Рішення № 98575738, 26.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа № 480/858/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Сумський прикордонний загін, військова частина 9953), в якій, з урахуванням уточненого позову (а.с.27-31), просив:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 20.10.2020 року остаточного розрахунку та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 належних грошових сум при звільненні з військової служби;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.10.2020 року по 30.12.2020 року у розмірі 28177,06 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що після звільнення зі служби 20.10.2020 військовою частиною не було проведено з позивачем остаточного розрахунку, а саме: не виплачено 1) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років в сумі 75125,40 грн.; 2) грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік; 3) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; 4) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки в кількості 56 календарних днів; 5) грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. В подальшому, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату таких сум, та які були виплачені позивачеві фактично лише 30.12.2020 у сумі 23074,76 грн., у зв`язку з чим вважає, що має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Відтак, вважає, що має право стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно статті 117 КЗпП України за період з 20.10.2020 по 30.12.2020.

Ухвалою суду від 23.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та просив відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні є законним, прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, вказав, що стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Отже, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій позов просив задовольнити в повному обсязі, оскільки відповідачем у відзиві не було спростовано тверджень позивача та аргументів стосовно позовних вимог.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач у період з 19 жовтня 2016 року по 20 жовтня 2020 року позивач проходив військову службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні (а.с.36-37, 41-42).

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20.10.2020 №437-ОС з позивачем, звільненого з військової служби у запас наказом начальника 5 прикордонного загону від 18.09.2020 №386-ОС, припинено контракт та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по 5 прикордонному загону з визначенням остаточної дати закінчення проходження військової служби 20.10.2020 (а.с.43).

На дату закінчення проходження позивачем військової служби 20.10.2020 відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років в сумі 75125,40 грн.; грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020 роки в кількості 56 календарних днів; грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна відповідно до рапорту від 20.10.2020, у зв`язку з чим позивачем було надіслано до Сумського прикордонного загону відповідну вимогу (а.с.50), у відповідь на яку відповідач надіслав розрахунково-платіжну відомість виплати грошового забезпечення при звільненні та, при цьому, повідомлено, що Сумський прикордонний загін є розпорядником бюджетних коштів третього рівня та повністю фінансується з Державного бюджету. Для здійснення остаточного розрахунку з позивачем подано заявку на виділення фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів, після надходження якого належні кошти будуть виплачені позивачу (а.с.46, 44).

Фактичний розрахунок з належними виплатами у розмірі 107577,16 грн. був нарахований та виплачений 15.12.2020, виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 23074,76 грн. була нарахована та виплачена 30.12.2021, що підтверджується копією виписки по картці/рахунку позивача з банківської установи (а.с.40). Вказане не заперечується відповідачем.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу") закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, позивач був звільнений із служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 20.10.2020, а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів лише 30.12.2020.

Тобто вказані обставини, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до п.2 якого (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, згідно довідки відповідача про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 03.03.2021 №74 (а.с.63) середньоденне грошове забезпечення позивача складає 396,87грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 20.10.2020 по день фактичної виплати йому належних сум - 30.12.2020.

Так, як вбачається з копії наказу від 20.10.2020 №437-ОС з позивачем припинено контракт та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по 5 прикордонному загону з визначенням остаточної дати закінчення проходження військової служби 20.10.2020 (а.с.43). Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 21.10.2020.

Виплата належних позивачеві сум була виплачена у повному розмірі позивачу 30.12.2020, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Так, кількість календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по 30.12.2020 складає 71 календарних днів.

Водночас, позивачем невірно визначено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 21.10.2020 по 30.12.2020, оскільки він складає 28177,77грн. (396,87грн. х 71к.днів), а не 28177,06грн.

При цьому, позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Отже, враховуючи вищезазначене та з урахуванням вимог ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнути (а не зобов`язати нарахувати та виплатити) з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 28177,77грн.

Доводи представника відповідача з посиланням на постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, від 28.01.2020 у справі №822/2663/15, та на рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 відповідно до яких у даних правовідносин відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Також Великою Палатою Верховного Суду у даній постанові зроблено висновок про те, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 28177грн. 77 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.07.2021.

Суддя І.Г. Шевченко