Рішення № 98574838, 26.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/928/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №53625153 від 23.03.2017 року, про арешт майна боржника від 11.04.2017 року та постанову про арешт коштів боржника від 24.05.2019 року, в рамках виконавчого провадження №53625153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправні постанови, оскільки виконавче провадження №41864856 було завершено 13.06.2016 року тоді як оскаржувану постанову (про відкриття провадження про стягнення виконавчого збору №53625153) прийнято з порушенням приписів законодавства, адже крайній строк її винесення припадав не пізніше 14.06.2016 року, а не 23.03.2017 року, як виніс її відповідач.

Поряд з цим, позивач зазначив, що з моменту відкриття виконавчого провадження №41864856 та до його завершення, жодних дій щодо перерахування коштів в добровільному порядку або примусовому порядку з боку позивача та відповідача не здійснювались, Тобто фактично стягнення, повернення або передання майна стягувачу, в межах ВП №41864856, не відбулося.

З огляду на вищезазначені обставини, позивач вказує на те, що у відповідача були відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові (про стягнення виконавчого збору від 23.07.2017 року (ВП№53625153)), оскільки для стягнення виконавчого збору, необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 11.04.2017 року та про арешт коштів боржника від 24.05.2019 року в рамках ВП№53625153 такими, що винесені протиправно та підлягають скасуванню з підстав чого і звернувся до суду.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що постанови винесені відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 10.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення сторін).

Ухвалою суду від 10.02.2021 року провадження у справі зупинено.

Також вищевказаною ухвалою суду від 10.02.2021 року витребувано від Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином посвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №53625153 та копії матеріалів виконавчого провадження №41864856, а також письмові пояснення з належним чином засвідченими доказами на їх обґрунтування щодо підстав прийняття постанов про відкриття виконавчого провадження №53625153 від 23.03.2017 року, про арешт майна боржника від 11.04.2017 року та постанову про арешт коштів боржника від 24.05.2019 року, в рамках виконавчого провадження №53625153.

Ухвалою суду від 30.06.2021 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 01.07.2021 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.07.2021 року справу прийнято до провадження та продовжено її розгляд.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, відповідь на відзив, письмові пояснення третьої особи та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позову та не заперечується відповідачем 03.12.2007 року між позивачем та ВАТ «Райфайзен Банк-Аваль» було укладено кредитний договір №014/79790/85/86540 та 04.12.2007 року між вищезазначеними особами, в якості забезпечення виконання позивачем своїх зобов`язань було укладено договір іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Заботкіна Т.Ю. за реєстраційним номером 2541465.

Суворовський районний суд м. Одеси 29.12.2009 року видав виконавчий лист №2-2036/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райфайзен Банк- Аваль» грошової суми у розмірі 1768085,14 грн.

Вищевказаний виконавчий лист №2-2036/09 від 29.12.2009 року направлено стягувачем (ПАТ «Райфайзен Банк-Аваль») на адресу відповідача, з підстав чого останнім 05.02.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №41864856 про стягнення з позивача суми в розмірі 1 768 085,14 грн.

13.02.2014 року відповідачем також винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №41864856 у розмірі 176 808, 51 грн. (а.с.86).

В подальшому як встановлено судом, ПАТ «Райфайзен банк-Аваль» 27.05.2016 року всі права вимоги Банку до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/79790/85/86540 від 03.12.2007 року були відступлені ПАТ «Артем Банк», що підтверджується повідомленням від 30.05.2016 року №114-40-2-00/6-2007 (а.с.20).

Надалі ПАТ «Артем Банк» 27.05.2016 року всі права вимоги Банку до ОСОБА_1 за Кредитним договором №014/79790/85/86540 від 03.12.2007 року, були відступлені ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням від 27.05.2016 року №364 (а.с.21).

В свою чергу 13.06.2016 року між кінцевим Кердитором ОСОБА_2 та позивачем укладено нотаріально засвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.22-27).

Між іншим 10.06.2016 року на адресу відповідача від стягувача ПАТ «Райфайзен Банк-Аваль» надійшла заява про повернення виконавчого листа №2-2036/09 від 29.12.2009 року без виконання на підставі п.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі вищенаведеного відповідач 13.06.2016 року виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №41864856 (а.с.11).

23.03.2017 року заступником начальника відділу Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гончаренко Андрієм Віталійовичем, розглянуто постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на підставі примусового виконання виконавчого листа №2-2036/09 від 29.12.2009 року Суворовського районного суду м. Одеси та винесено з цих підстав постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№53625153 за виконавчим документом постановою №ВП41864856 виданої 13.02.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції грошову суму 176 808,51 грн. (а.с.86-87).

В наступному відповідачем винесено оскаржувані постанови у межах виконавчого провадження №53625153 щодо позивача, а саме про арешт всього рухомого та нерухомого майна від 11.04.2017 року та про арешт коштів боржника від 24.05.2019 року (а.с.9-10).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53625153), виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1– 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

– за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

– у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

– якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

– за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

– у разі виконання рішення приватним виконавцем;

– за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору від 23.03.2017 року ВП№53625153) встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець під час прийняття постанови ВП№41864856 від 13 квітня 2014 року про стягнення з боржника – ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 178808,51 грн. (яка в подальшому стала підставою для відкриття ВП №53625153 стосовно її виконання) визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі №2-2036/09 від 29.12.2009 року.

Тож державний виконавець фактично визначив суму виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Аналогічного висновку у подібних спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 року у справі №420/769/19.

Водночас суд враховує те, що відповідачем не надавалось доказів фактичного стягнення ним суми з якої ним обраховано розмір виконавчого збору.

Тобто суд акцентує увагу на тому, що для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.

Аналогічну правову позицію зазначено також Верховним Судом по справах №2540/3203 від 11.03.2020 року, №2-1409/11 від 29.05.2019 року, №804/8289/16 від 19.09.2018 року, №8/39 від 29.03.2018 року та №908/2356/16 від 14.05.2018 року висновки яких у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, підлягають врахуванню судом при застосуванні відповідних норм права.

Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що згідно до вимог п.6 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV ( в редакції від 02.06.2016 року діючої на день завершення ВП №41864856), у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Враховуючи той факт, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП №41864856 винесена 13.06.2016 року (яка фактично є завершенням (закінченням) такого виконавчого провадження), а постанова про відкриття виконавчого провадження №53625153 (яку винесено з метою стягнення виконавчого збору) винесена 23.03.2017 року, суд погоджується з твердженнями позивача, що таку прийнято з порушенням приписів законодавства, оскільки крайній строк її винесення припадає на дату не пізніше 14.06.2016 року.

Таким чином враховуючи висновки суду про протиправність та необхідність скасування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження №53625153 від 23.03.2017 року, а також ті, що постанови про арешт майна боржника від 11.04.2017 року та про арешт коштів боржника від 24.05.2019 року в рамках виконавчого провадження №53625153 є похідними від зазначеної постанови, такі також є протиправними та підлягають скасуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Підсумовуючи все вищенаведене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №30496325 від 21.01.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1816,00 грн. (а.с.6).

Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у розмірі 1816,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65102, м. Одеса, вул. 1 Сортувальна, 36-г, код ЄДРПОУ 41405290) – задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження №53625153 від 23.03.2017 року стосовно ОСОБА_1 .

Визнати протиправною та скасувати постанову Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про арешт майна боржника ОСОБА_1 ВП№53625153 від 11.04.2017 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову Першого суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про арешт коштів боржника ОСОБА_1 ВП№53625153 від 24.05.2019 року.

Стягнути з Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн. сплачені за квитанцією №30496325 від 21.01.2021 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.