Рішення № 98574740, 23.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8077/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

17.05.2021 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездiяльнiсть Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Південне Одеське територіального управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу, яка передбачена ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказана позовна заява надіслана позивачем до суду засобами поштового зв`язку 14.05.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що позивач в період з 10.03.2011 по 05.05.2016 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, а саме: з 30.08.2012- 31.03.2016 - у Південному регіональному управлінні (військова частина 1469), з 01.04.2016 - 05.05.2016 - у Військовій частині 2138. В період часу з 07.06.2014 по 25.07.2014 позивач безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції та є учасником бойових дій. Наказом від 04.05.2016 № 183-ОС начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України Вдовиченка ОВ., старшого сержанта, інспектора прикордонної служби 3 категорії вiддiлення iнспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Одеса» звільнено в запас збройних сил України. Відповідно до положень цього наказу, позивач отримав: грошову компенсацію за 10 календарних днів невикористаної щорічної основноп вiдпустки за 2016 рік; грошову компенсацію за неотримане речове майно з урахуванням утриманих податків та інших утримань у сумі 9592,07 грн. Відповідно до наказу вислуга років позивача станом на 5 травня 2016 року становила: календарна: 05 років 01 місяць 24 дня; пільгова військова служба: 02 року 03 місяця 24 дня, усього: 07 років 05 місяців 18 днів.

Як вказано у позові, у подальшому позивач проходив військову службу за контрактом на посаді старшого інструктора (з водіння) бронегрупи групи спеціального призначення (бойового матеріально-технічного забезпечення) окремого загону та Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України на наказом начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України №48-0/с вiд 01.11.2019 року його звільнено у запас.

У позові вказано, що згідно витягу з наказу начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України №247 від 08.11.2019 року його вислуга років на військовій службі станом на 08.11.2019 року складала: у календарному обчисленні 08 років 01 місяць 29 днів, у пільговому обчисленні 10 років 11 місяців 22 дня.

Позивач вважає, що у нього є право на виплату одноразової грошової допомоги в розмiрi 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (08 років), у зв`язку з чим 03.04.2021 він звернувся на адресу відповідача. Проте, Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України листом від 12.04.2021 №3/11/1-1056 повідомило, що ОСОБА_1 не має права на виплату такої одноразової грошової допомоги, а тому у її виплаті відмовлено.

Позивач не погоджується з вказаними доводами відповідача, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву позивача та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, в тому числі, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.06.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскільки у позивача у календарному обчисленні відсутня необхідна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у задоволенні вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 в період з 10.03.2011 по 05.05.2016 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, а саме: з 30.08.2012- 31.03.2016 - у Південному регіональному управлінні (військова частина 1469), з 01.04.2016 - 05.05.2016 - у Військовій частині 2138.

Наказом від 05.05.2016 № 183-ОС начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України старшого сержанта Вдовиченка О.В., інспектора прикордонної служби 3 категорії вiддiлення iнспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Одеса» звільненого наказом начальника Одеського прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 183-ос від 4 травня 2016 року в запас збройних Сил України, за ст.26, ч.6, п. "е" (через службову невідповідність), виключено зі списків загону.

Відповідно до положень цього наказу вислуга років ОСОБА_1 станом на 5 травня 2016 року становила: календарна: 05 років 01 місяць 24 дня; пільгова військова служба: 02 року 03 місяця 24 дня, усього: 07 років 05 місяців 18 днів.

В подальшому позивач проходив військову службу за контрактом на посаді старшого інструктора (з водіння) бронегрупи групи спеціального призначення (бойового матеріально-технічного забезпечення) окремого загону спеціального призначення Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України.

Наказом начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України №247 вiд 08.11.2019 року (по стройовій частині), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 (Г-038162), старшого інструктора (з водіння) бронегрупи групи спеціального призначення (бойового матеріально-технічного забезпечення) окремого загону та спеціального призначення Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України, звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом начальника Південного територіального управління Національної гвардії України від 01.11.2019 № 48 o/c у запас Збройних Сил України (у зв`язку із закінченням строку контракту), 08 листопада 2019 року та направлено на військовий облік до Подільського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області.

Згідно даного наказу вислуга років на військовій службі станом на 08.11.2019 року складала: у календарному обчисленні 08 років 01 місяць 29 днів, у пільговому обчисленні 10 років 11 місяців 22 дні.

03.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив нарахувати та сплатити старшому сержанту запасу ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 167 586, 84 грн.

Листом від 12.04.2021 №3/11/1-1056 Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України повідомило, що ОСОБА_1 не має права на виплату такої одноразової грошової допомоги.

Позивач вважаючи бездiяльнiсть Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до пункту 1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом МВС України від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).

Суд зазначає, що спірним питанням у цьому провадженні є застосування частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII та пункту1 глави 9 розділу 5 Інструкції № 558 у контексті наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу.

При цьому, таке питання вирішувалося Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20, де Судом наголошено, що застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Верховний Суд зауважив, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.

Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20, від 27 травня 2021 року №1.380.2019.005965.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини 2 статті 15 Закону №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

Також, відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Судом встановлено, що на момент звільнення вислуга років позивача становить: у календарному обчисленні - 08 років 01 місяць 29 днів, у пільговому обчисленні - 10 років 11 місяців 22 дні, тобто понад 10 років.

Відтак, з викладеного вище вбачається наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Polandу). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ненарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вже вказано судом, копію ухвали суду від 12.05.2021 року про відкриття провадження у справі отримано відповідачем 13.05.2021 року засобами електронної пошти.

Однак, ані у визначений судом строк, ані станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзив на позовну заяву з боку відповідача на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не повідомлено поважних причин неподання відзиву, суд кваліфікує неподання Одеським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України відзиву на позов як визнання позову.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та про доцільність їх задоволення.

Решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездiяльнiсть Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Південне Одеське територіального управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу, яка передбачена ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (66373, Одеська область, Подільський район, с. Мардарівка, РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд.7, код ЄДРПОУ 25575799).

Суддя С.М. Корой