Рішення № 98575048, 26.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10458/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши у порядку письмового справдження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №65644226;

зобов`язати винести постанову про закінчення виконавчого провадження №65644226.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що в провадженні Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 65644226 про стягнення з ОСОБА_1 штраф у суму 1020 грн. Підставою для стягнення стала постанова Вінницької міської ради департаменту енергетики, транспорту та зв`язку № ІВ№00009940 видана 29.09.2020. Штраф згідно постанови № ІВ№00009940 від 29.09.2020 сплачений позивачем 05.05.2021 року, що підтверджується меморіальним ордером № МВ19113054 від 05.05.2021.

Представник позивача зазначає, що 11.06.2021 року позивач звернувся до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про закінчення виконавчого провадження № 65644226 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, 16.06.2021 року позивач отримав лист Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16.06.2021 року № 26133, відповідно до якого, виконавча служба повідомила ОСОБА_1 , що для закриття провадження йому необхідно додатково сплатити: «залишок штрафу у розмірі - 510 грн, виконавчий збір у розмірі 51 грн. витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 269 грн...».

Позивач вважає таку бездіяльність Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 65644226 протиправною, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 23.06.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Також ухвалою суду від 23.06.2021 року витребувано у Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №65644226 та зупинено провадження у справі.

Відповідачем до суду подані витребувані документи та відзив на позовну заяву у якому представник відповідача заперечує проти задоволення вимог, зазначаючи, що боржником була надана копія квитанції від 05.05.2021 року про оплату штрафу в одинарному розмірі - 510 грн, та пізніше як через п`ятнадцять днів з дати винесення постанови. Для того щоб закрити виконавче провадження, боржнику ОСОБА_2 необхідно сплатити: залишок штрафу у розмірі - 510 грн, виконавчий збір у розмірі 51 грн. витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 269,00 грн.

Також, посилаючись на положення статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» представник відповідача зазначив, що у державного виконавця немає підстав для закриття вищезазначеного виконавчого провадження. Державним виконавцем дотримані усі вимоги та строки Закону та його дії вчинені відповідно до цього Закону без порушень прав та свобод заявника. Проти позовних вимог відповідач заперечує у повному обсязі.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій він зазначив, що відзив подано з порушенням строку встановленого ухвалою суду та без доказів направлення його позивачу. Також представник позивача вказав, що до відзиву не додані докази про направлення його копії на адресу інших учасників справи. Між тим, представник відповідача стверджує, що відзив жодним чином не спростовує аргументації та позиції позивача, викладені в позовній заяві.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

В судове засідання 21.07.2021 року відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Ухвалою суду від 21.07.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що у цій справі відсутні потреба у заслуховуванні свідків чи експерта, участь представників сторін у судовому засіданні не визнана судом обов`язковою, з огляду на той факт, що дана справа відноситься до окремої категорії термінових справ, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 21.07.2021 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Головним спеціалістом – інспектором з паркування департаменту енергетики транспорту та зв`язку Вінницької міської ради прийнято постанову від 29.09.2020 року серія ІВ №00009940 про притягнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене КУпАП ст. 122 ч.3 та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу 510,00 грн.

Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради направлено на адресу Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі заяву про примусове виконання виконавчого документу, яка надійшла до адресата 02.06.2021 року за вх. №8011.

Постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кобилко В.Є. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №65644226 від 03.06.2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1020 грн.

Доказів направлення на адресу позивача постанови про відкриття ВП №65644226 від 03.06.2021 року не надано.

Позивач 11.06.2021 року звернувся до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі з заявою про закінчення виконавчого провадження № 65644226 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у сумі 1020 грн. Також, позивач в заяві зазначив, що штраф згідно постанови № ІВ№00009940 від 29.09.2020 сплачений 05.05.2021 року, що підтверджується меморіальним ордером № MB 191К 05.05.2021 року. З огляду на те, що виконавче провадження № 65644226 відкрито після сплаті штрафу у добровільному порядку, виконавче провадження підлягає закінченню.

Листом від 16.06.2021 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження.

Відповідач, посилаючись на ст. 308 КупАП, зазначив, що боржником була надана копія квитанції від 05.05.2021 року про оплату штрафу одинарному розмірі - 510 грн, та пізніше як через п`ятнадцять днів з дати винесення постанови. Для того щоб закрити виконавче провадження, боржнику ОСОБА_2 необхідно сплатити: залишок штрафу у розмірі - 510 грн, виконавчий збір у розмірі 51 грн. витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 269,00 грн.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).

Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.

Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, підставою для відкриття виконавчого провадження є постанова ІВ№00009940, видана Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку від 29.09.2020 року, яка набрала законної сили 19.10.2020 року та строк пред`явлення якої до виконання складає 3 місяці.

Заява про примусове виконання постанови від 29.09.2020 року до відповідача надійшла 02.06.2021 року та 03.06.2021 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається з постанови Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку від 29.09.2020 року, позивач притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням правил паркування шляхом накладення штрафу в розмірі 510,00 грн.

Разом з тим, в заяві про примусове виконання виконавчого документу, порушено питання про стягнення з позивача 1020,00 грн, тобто в подвійному розмірі.

Відповідно до ст. 300-1 КУпАП У разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня вчинення відповідного правопорушення.

У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частинах першій та другій статті 14-2 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.

У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до статті 308 КУпАП У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, з аналізу зазначених норм законодавства слідує, що штраф у подвійному розмірі сплачується лише у разі його стягнення в порядку примусового виконання.

Між тим, матеріали справи не містять доказів направлення на адресу позивача ані постанови від 29.09.2020 року, ані постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.06.2021 року.

При цьому, відповідно до меморіального ордеру №МВ19113054 від 05.05.2021 року, ОСОБА_1 сплатив штраф згідно постанови серія ІВ №00009940 від 29.09.2021 року у розмірі 510,00 грн, тоді як постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем 03.06.2021 року.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача, що сума штрафу подвоюється з огляду на те, що позивачем не сплачений штраф протягом 15 днів з дня набрання законної сили постановою, оскільки зазначене не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Так, подвійний штраф стягується у порядку примусового виконання виконавчого документа, а не у разі не сплати штрафу протягом 15 днів з дня набрання чинності постанови.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 39 цього Закону постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 23, 24 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 915 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Отже, враховуючи те, що позивачем штраф, відповідно до постанови від 29.09.2020 року, оплачено 05.05.2021 року, а виконавче провадження відкрито 03.06.2021 року, слідує висновок, що виконавчий документ виконано до відкриття виконавчого провадження, а отже з дня коли державному виконавцю стало відомо про такі обставини, не пізніше наступного дня, а саме 17.06.2021 року, такий державний виконавець зобов`язаний прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження з урахуванням вимог ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

20.07.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача викладено прохання про здійснення розподілу судових витрат, до якої додано документи на підтвердження понесених судових витрат.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.01.2019 р. у справі №9901/350/18.

Представником позивача надано до суду договір № 17-06/2021 від 17.06.2021р., опис робіт (наданих послуг).

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України суд враховує, що дана справа є справою незначної складності; позовна заява фактично складена на 3 аркушах; предметом оскарження є бездіяльність відповідача щодо прийняття постанови про закриття виконавчого провадження ВП № 65644226 з примусового виконання постанови Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради №ІВ№00009940 від 29.09.2020 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн.; розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 08.04.2020 року по справі №922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному опису робіт (наданих послуг) переліком.

Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, 268, 269, 287 суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №65644226.

Зобов`язати Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №65644226.

Стягнути з Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Стягнути з Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) (код ЄДРПОУ 41405290, адреса: 65102, м. Одеса, вул. 1-ша Сортувальна, 36-Г)

Суддя П.П. Марин