Рішення № 98574596, 26.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. № 400/4061/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії з 01.09.2019 р.; зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком з 01.09.2019 р. на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що отримувала пенсію за віком. У зв`язку з тим, що позивач виїхала на постійне місце проживання до США, виплату пенсії їй припинено з 01.09.2019 р. Заява про поновлення пенсії була подана до відповідача. Відповідач відмовив у поновленні пенсії, оскільки позивач мала особисто звернутися з відповідною заявою. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 позивач вважає, що виплату їй пенсії має бути відновлено, оскільки не допускаються обмеження права на соціальний захист за ознакою місця проживання.

Відповідач 13.07.2021 р. подав відзив на позов, в якому зазначив, що з 01.04.2019 р. позивача знято з обліку у зв`язку з виїздом до США та проведено виплату пенсії за 6 місяців з 01.03.2019 р. по 31.08.2019 р. Позивачем поштою 12.04.2021 р. подана заява про поновлення виплати пенсії. Порядком № 22-1 визначено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто з пред`явленням паспорта. У заяві позивач не зазначила місце реєстрації та проживання, не надала доказів свого проживання на території України. Між Україною та США не укладено договору стосовно соціального забезпечення громадян.

За клопотанням представників сторін справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач з 23.12.2004 р. отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).

З 01.04.2019 р. позивача знято з обліку у зв`язку з виїздом до США та проведено виплату пенсії за 6 місяців з 01.03.2019 р. по 31.08.2019 р.

12.04.2021 р. на адресу відповідача поштою надійшла заява позивача про поновлення виплати пенсії з 01.09.2019 р. До заяви додано довідку з реквізитами для зарахування пенсії (а. с. 16-17).

Листом від 26.04.2021 р. відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії у зв`язку з незазначенням місця реєстрації та проживання на території України та відсутністю між Україною та США договору стосовно соціального забезпечення громадян (а. с. 19).

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За визначенням ст. 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

А згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058. Зазначено, що положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 р., та яке за приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зазначено що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому, заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.

Відповідно до п. 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, враховуючи наведене, а також обставини справи щодо проживання позивача в США, остання як громадянка України, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050 визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.

Водночас, зі змісту ст. 1 Закону № 2050 випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище ст. 2, 3 Закону№ 2050 встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, використане у ст. 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1- 3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19.

Оскільки судом встановлено, що відповідач протиправно не поновив позивачу виплату пенсії, у зв`язку із чим порушено строки її виплати, пенсійний орган зобов`язаний здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, вимога позивача про здійснення виплати пенсії є похідною від вимоги про зобов`язання провести поновлення пенсії. Здійснення поновлення матиме наслідком виплату відповідної суми. Окрім того, виплата позивачу сум пенсії є обов`язком відповідача, який він має виконувати в силу закону. Слід також зазначити, що право позивача на отримання сум недоплаченого розміру пенсії, яка має бути нарахована відповідачем у результаті здійснення поновлення на виконання рішення суду, відповідачем ще не порушено. Отже, вимога позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити пенсію є передчасною.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надала квитанцію про сплату судового збору в сумі 1816,00 грн (а. с. 1).

Крім того, позивач заявила про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору від 08.04.2021 р., ордеру на ім`я Островського С.Б. , його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 22-24). 13.07.2021 р. додатково надано акт виконаних робіт із зазначенням переліку виконаних робіт, витраченого часу та вартості по кожному виду робіт, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 8000,00 грн.

Відповідач у відзиві заперечив стягнення з нього витрат на правову допомогу, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань на відповідні видатки та ненадання позивачем доказів сплати та акту виконаних робіт. Крім того, розмір витрат є значно завищеним, оскільки справа є незначної складності.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.

В акті виконаних робіт адвокатом окремо зазначено такий вид робіт як вивчення наданих позивачем документів (4 год * 500 грн), при цьому окремо зазначено підготовка позовної заяви (10 год * 500 грн). Враховуючи значний обсяг часу для підготовки позовної заяви за справою незначної складності, наявність рішення Конституційного Суду з подібних правовідносин, суд вважає витрати завищеними.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000,00 грн є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії з 01.09.2019 р.; зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком з 01.09.2019 р. на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2019 р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.09.2019 р. на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) судовий збір у сумі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн 80 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 26.07.2021 р.

Суддя Н. В. Лісовська