Рішення № 98575495, 13.07.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2021 року м. Рівне №460/528/21Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 24613,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Рівненської обласної прокуратури №1309к від 23.12.2020 позивач з 30.12.2020 звільнений з посади прокурора Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Стверджує, що приписами статті 44 Кодексу законів про працю України визначено право на вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Вважає, що пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначають однакову підставу припинення трудових відносин. А відтак, відповідачем безпідставно невиплачена позивачу вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що складає згідно з довідкою відповідача 24613,68 грн. За наведеного, просив позов задовольнити шляхом стягнення з відповідача вихідної допомоги в зв`язку із звільненням в розмірі 24613,68 грн.

Ухвалою суду від 01.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін (а.с.27-29).

13.05.2021 відповідач надав відзив на позов, в якому просив відмовити в позові з підстав відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні, оскільки Закон України «Про прокуратуру» не визначає такої виплати. Вважає, що саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації стало підставою для звільнення позивача з посади та органів прокуратури, а тому неприйнятним є ототожнення підстав звільнення, визначених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з підставами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, які є передумовою виплати вихідної допомоги при звільненні за правилами ст. 44 Кодексу законів про працю України.

14.05.2021 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі з підстав п.3 ч.1 ст. 236 КАС України, а саме: до набрання законної сили рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/472/20 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування наказу, рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.54-56).

Ухвалою суду від 10.06.2021у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено (а.с.59-60).

Інших заяв по суті від учасників справи до суду не надходили.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про прокуратуру, підпункту 2 частини першої пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 23.12.2020 Рівненською обласною прокуратурою прийнято Наказ №1309к від 23.12.2020 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року (а.с.14).

Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено Рішення №1 Другої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування від 23.11.2020 (а.с.51).

Цим же наказом Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Рівненської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 05.07.2020 по 30.12.2020 в кількості 15 календарних днів.

Розрахунок по цьому наказу з позивачем проведений своєчасно і в повному розмірі (а.с.23, 48).

Із відомостей розрахункового листка за 2020 рік, відповіді відповідача на запит про надання інформації від 15 січня 2021 року № 27-8 вих-21 суд вбачає, що при кінцевому розрахунку вихідна допомога у зв`язку зі звільненням позивачеві не виплачувалася (а.с.20-21, 23). Сторонами вказана обставина не оспорюється.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу наявності/відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у 2020 році та відповідно наявності/ відсутності зобов`язання відповідача щодо виплати такої вихідної допомоги.

При цьому, позивач доводив існування у нього права на таку вихідну допомогу, покликаючись на те, що підлягали застосуванню норми КЗпП України, позаяк нормами спеціального законодавства питання виплати такої допомоги не врегульовано і, в той же час, застосування відповідних загальних норм трудового законодавства спеціальним не заборонено.

Відповідач, в свою чергу, доводив відсутність у позивача відповідного права, покликаючись на пріоритетність норм Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014 над нормами КЗпП України. В обґрунтування своєї позиції покликався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.01.2018 у справі №820/1119/16 та від 07.03.2018 у справі №807/211/17.

Вирішуючи цей адміністративний позов по суті, суд керується та виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (далі по тексту, - Закон №1697-VII).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Підпунктом 41 пункту 21 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019, статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю Україні, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За нормою пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

А відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених , зокрема, у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014, якою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, підстави звільнення, зазначені у цій нормі, тотожні підставам звільнення, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим, Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в той час, як КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері публічної служби прокурорів.

Кодекс законів про працю України є нормативно-правовим актом, який містить систематизовані норми трудового права, що є загальними для усіх трудових правовідносин.

За загальним правилом, при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

В той же час, при відсутності колізій, і у тих випадках, коли норми спеціального права не регулюють певну частину правовідносин, то до такої частини застосовуються норми загального права.

Відповідно, положення КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби застосовуються субсидіарно, тобто тоді, коли спеціальним законодавством не встановлено інше.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства - Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд зауважує, що зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 в Закон України "Про прокуратуру" та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Фактично, Закон України "Про прокуратуру" при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону встановлює обмеження у вигляді не поширення відповідних положень КЗпП України лише щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Із аналізу наведених положень суд вбачає, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні спірного питання.

Таким чином, жодного обмеження, щодо застосування статті 44 Кодексу законів про працю України наразі не встановлено.

За правилами ж частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При аналізі та застосуванні вищенаведених норм права судом врахована правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20.

Що стосується посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд у цій справі зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суд у цій справі враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20, яка є останньою у цій категорії спорів.

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Відтак, не виплативши позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні, відповідач тим самим порушив його гарантовані трудові права при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Враховуючи наведене, задля повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати допущену відповідачем бездіяльність протиправною.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку із звільненням в розмірі 24613,68, то суд зазначає таке.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі, - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з довідкою Рівненської обласної прокуратури №21-67 від 07.05.2021, наданої на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у цій справі, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована у відповідності до вимог п.8 Порядку № 100, на момент звільнення становила 24613,68 грн.(а.с.49) Отже, розмір вихідної допомоги при звільненні позивача складає 24613,38 грн., що й відповідає заявленому у позові.

За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Встановлені обставин справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а відтак підстави для відмови у задоволенні позову у суду відсутні.

З огляду на викладене в сукупності, порушені у спірних правовідносинах права позивача підлягають відновленню шляхом стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 24613,68 грн.

Аналогічний спосіб відновлення порушених прав застосовано Верховним Судом у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20.

За наведеного позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином, сплачений позивачем за подання цього позову судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури. Доказів понесення інших судових витрат учасниками справи не подано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077, вулиця 16 Липня, 52, місто Рівне, 33028) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку .

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 24613,68 (двадцять чотири тисячі шістсот тринадцять) грн.68 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Рівненської обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 13 липня 2021 року

Суддя Н.С. Гудима