Рішення № 98583678, 27.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2021Справа № 910/6148/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

про стягнення 55 629,41 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 55 629,41 грн., з яких: 50 107,58 грн. - страхове відшкодування, 4 428,17 грн. - пеня, 1 093,66 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 30.05.2018 року № 28-0199-18-00260, та у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого, зокрема, скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО № 626791, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 55 629,41 грн., з урахуванням нарахованих сум пені та 3 % річних, покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" залишено без руху та встановлено останньому спосіб та строк для усунення недоліків.

На виконання означеної ухвали Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" через відділ діловодства господарського суду міста подано заяву про усунення недоліків.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року відкрито провадження у справі № 910/6148/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

24.05.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

02.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву від 31.05.2021 року № 01-04-296, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що при розрахунку суми страхового відшкодування позивачем не було застосовано коефіцієнту фізичного зносу для визначення дійсної вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, який відповідно до наданого відповідачем висновку дослідження становить 0,16. Крім того, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" зазначило про необхідність зменшення суми страхового відшкодування на суму франшизи. Разом із цим, відповідач також наголосив на необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті спору, від сторін до суду не надходило.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" (Страхувальник) укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № 28-0199-18-00260 (далі - Генеральний договір), предметом якого є, зокрема, майнові інтереси, пов`язані з володінням, використанням і розпорядженням транспортними засобами.

За умовами наведеного Генерального договору бордеро застрахованих ТЗ за відповідний період - документ, який підтверджує прийняття кожного окремого ТЗ на страхування та в якому зазначаються всі необхідні дані, що ідентифікують предмет цього договору по окремому ТЗ, зокрема: марка, модель ТЗ, номер кузова, рік випуску, страхова сума по Страхуванню КАСКО, страхова сума (ліміт відповідальності) по страхуванню ДЦВ, страхова сума та система по страхуванню НВ та строк дії Договору відносно застрахованого ТЗ, тощо.

24.05.2019 року між позивачем та Страхувальником було підписано бордеро № 90-2019 до Генерального договору щодо транспортного засобу "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску.

За змістом пункту 2.1.2 Генерального договору страховим випадком по КАСКО є втрата, знищення або пошкодження Застрахованого ТЗ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до інформації, зазначеної у бордеро № 90-2019 застрахованих ТЗ у період з 24.05.2019 року по 31.05.2019 року, строк дії відповідного договору щодо автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 - з 26.06.2019 року по 25.06.2020 року.

21.10.2019 року об 11:40 год. на вулиці Чорновола у місті Самбір Львівської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який при здійсненні повороту ліворуч на другорядну дорогу, не переконався в безпеці маневру, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який здійснював обгін перешкоди, рухаючись позаду в попутному напрямку руху. Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12.11.2019 року в справі № 452/3469/19 водія автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого здійснено ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до полісу серії АО № 626791 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем із встановленим розміром франшизи - 2 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн.

21.10.2019 року Страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про страхову подію.

13.03.2020 року уповноважена особа Страхувальника звернулася до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

Страховим актом позивача від 25.03.2020 року № ALD-833 вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 104 215,15 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 26.03.2020 року № 8771 позивач перерахував ТОВ "Перша лізингова компанія" грошові кошти у розмірі 104 215,15 грн. із призначенням платежу: "Страх.відшк.ALD-2019-00000000725 в31.05.19 стр.акт ALD-833 в 25.03.20; ТОВ "Перша лізингова компанія" ЄДРПОУ 30436756. Без ПДВ".

16.04.2020 року позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" із заявою від 15.04.2020 року № 42423 про виплату (страхового) відшкодування, до якої долучено відповідний пакет документів, необхідний для її розгляду. Однак, вказана заява, отримана відповідачем 21.04.2020 року, була залишена Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" без задоволення.

Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Так, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2018, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики. За таких обставин, за загальним правилом коефіцієнт фізичного зносу для означеного автомобіля приймається таким, що дорівнює нулю.

Водночас, заперечуючи проти позову Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" зазначало про те, що при розрахунку страхового відшкодування позивачем не було застосовано коефіцієнт фізичного зносу, який на думку відповідача, становить 0,16. На підтвердження вказаних посилань відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено дослідження суб`єкта оціночної діяльності Воротняка Ю.В. щодо визначення фізичного зносу (Ез) для складників колісного транспортного засобу Toyota Hilux НОМЕР_1 .

Як зазначалось судом вище, проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Водночас Законом України "Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та Методикою регулюються процедури проведення оцінки КТЗ та його технічного огляду. Вказані нормативно-правові акти визначають імперативний обов`язок оцінювача/експерта перед складанням будь-яких звітів та експертиз безпосередньо оглянути КТЗ та встановити всі його характерні особливості.

Згідно з пунктом 5.1 Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Після закінчення зовнішнього технічного огляду провадиться перевірка роботи двигуна та інших складників, а для спеціалізованих (спеціальних) КТЗ - працездатність спеціального обладнання.

У разі можливості проведення ходових випробувань (під час руху КТЗ) перевіряється робота складників КТЗ з метою встановлення їх технічного стану.

Після закінчення дослідження КТЗ оцінювач (експерт) у разі потреби ознайомлює заінтересованих осіб, залучених до технічного огляду КТЗ, з його результатами.

Крім того, відповідно до пункту 4.4 означеної Методики у звіті (акті) або висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ зазначається, зокрема, така інформація: дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); відомості про осіб, які брали участь в огляді об`єкта оцінки, якщо їх участь обумовлена призначенням оцінки або договором про виконання оцінки; відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів; додатки, які становлять невід`ємну частину звіту (акта), висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки.

Однак, доказів того, що представниками відповідача та оцінювачем проведено особистий огляд пошкодженого транспортного засобу "Toyota Hilux", державний номер НОМЕР_1 , відповідачем не надано, як не долучено до матеріалів справи й документів на підтвердження дати проведення такого огляду та дати складання самого висновку, обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з усунення дефектів і пошкоджень чи інших способів урахування дефектів, а також будь-яких додатків, які становлять невід`ємну частину звіту (акта), висновку експерта (експертного дослідження).

За таких обставин, висновок щодо оцінки розміру коефіцієнту фізичного зносу, виконаний експертом-оцінювачем, аварійним комісаром Воротняком Ю.В., складений з порушенням положень Методики, а його результати не відображають реальної вартості матеріального збитку та не підтверджують коефіцієнт фізичного зносу в розмірі 0,16.

Приписами статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Однак, наданий відповідачем розрахунок коефіцієнту фізичного зносу не може вважатися висновком експерта в розумінні наведених вище положень процесуального закону, оскільки має консультативний характер.

Суд також зазначає, що зі змісту наданого відповідачем висновку неможливо встановити підстав, з яких вирахувано коефіцієнт фізичного зносу 0,16.

Так, у означеному висновку зазначено, що ТЗ "Toyota Hilux", державний номер НОМЕР_3 , має сліди відновлювального ремонту, що встановлено на основі зовнішнього візуального огляду ТЗ.

Судом враховано, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року в справі № 753/21177/16-ц.

Пунктом 7.38 Методики встановлено, значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;

5 років - для мототехніки.

Згідно з пунктом 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.

Однак відповідачем не надано будь-яких доказів того, що складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом до моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, і такі пошкодження не відносяться до експлуатаційних.

Слід зазначити, що такі докази відсутні і у матеріалах справи.

Також судом не приймаються викладені у відзиві твердження відповідача щодо того, що при розрахунку суми страхового відшкодування слід врахувати зазначення у акті огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 01.11.2019 року про наявність у автомобіля "Тoyota", державний номер НОМЕР_1 деформації правого борта кузова, а також стійки "С", оскільки вказаний акт огляду не містить інформації, що зазначені пошкодження у вигляді деформації не пов`язані з подією ДТП.

Водночас слід зазначити, що будь-яких доказів того, що така деформація утворилась до дорожньо-транспортної пригоди сторонами до матеріалів справи не надано.

Отже, відповідач не надав належних доказів на підтвердження необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу 0,16 при розрахунку суми страхового відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, наведені у відзиві доводи відповідача щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 0,16 при визначенні суми страхового відшкодування (вартості відновлювального ремонту), судом відхиляються.

Разом із тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" посилалося на те, що до нього в межах фактичних затрат по виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування, з урахуванням встановленої вини обох водіїв, розміру передбаченої полісом № АО/626791 франшизи - 2 000,00 грн., перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в сумі 50 107,58 грн. (104 215,15 грн./2 - 2 000,00 грн.).

Так, судом із застосуванням, зокрема, повного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також з урахуванням викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву обставин та наданих на їх підтвердження доказів, встановлено, що постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.11.2019 року в справі № 452/3468/19 водія автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 визнано винним у ДТП, що сталася 21.10.2019 року об 11:40 год. на вулиці Чорновола у місті Самборі Львівської області, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді адміністративного штрафу в сумі 340,00 грн.

Відтак, зі змісту постанов Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.11.2019 року в справі № 452/3468/19 та від 12.11.2019 року в справі № 452/3469/19 вбачається, що ДТП, внаслідок якої нанесено шкоду автомобілю "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , трапилась внаслідок сукупних дій водія автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 та водія автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .

Тобто, вина у спричиненні спірної ДТП обох учасників такої пригоди - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку.

З огляду на наведене, суд зазначає наступне.

Пунктом 36.3 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Отже, відповідно до пункту 36.3 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на відповідача покладається обов`язок із відшкодування половини вартості відновлювального ремонту.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як було зазначено вище, розмір заподіяної страхувальнику автомобіля "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_1 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок спірної ДТП, склав 104 215,15 грн.

Відповідно до полісу серії АО № 626791 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "ИЖ-412", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" зобов`язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" витрати у розмірі 50 107,58 грн. (104 215,15 грн. вартості відновлювального ремонту/2 - 2 000,00 грн. франшизи).

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 50 107,58 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 093,66 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 21.07.2020 року по 12.04.2021 року на суму заборгованості у розмірі 50 107,58 грн., а також 4 428,17 грн. пені, нарахованої протягом означеного періоду на вказану суму основного боргу.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Як було зазначено вище, у матеріалах справи наявна копія адресованої відповідачу заяви на виплату (страхового) відшкодування від 15.04.2020 року № 42423 із зазначенням долучених до неї додатків - документів на підтвердження вимог позивача.

З наданого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303800484629 вбачається, що означена заява була отримана відповідачем 21.04.2020 року, що не заперечувалося Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" у відзиві на позовну заяву.

Беручи до уваги те, що заява позивача про виплату страхового відшкодування була отримана відповідачем 21.04.2020 року, суд дійшов висновку про те, що останнім днем встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні, є 20.07.2020 року.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази прийняття Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" відповідного рішення та доведення його змісту до відома позивача у встановлений законом строк, а також докази виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати на користь позивача суми страхового відшкодування до 20.07.2020 року (включно).

Як було вказано судом вище, останнім днем встановленого законом 90-денного строку для прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування є 20.07.2020 року, тоді як прострочення цього зобов`язання настало з 21.07.2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов`язанням.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд встановив, що означений розрахунок є арифметично правильним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" зобов`язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" 1 093,66 грн. 3 % річних.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача нарахованої суми пені, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Однак, при перевірці наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що позивачем неправомірно здійснено нарахування пені за 21.07.2020 по 12.04.2021 року та не враховано положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 3 040,26 грн., нарахована на суму основного боргу в розмірі 50 107,58 грн. у період з 21.07.2020 року по 21.01.2021 року.

Беручи до уваги викладене, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 387,91 грн. слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і Гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв`язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б, 2 під`їзд; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ. А; код ЄДРПОУ 30859524) 50 107 (п`ятдесят тисяч сто сім) грн. 58 коп. страхового відшкодування, 1 093 (одну тисячу дев`яносто три) грн. 66 коп. 3 % річних, 3 040 (три тисячі сорок) грн. 26 коп. пені та 2 213 (дві тисячі двісті тринадцять) грн. 37 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.07.2021 року.

Суддя В.С. Ломака