Рішення № 98583318, 27.07.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/80/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2021 Справа № 908/1492/21

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи:

за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «КВІК» (69123, м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, буд 8-А)

про стягнення грошових коштів.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося акціонерне товариство «Українська залізниця» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «КВІК» про стягнення 291.899,10 грн.

В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного виконання ремонту турбокомпресорів в рамках договору №85/2020-ЦЮ від 09.06.2020. Внаслідок прострочення строків виконання робіт позивач, враховуючи п. 8.4 договору та приписи діючого законодавства, нарахував до стягнення пеню у розмірі 160.073,70 грн. за період прострочення з 29.07.2020 по 21.10.2020 та 7% штрафу у розмірі 131.825,40 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1492/21, присвоєно справі номер провадження 28/80/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 30.06.2021.

23.06.2021 на адресу суду від ТОВ «Машинобудівний завод «КВІК» надійшов відзив на позов та клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. У відзиві відповідач зазначив, що позов визнає частково у сумі 235.402,50 грн., зауважив, що нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися за період прострочення з 29.07.2020 по 21.09.2020, оскільки на виконання п. 5.6 договору відповідач 21.09.2020 на електрону адресу позивача надіслав лист про готовність продукції та необхідність направлення представника для відвантаження. В клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу просив стягнути з позивача понесенні витрати у розмірі 2.000,00 грн.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 09.07.2021 позивач не погоджується з позицією та розрахунком неустойки і штрафу наданим відповідачем, оскільки останнім не надано жодного доказу відправлення зазначених у відзиві листів про готовність продукції та їх отримання позивачем.

Відповідач не скористався правом надання заперечень на відповідь на відзив.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 27.07.2021.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (замовник, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «КВІК» (виконавець, відповідач у справі) 09.06.2020 уклали договір №85/2020-ЦЮ про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів (надалі – договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що за цим договором виконавець зобов`язується надати послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги – код ДК 021:2015:50220000-3 (послуги з ремонту турбокомпресорів ТК-34) (далі – послуги) переданого виконавцю замовником в особі фактичних отримувачів, згідно з Специфікацією (Додаток 1 до цього договору), Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (Додаток 2 до цього договору), Протоколом узгодження цін (Додаток 3 до цього договору), Технічними умовами (Додаток 4 до цього договору), які є невід`ємною частиною цього договору, у порядку та строки, визначені цим договором, а замовник зобов`язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Здача та приймання обладнання в ремонт оформлюється Актом приймання обладнання в ремонт (за формою згідно з Додатком 9 до цього Договору), який підписують уповноважені представники Замовника і Виконавця (п. 5.3 договору).

Після підписання зазначених у п. 5.8 цього договору документів Виконавець надає Замовнику Акт приймання-передачі наданих послуг (за формою згідно з Додатком 5 до цього Договору), підписаний зі сторони Виконавця у двох примірниках, оригінал Протоколу приймально-здавальних випробувань (за формою згідно з Додатком 13 до цього Договору), оригінал Акта приймання обладнання з ремонту (за формою згідно з Додатком 10 до цього Договору), оригінал Акта приймання-передачі металобрухту (за формою згідно з Додатком 11 до цього Договору) та організовує видачу відремонтованого Обладнання Замовнику. Замовник зобов`язаний протягом 10 (десяти) календарних днів вивезти відремонтоване Обладнання із надаванням Виконавцем товарно-транспортної накладної (у чотирьох примірниках) або залізничної накладної – при умові відвантаження залізничним транспортом.

При транспортуванні Обладнання після виконання ремонту залізничним транспортом оформлення перевізних документів здійснюється Виконавцем. Платником залізничного тарифу за транспортування Обладнання залізничним транспортом є Замовник (п. 5.9 договору).

Пунктом 5.10 договору, зокрема узгоджено, що датою завершення ремонту Обладнання є дата підписання Акта приймання-передачі наданих послуг (за формою згідно з Додатком 5 до цього договору).

Пунктом 5.11 договору встановлено, строк надання Послуг визначається Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання, наведеним у Додатку 2 цього Договору, та по кожній одиниці ремонту становить не більше 35 (тридцяти п`яти) календарних днів з дати підписання Акта приймання обладнання в ремонт.

Згідно з п.7.1.1 договору виконавець зобов`язується надати послуги своїми силами та засобами в строки передбачені Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання, наведених у Додатку 2 та згідно з Специфікацією (згідно з Додатком 1 до цього Договору).

Відповідно до Специфікації, яка є Додатком 1 до цього договору, відповідачем надаються послуги з ремонту турбокомпресорів ТК-34 у кількості 10 одиниць, загальною вартістю з ПДВ 1.883.220,00 грн.

В Додатку 2 до договору «Графік подачі в ремонт та видачі з ремонту Обладнання» встановлений строк здачі Обладнання з ремонту – протягом 35 календарних діб після підписання Акта приймання обладнання в ремонт.

Як свідчать матеріали справи 23 червня 2020 відповідачу було передано в ремонт десять одиниць турбокомпресорів ТК-34, про що сторонами підписано Акт приймання обладнання в ремонт №1.

Приймаючи до уваги положення п. 5.11 договору та Графік подачі в ремонт та видачі з ремонту Обладнання граничний строк виконання відповідачем послуг з ремонту обладнання становить – 28.07.2020.

Відповідач зобов`язання по ремонту турбокомпресорів ТК-34 у кількості 10 одиниць та передачі їх замовнику виконав 21 жовтня 2020, про що сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі наданих послуг.

У зв`язку з порушенням відповідачем (виконавцем) строків виконання ремонтних робіт позивач приймаючи до уваги п. п. 8.4, 8.6 договору нарахував до стягнення пеню та штраф.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача була надіслана претензія №ЦТ-08/18 від 04.02.2021 з вимогою у місячний строк з дати одержання претензії сплатити 291.899,10 грн. неустойки.

Претензія залишена без реагування, штрафні санкцій в добровільному порядку відповідачем не сплачені, про що свідчить лист Департаменту казначейства №ЦФК-07/1190 від 02.04.2021 (арк.с. 48).

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №85/2020-ЦЮ про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів від 09.06.2020 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як вже зазначалося судом вище сторонами в пункті 5.11 договору та в Графіку подачі в ремонт та видачі з ремонту Обладнання були узгоджені строки надання послуг - не більше 35 (тридцяти п`яти) календарних днів з дати підписання Акта приймання обладнання в ремонт.

Акт приймання обладнання в ремонт сторонами підписаний 23.06.2020, отже граничний строк виконання робіт спливає 28 липня 2020 року.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг відповідач відремонтоване обладнання повернув замовнику лише 21 жовтня 2020 року, тобто з простроченням 85 днів.

Матеріали справи підтверджують факт прострочення виконавцем зобов`язань щодо ремонту обладнання.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо їх виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасного проведення ремонтних робіт, не виконав, факт порушення відповідачем умов договору, доведений позивачем та не заперечується відповідачем.

За неналежне виконання умов договору, враховуючи п. п. 8.4, 8.6 договору, позивач нарахував до стягнення пеню за період прострочення з 29.07.2020 по 21.10.2020 (85 днів) у розмірі 160.825,70 грн. та 7% штрафу у розмірі 131.825,40 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.4 договору за порушення Виконавцем строків надання послуг, передбачених цим договором, останній сплачує Замовнику неустойку у розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, крім того, за прострочення понад 30 днів, Виконавець додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання сторонами зобов`язань за договором припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 8.6 договору).

Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 131.825,54 грн. (1.883.220,00 грн. (ціна послуг) х 7% = 131.825,40 грн.) є вірним та виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору.

Відповідно до розрахунку позивача до стягнення заявлена пеня за період з 29.07.2020 по 21.10.2020 (85 днів) у розмірі 160.073,70 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти періоду прострочення виконання зобов`язань з ремонту обладнання, посилався на лист №433-09/2020 від 21.09.2020, яким було повідомлено замовника про готовність обладнання до відвантаження.

З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що санкції повинні бути нараховані за період з 29.07.2020 по 21.09.2020 (55 днів).

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту повідомлення позивача про готовність обладнання до відвантаження саме 21.09.2020 та, як наслідок, безпідставного нарахування позивачем пені після цієї дати.

Пунктом 5.6 договору встановлено, що після завершення ремонту Обладнання Виконавець у добовий строк повідомляє уповноважених представників Замовника за цим Договором, телеграмою або листом електронної пошти про завершення ремонту Обладнання, Замовник протягом 3-х робочих днів з дня отримання повідомлення від виконавця направляє свого представника для приймання обладнання з ремонту на території Виконавця.

Виходячи зі змісту умов договору, відповідач повинен був в добовий строк телеграмою або листом електронної пошти повідомити замовника про завершення ремонту.

Втім, відповідач всупереч умовам договору не здійснив направлення обумовленого листа у визначений спосіб, доказів надсилання наданого до відзиву листа засобами поштового зв`язку та отримання його позивачем також суду не надано.

Доданий відповідачем скрін Трекингу Укрпошти свідчить про направлення позивачем на адресу відповідача позовної заяви з додатками та неотримання зазначеної кореспонденції отримувачем (відповідачем у справі).

Інших будь-яких доказів, які б доводили факт належного виконання відповідачем умов договору, а саме повідомлення позивача про завершення ремонту суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені 1.883.220,00 грн. (ціна послуг) х 0,01% (встановлений договором розмір пені) х 85 (кількість днів прострочення) виконаний вірно, а вимога про стягнення пені у розмірі 160.073,70 грн. такою, що підлягає задоволенню.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі № 911/737/18.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, внаслідок їх недоведеності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 4.378,49 грн. покладається на відповідача.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. виходячи з наступного.

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Аналіз наведених вище норм права свідчить, що відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Втім, матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження факту протиправної поведінки саме відповідача, що в свою чергу стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту порушених його прав та законних інтересів.

З урахуванням викладеного, правові підстави для покладання на позивача витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «КВІК» про стягнення 291.899,10 грн. задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «КВІК» (69123, м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, буд 8-А, ідентифікаційний код 38284929) на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) 160.073,70 грн. (сто шістдесят тисяч сімдесят три грн. 70 коп.) пені, 131.825,40 грн. (сто тридцять одну тисячу вісімсот двадцять п`ять грн. 40 коп.) штрафу, 4.378,49 грн. (чотири тисячі триста сімдесят вісім грн. 49 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2021 року.

Суддя О.В. Федорова