЕСА_3 , про що в телефонному режимі повідомлено позивача. З 04.04.2019 по 07.08.2019 ОСОБА_3 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується відповідним наказом, позивачу було виплачено матеріальне забезпечення у сумі 67655,00 грн. Починаючи з 08.08.2019 по теперішній час позивач не з`являлась на робоче місце без поважних причин, окрім 28.11.2019, 29.11.2019 та 02.12.2019. Враховуючи такі дії позивача відповідач наказом від 15.04.2019 вивільняє ОСОБА_3 від виконання обов`язків начальника слобідської археологічної експедиції. Починаючи з 30.08.2019 по 30.04.2020 відповідач припиняє нарахування та виплату заробітної плати позивачу. Твердження позивача, що погоджено режим дистанційного режиму праці не відповідає фактичним даним, оскільки не підтверджено жодним документом. Звіт, який складений за 2018 позивачем був переданий КЗ «Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова». У зв`язку з чим представник відповідача просить відмовити у задоволені позову (т. 1 а.с. 33-35).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 підтримала позов, просила задовольнити, з підстав, викладених в ньому.

Представник відповідача ДП «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України адвокат Мєркулов Д.Г.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що 31.01.2018 ОСОБА_3 звернулась з заявою до директора ДП «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» про прийняття її на посаду старшого наукового співробітника відділу регіональної археології ДП «ОАСУ» з 01.02.2018 з оплатою згідно штатного розпису. Окрім того, цього ж дня ОСОБА_3 надала директору заяву, якою надала згоду на збір та обробку персональних даних (т. 1 а.с. 50,51).

Наказом директора ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» №05-К від 31.01.2018, зокрема, ОСОБА_3 прийнята на посаду старшого наукового співробітника у відділ регіональної археології з 01.02.2018 з оплатою згідно штатного розпису (т. 1 а.с. 52).

01.02.2018 наказом №02-ек створено Слобідську археологічну експедицію з 01.02.2018, призначено начальником Слобідськлї археологічної експедиції старшого наукового співробітника ДП «НДЦ «ОАСУ» Голубєву І.В. (т. 1 а.с. 53).

Як зазначено представник відповідача та не підтверджено представником позивача у період з 01.02.2018 по серпень 2019 позивач отримувала вчасно заробітну плату.

У частині першій статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У статті 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 (провадження№ 61-37184св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що сам по собі факт звільнення позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) зазначено, що колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №243/9532/17 (провадження №61-46339св18) зазначено, що «за змістом положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість».

З наданої представником відповідача копії журналу обліку робочого часу ДП «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України Інституту археології» НАН України вбачається, що у період з 08.08.2019 по 23.03.2020 (період, за який позивач просить стягнути заробітну плату) ОСОБА_4 відсутня на робочому місці (т. 1 а.с. 59-85).

З цього ж журналу обліку робочого часу вбачається, що ОСОБА_3 була присутньою на робочому місці 28.11.2019, 29.11.2019 та 02.12.2019.

З довідки, яка надана ОСОБА_3 директором ДП НДЦ «ОАСУ» вбачається, що за листопад 2019 позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 1901,66 грн (т. 1 а.с. 133).

З табелю обліку робочого часу вбачається, що у період з 08.08.2019 по 23.03.2020 (період, за який позивач просить стягнути заробітну плату) ОСОБА_4 відсутня на робочому місці, окрім 28.11.2019, 29.11.2019 та 02.12.2019 (т. 1 а.с. 186, 187,188, 189,190,191,192,193).

12.08.2019, 19.08.2019 та 16.09.2019 молодшим науковим співробітником - начальником експедиції ОСОБА_5 було подано на ім`я директора ДП «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України Інституту археології» НАН України доповідні записки, якими повідомлено, що з 07 по 12 серпня 2019 та 19.08.2019 ОСОБА_3 не з`явилась на робочому місці без пояснень (т. 1 а.с. 226,227,233).

23.08.2019 молодшим науковим співробітником , начальником експедиції ОСОБА_6 та працівником ОСОБА_7 складено акт про те, що 23.08.2019 старший науковий співробітник ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці з 09-00 год. до 18-00 год. Аналогічні акти про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці були складені 30.08.2019, за кожен робочий день вересня 2019 року, за кожен робочий день жовтня 2019 року, за кожен робочий день листопада 2019 (крім 28.11.2019, 29.11.2019), за кожен робочий день грудня 2019 року (крім 02.12), за кожен день січня 2020, за кожен робочий день лютого 2020 року, за кожен робочий день березня 2020 року (т. 1 а.с.228, 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 247, 248, 249 т. 2 а.с. з 1 по 111).

30.08.2019 директором ДП «НДЦ «ОАСУ» видано наказ №22-З, у зв`язку з відсутністю на роботі старшого наукового співробітника ОСОБА_3 у період з 07.08.2019 по 30.08.2019 без поважних причин, наказано бухгалтерії підприємства не нараховувати та не виплачувати заробітну плату старшому науковому співробітнику ОСОБА_3 за період з 07.08.2019 по 30.08.2019 (т. 1 а.с. 87).

Аналогічні накази за № 26-з від 29.09.2019, №30-З від 30.10.2019, №34-З від 29.11.2019, №39-З від 27.12.2019, №3-З від 31.01.2020, №7-З від 27.02.2020, №11-З від 31.03.2020, №15-З від 30.04.2020, були прийняті директором ДП «НДЦ «ОАСУ» стосовно невиплати заробітної плати ОСОБА_3 , у зв`язку з її відсутністю на роботі старшого наукового співробітника (т. 1 а.с. а.с. 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум».

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 не перебувала на робочому місці у спірний період, не виконувала обов`язки, покладені на неї, тобто не довела право на отримання заробітної плати за період з 08.08.2019 по 23.03.2020, що і стало підставою для не нарахування їй заробітної плати відповідачем.

В свою чергу відповідачем доведено, що заробітна плата не нараховувалась ОСОБА_3 у зв`язку з її відсутністю на роботі у спірний період.

Суд приходить до висновку, що сам по собі факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з Державним підприємством «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України не є підставою для нарахування заробітної плати, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Посилання позивача ОСОБА_3 про те, що вона дистанційно працювала, оскільки їй не було забезпечено належних умов в офісі відповідача не можуть бути прийняті судом , виходячи з наступного:

За правилами ст. 6 ЗУ «Про науку та науково- технічну діяльність» Науковий працівник провадить наукову (науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну) діяльність у наукових установах, закладах вищої освіти, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.

Робочий час наукового працівника визначається Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України, прийнятими відповідно до нього.

Для наукових працівників і спеціалістів наукових установ та закладів вищої освіти може встановлюватися гнучкий режим робочого часу, відповідно до якого встановлюється режим праці із саморегулюванням часу початку, закінчення і тривалості робочого часу впродовж робочого дня, з дотриманням вимог статей 50-52 і 56 Кодексу законів про працю України.

Для наукових працівників і спеціалістів наукових установ та закладів вищої освіти може запроваджуватися дистанційний режим праці.

Можливість запровадження гнучкого режиму робочого часу та дистанційного режиму праці в науковій установі (закладі вищої освіти) визначається в колективному договорі або рішенням керівника наукової установи (закладу вищої освіти) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Конкретний перелік професій і посад наукової установи (закладу вищої освіти), на яких можуть застосовуватися гнучкий режим робочого часу та дистанційний режим праці, погоджується вченою (науковою, науково-технічною, технічною) радою наукової установи (закладу вищої освіти).

Порядок та умови застосування гнучкого режиму робочого часу та дистанційного режиму праці визначаються у правилах внутрішнього трудового розпорядку наукової установи (закладу вищої освіти).

Перелік видів наукової (науково-технічної) роботи, а також методичної, експертної, консультаційної, організаційної роботи для наукових працівників наукової установи (закладу вищої освіти) визначається керівником відповідної установи (закладу).

Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Отже, для застосування дистанційної роботи повинно бути визначено у правилах внутрішнього розпорядку та колективному договорі.

Наказом №10 від 29.12.2017 затвердженого Правила внутрішнього трудового розпорядку ДП «Науково - дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України (т. 1 а.с. 36).

Окрім того, в п.п. 2.1.3 Галузевої угоди НАН України 2018-2019 передбачено, що для наукових працівників і спеціалістів наукових установ може запроваджуватися гнучкий та дистанційний режим праці. Можливість запровадження таких режимів визначається у колективному договорів. Порядок та умови їх застосування визначаються у правилах трудового розпорядку установи. (т. 1 а.с. 99-100).

З наданих представником відповідача правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені наказом №10 від 29.12.2017, не вбачається, що цими правилами визначено дистанційну роботу.

З зазначеними правилами внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_3 ознайомлена не була, у зв`язку з відмову від ознайомлення, про що свідчить акт від 01.02.2018, складений заступником директора ОСОБА_8 , науковим співробітником ОСОБА_9 та лаборантом ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 не поставила свій підпис у журналі ознайомлення працівниками з правилами внутрішнього трудового розпорядка (т. 1 а.с. 124).

На час виникнення спірних правовідносин не діяли норми ст. 60-2 КЗпП, якими врегульовано питання дистанційної роботи.

Проте, стаття 60 Кодексу законів про працю України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) надавала повноваження роботодавцеві на підставі наказу чи розпорядження перевести працівників на дистанційний графік роботи, зазначивши перелік працівників, які, згідно цього наказу, будуть працювати вдома.

Таким чином, для переведення працівників на дистанційний режим роботи, необхідно було оформити відповідний наказ та ознайомити з ним під підпис тих співробітників, які переходять в режим надомної роботи.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_3 не надано доказів того, що вона була переведена на дистанційну роботу.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на ті обставини, що вона не була повідомлена про зміну місця розташування офісу відповідача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці

Отже, у відповідача не було обов`язку попереджати ОСОБА_3 про зміну розташування офісу.

Разом з тим, як вбачається з листа заступника директора ДП «НДЦ «ОАСУ» від 14.11.2019 ОСОБА_3 було повідомлено адресу офісу підприємства. Окрім того в зазначеному листі заступником директора звернуто увагу ОСОБА_3 на те, що у своїх листах вона посилається на відсутність меблів та необхідної оргтехніки в офісі підприємства. Отже, ОСОБА_3 було достеменно відомо про місцерозташування офісу підприємства.

В позовній заяві ОСОБА_3 , як на доказ виконання її обов`язків, зазначає, що 17.02.2020 позивачем передано на тимчасове зберігання КЗ «Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова» ХОР науковий звіт «Результати археологічного дослідження у смт. Краснокутськ та поселення Чуйківська у м. Харкові (2018).

Ст. 11 ЗУ «Про охорону археологічної спадщини» передбачає, що археолог, який здійснює археологічне дослідження на території України, надає до початку наступного польового сезону науковий звіт про виконані в попередньому польовому сезоні археологічні роботи органу, що видав дозвіл, та визначеним Кабінетом Міністрів України державній архівній установі чи архівному підрозділу державної наукової установи.

Проте, науковий звіт ОСОБА_3 передала КЗ «Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова» ХОР, а не до Державного підприємства «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України, з яким перебувала у трудових відносинах.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає

Отже, з урахуванням того, що одним з принципів цивільного судочинства, є змагальність сторін та з врахуванням того, що позивачем не доведено позовні вимоги, суд приходить до висновку, про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 7, 11,12, 13,19,47,48,51,51, 81, 133, 141, 158,175,263,264, 265 ЦПК, ст. ст. 32, 33, 94, 110 КЗпП, ЗУ «Про науку та науково- технічну діяльність», ЗУ «Про охорону археологічної спадщини» суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології НАН України про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди- відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27.07.2021.

Сторони:

Позивач- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_4 .

Відповідач - Державне підприємство «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України, ідентифікаційний код 31467214, місцерозташування м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12,04210.

СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД