Рішення № 98577407, 26.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 року м. Київ № 640/20844/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н ОВ И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення відсоткового значення пенсії позивача з 83% до 70% сум грошового забезпечення;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії позивача, виплатити недораховану суму та надалі її виплачувати у розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує, що він є військовим пенсіонером Державної прикордонної служби України. У березні 2004 року звільнений з військової служби, вислуга років складає 31 рік. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, яка була йому призначена у розмірі 83% від розміру відповідного грошового забезпечення. У березні 2018 року відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача, при цьому відсотковий розмір пенсії було зменшено з 83% до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

У своєму відзиві відповідач підтвердив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 ГУ ПФУ в м. Києві було здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом, з урахуванням передбачених видів грошового забезпечення. Відповідач вказав, що перерахунок був здійснений, виходячи з 70% відповідних сум грошового забезпечення, оскільки відповідно до положень Закону України №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) та Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014, максимальний розмір пенсії, який обчислений відповідно до ст.13 Закону №2262-XII, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. На думку відповідача, перерахунок пенсії позивача проведено у відповідності до вимог діючого законодавства України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача висловив думку, що вимоги, викладені у позовній заяві, цілком відповідають критеріям, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, та ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/5401/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження). Тією ж ухвалою зобов`язано відповідача подати до суду всі матеріали, що були або які мали бути взяті ними до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дій, допущення бездіяльності, з приводу яких подано позов.

Також матеріали справи містять клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи у зв`язку зі скрутним становищем позивача та незадовільним станом його здоров`я.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Як зазначено в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену йому відповідно до Закону України №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пенсійна справа №СБ-8965, посвідчення серії НОМЕР_1 ).

Відповідно до наявного в матеріалах справи висновку про призначення пенсії за вислугою років №8965 від 09.04.2004, ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугою років, яка склала 31 рік, у розмірі 83% грошового забезпечення. Згідно із розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі №СБ-8965, пенсія позивачу була призначена з 15.03.2004; з 01.01.2018 та станом на 01.01.2019 обрахована, виходячи із розміру 70% грошового забезпечення (відповідні розрахунки наявні в матеріалах справи).

Заявою від 02.10.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення перерахунку його пенсії, враховуючи всі додаткові види грошового забезпечення, та виходячи із розміру 83% грошового забезпечення.

Листом від 19.10.2019 за вих.№245964/02/П-12664 відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на норми чинного на той момент пенсійного законодавства.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог Окружний адміністративний суд міста Києва керується такими мотивами.

Стосовно позовних вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача під час її перерахунку з 01.01.2018 з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» N 2262-XII.

Відповідно до статті 13 Закону №2262-XII (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

У зв`язку з цим слід зазначити, що відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI у статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» внесені зміни, а саме: у частині другій цифри « 90» замінити цифрами « 80». Ці зміни набрали чинності з 01.10.2011.

27.03.2014 прийнято Закон № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 01.04.2014, пунктом 23 Розділу II якого внесено зміни до Закону № 2262-XII, а саме: у частині другій статті 13 цифри « 80» замінено цифрами « 70». Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.

Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії. Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, частина друга статті 13 Закону № 2262 в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, що набрали чинності з 01.05.2014, визначено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Зміни до статті 63 Закону № 2262-XII ні Законом № 3668-VI, ні Законом № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб2, та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (далі - Порядок № 45) і Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що лише з 01.05.2014 при реалізації права громадян на призначення пенсії за наведеним Законом № 2262, розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення та наведеними нормами не врегульовується питання проведення перерахунку уже призначених до 01.05.2014 пенсій, при цьому, перерахунок уже призначених пенсій врегульований частиною четвертою статті 63 Закону № 2262.

Таким чином, призначення пенсії вперше та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 83 %, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії.

Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 не мав правових підстав зменшувати позивачеві відсотковий розмір уже призначеної пенсії з 83 % сум грошового забезпечення до 70 % за нормами частини другої статті 13 Закону № 2262, оскільки вказані норми набули чинності вже після призначення пенсію позивачу та стосувалися призначення пенсій вперше, а не перерахунку уже призначеної пенсії до 01.05.2014.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач провівши перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 у розмірі 70 % сум грошового забезпечення, протиправно зменшив загальний розмір відсотку грошового забезпечення, з якого розрахована пенсія позивачеві з 83 % до 70 %, застосувавши норми законодавства України чинні на момент проведення такого перерахунку, що суперечить вищенаведеним вимогам та статті 58 Конституції України.

Окрім того, слід зазначити, що згідно до статі 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, що набрало законної сили 16.10.2019.

Ця адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 35 рішення Верховного Суду у справі № 240/5401/18.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, враховуючи те, що при призначенні пенсії позивачу її розмір був розрахований з 83 % його грошового забезпечення, перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 повинен бути здійсненим, виходячи з 83 % грошового забезпечення.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Враховуючи той факт, що перерахунок пенсії з 01.01.2018 позивачу був проведений у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством з вини відповідача, суд приходить до висновку, що перерахунок пенсії позивачу з урахуванням 83% від сум грошового забезпечення слід провести саме з 01.01.2018, тобто, з дня виникнення права на такий перерахунок.

Відтак, суд вважає, що позивачем доведено та підтверджуються матеріалами справи протиправні дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 83% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.01.2018, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії з 83 % до 70% від відповідних сум грошового забезпечення під час перерахунку з 01.01.2018 та зобов`язання відповідача здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії позивачу, виходячи з розміру 83% відповідних сум грошового забезпечення, та здійснення виплати з урахуванням раніше виплачених сум, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Разом із цим, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчить наявна у матеріалах справи квитанція, позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 гривень 40 коп. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768 гривень 40 коп.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 83% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) в місті Києві здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), виходячи із відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя Н.А. Добрівська