Рішення № 98575084, 26.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7527/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Катаєвої Е.В.

за участю: секретаря судового засідання - Денисенко В.О.,

позивача - Нгві Ача Акем Саймон;

представника позивача – Маркочевої Н.В.;

представника відповідача - Боднар О.Я.,

перекладача – Нікішова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовом (т. 1, а.с. 1-2) звернувся громадянин Камеруна ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС), в якому просить: – визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС №233 від 05.12.2019 року про відмову йому – Нгві Ача Акем Саймон в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; – зобов`язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього – ОСОБА_2 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі – Закон України №3671-VI) та отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5/1-416 від 05.12.2019 року. Позивач зазначив, що подана ним до ГУ ДМС в Одеській області заява не підпадає під ознаки, викладені у частинах 6-9 ст. 8 Закону України №3671-VI, таким чином відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України №3671-VI пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Також позивач вважає, що відповідачем не було об`єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, з огляду на ті обставини, що Нгві Ача Акем Саймон має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Основною проблемою безпеки Камеруну є сепаратистське повстання в англомовному регіоні. Англомовне населення Південного Камеруну відчуває справжній геноцид з боку домінуючого і країні франкомовного населення. Враховуючи викладене, з метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 13.12.2019 року позов залишений без руху та наданий строк на усунення недоліків (т.1 а.с. 8-9).Ухвалою суду від 21.02.2020 року позов повернутий позивачу без розгляду (т.1 а.с. 18-19).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020 року ухвала суду від 21.02.2020 року про повернення позову скасована, справа направлена для продовження розгляду (т. 1 а.с. 45-48).

Ухвалою суду від 19.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду відкрито провадження у справі, вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надати суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали належним чином завірену копію наказу №233 від 05.12.2019 року, матеріали особової справи Нгві Ача Акем Саймон (т. 1 а.с. 52-54).

Ухвалою суду від 25.06.2020 року вирішено розгляд справи № 420/7527/19 здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 07.07.2020 року на 15:00 год (т. 2 а.с. 1-2).

Ухвалою суду від 13.07.2020 року провадження по справі зупинено до одужання позивача. Ухвалою суду від 24.02.2021 року продовжено зупинення провадження по справі до одужання позивача.

Ухвалою суду від 01.07.2021 року поновлено провадження у справі та зупинено з метою забезпечення позивача перекладачем. Ухвалою суду від 20.07 2021 року поновлено провадження у справі.

Представник Відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов (т.1 а.с 66-74), в якому зазначив, що звернення позивача надійшло до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області (далі – Управління) 04.11.2019 року №241. За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача ГУ ДМС в Одеській області було встановлено, що воно є необґрунтованим, оскільки звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не пов`язане з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди; виїзд Нгві Ача Акем Саймон з Камеруну 2010 року мотивований лише навчанням в Україні; позивач ще в 2015 році дізнався про можливість звернення за міжнародним захистом. Окрім того, позивач з 02.10.2016 року не мав законних підстав перебувати в Україні, проте він перебував в якості нелегального мігранта, адже протягом 3 років не вчиняв ніяких дій для отримання документів. У Нгві Ача Акем Саймон відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, а лише наявне бажання легалізації власного перебування на території України.

Також представник відповідача зазначає, що позивачем не були надані жодні документальні докази, які свідчили б про його переслідування, або пряму загрозу життю, безпеці, свободі на Батьківщині у випадку повернення. Позивачем зазначено, що він не має жодного відношення до політичної, наукової, студентської спільноти Республіки Камерун, що підтверджується протоколами співбесід.

Представник відповідача навів суду відповідну правову позицію Верховного суду у постанові від 06.03.2019 року по справі №826/14576/16, постанові від 04.03.2019 по справі №815/2505/17, постанові від 15.10.2019 по справі №420/5266/18.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях щодо інформації по країні походження, яка підтверджує обґрунтованість побоювань позивача. Крім того, позивач вказує, що його батьки займались політичною діяльністю, були членами політичної партії. через що він також може переслідуватись.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов. Проте представник не заперечував наявної інформації про країну походження, на яку посилався позивач.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом було встановлено наступне.

Нгві Ача Акем Саймон є громадянином Республіки Камерун, уродженець міста Буеа, проживав у місті Лімбе, за етнічною належністю мбеме (батібо), за віросповіданням – християнин-католик (т. 1 а.с. 142-143), а з 31.03.2012 р. – мусульманин (т. 1 а.с. 214).

19.11.2010 року позивач прибув з Республіки Камерун до України авіарейсом Лімбе (Камерун) – Логос (Нігерія) – Стамбул (Туреччина) – Дніпропетровськ (Україна) з причин бажання здобути вищу освіту на території України (у місті Харкові) (т. 1 а.с. 96).

За час перебування в Лагос (Нігерія) та Стамбул (Туреччина) позивач з аеропорту не виходив та до прибуття на територію України на території третьої країни не проживав (т. 1, а.с. 146-147).

Позивач на підставі паспортного документу гр. Камерун та одноразової студентської візи легально перетнув Державний кордон України та й до сьогодні не вчиняв жодних виїздів за його межі (т. 1 а.с. 146-147).

Після прибуття на Україну проживав у місті Харкові та з 2019 року в Одесі. Водночас, після закінчення навчання у ВУЗ України (02.10.2016р), перебував на території України в якості нелегального мігранта протягом трьох років.

04.11.2019 року позивач звернувся до Управління із заявою №241 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 1 а.с. 96-99). Також 04.11.2019 він отримав протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП про порушення правил перебування іноземців в Україні (т. 1 а.с. 90-93).

За результатами розгляду особової справи заявника Управління дійшло висновків, що громадянин Республіки Камерун ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, що оформлено оскаржуваним наказом Управління про відмову в оформленні документів від 05.12.2019 року №233 (т. 1 а.с. 231), який складений на основі Висновку головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції Димитрієвої Тетяни від 05.12.2019 року щодо особової справи заявника №2019ОD0219 (далі – Висновок) (т. 1 а.с. 216-227).

У Висновку зазначено, що на підставі проведених анкетування та інтерв`ю вирішено провести співбесіди 04.12.2019 р. та 05.12.2019 р., за результатами аналізу яких разом з матеріалами справи було встановлено, що заява позивача є необґрунтованою, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не пов`язане з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди.

Також, було встановлено, що виїзд ОСОБА_2 з Республіки Камерун не пов`язаний з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або побоювань зазнати тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, а мотивований лише фактичною легалізацією його перебування на території України.

Крім того, Висновком була встановлена відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.1 статті 1 Закону України № 3671-VI, через відсутність доведених фактів загрози життю заявника, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності, через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Наказом Управління від 05.12.2019 року №233, відповідно до ст. 8 Закону України №3671-VI, приймаючи до уваги Висновок від 05.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Республіки Камерун ОСОБА_2 – відмовлено (т. 1 а.с. 231).

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 1, а.с. 232-233) Нгві Ача Акем отримав 10.12.2019 року.

Вважаючи відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Нгві Ача Акем Саймон. При цьому суд виходить з наступного.

Законом України №3671-VI відповідно до його преамбули визначений порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований вказаним Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (далі – Правила №649).

Відповідно до ч.1,7 ст.7 («Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 («Порядок попереднього розгляду заяв») Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Стаття 9 («Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») та стаття 10 (« Прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI регламентують порядок наступного етапу розгляду заяв для вирішення по суті питання щодо надання заявнику статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у наданні такого статусу.

Відмовити суб`єкт владних повноважень в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав визначених в Законі.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Судом встановлено, що відносно позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оскаржуваний наказ був прийнятий на підставі висновку від 05.12.2020 року, згідно з яким заява позивача визнана очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI.

Частина 1 ст.1 Закону України №3671-VI встановлює у якому значенні вживаються терміни у цьому Законі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналіз вказаних термінів та дослідження справи відносно позивача, його заяви, протоколу співбесіди свідчать про те, що наявні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI. Зокрема, позивач вказує на побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань країни своєї громадянської належності, а також на побоювання за своє життя в ситуації систематичного порушення прав людини в країні громадянської належності і не бажання повернутися до неї внаслідок цих побоювань.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач навів загальновідому інформацію, яка разом з інформацією батьків, які зі слів позивача займають активну громадянську позицію, призвела до його суб`єктивного стану побоювання повернення в країну походження.

Такою інформацією стало, зокрема, те, що в республіці зростає рівень терористичних загроз, під час терористичних акцій вбивають молодих людей, громадяни покидають місяця проживання внаслідок насильства.

Згідно з п.10 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року, в якому зазначено, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Між тим, обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв`язку з сим суд вважає, що без повного офіційного з`ясування всіх обставин не можливо зробити висновок щодо наявності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Посилання відповідача у висновку на те, що позивач особисто не був членом жодної політичної, громадської організації не може бути беззаперечною підставою для відмови в оформленні документів, оскільки позивач пояснив, що він виїхав з країни громадянської належності у 2010 році. Позивач прибув в Україну з метою навчання, тобто він не був біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на час прибуття в Україну. Побоювання повернутися в країну громадянської належності виникли під час перебування в України.

Суд вважає, що відсутність об`єктивного підтвердження суб`єктивних побоювань позивача щодо повернення до країни громадянської належності повинна бути доведена достовірними доказами, які виключать будь-які сумніви законності прийнятого відносно позивача рішення, у тому числі у самого позивача.

З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд вважає, що вказаний висновок не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що його заява є очевидно необґрунтованою.

Суд вважає, що вимога Закону України №3671-VI про можливість відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав очевидної необґрунтованості такої заяви.

Тобто заява повинна бути не лише необґрунтованою, а очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав можливість органу міграційної служби не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, тобто відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидної необґрунтованості такої заяви.

Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об`єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признанність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність.

Саме тому в переліку таких підстав є зловживання, зокрема, встановлення того, що особа видає себе за іншу особу. Тому і з підстав, що у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, може бути відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто на стадії попереднього розгляду заяви, лише якщо встановлено беззаперечно, безумовно, без будь-якого сумніву необґрунтованість зазначених в заяві обставин.

Суд вважає, що висновок відповідача відносно позивача не містить доказів очевидної необґрунтованості заяви позивача, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки його заяви по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.

Приймаючи оскаржуване рішення, тобто за результатом попереднього розгляду заяви, відповідач не мав можливості та реалізацію встановлених Законом повноважень на повне, об`єктивне дослідження всіх обставин щодо заяви позивача.

Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС №233 від 05.12.2019 року та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Камеруна ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №233 від 05.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Камеруна ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва