Рішення № 98574371, 19.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6373/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2595 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А2595 (далі – ВЧ А2595, відповідач), у якому просив стягнути з військової частини А2595 на свою користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) у розмірі 111648,91 грн. за період із 19.07.2019 по 12.03.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складу не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Наголосив, що повний розрахунок при звільненні з ним проведено лише 12.03.2021. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 19.07.2019 по 12.03.2021. У зв`язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.

Ухвалою судді від 21.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

25.05.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №36876). Зазначив, що невиплата індексації грошового забезпечення відповідачем у 2016-2019 роках пов`язана із роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2015-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям в січні 2016 року - лютому 2018 року індексація не нараховувалась. Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення. Таким чином, право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.07.2019 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у позивача виникли виключно на підставі судових рішень, які були постановлені вже після його звільнення. На думку представника відповідача, наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст. 116 КЗпП України. Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. Щодо розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зазначив, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Також представник відповідача наголошує, що виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні носить компенсаційний характер і застосовується з метою відшкодування порушених прав працівника. В жодному разі дана сума не може перевищувати сум, які не були виплачені військовослужбовцю на момент звільнення останнього. В даній же ситуації позивач вимагає стягнути з військової частини А2595 111648,91 грн., однак дана сума перевищує загальну суму, яка була виплачена позивачу на підставі судових рішень. З огляду на вищевикладене вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, відтак просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, відповідач у відзиві зазначав, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, визначений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У зв`язку з цим, просив суд залишити позовну заяву без розгляду.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд зазначає, що початком обчислення строку звернення до суду із адміністративним позовом вважається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи вбачається що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів лише 12.03.2021

Водночас, позов поданий ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку 09.04.2021, тобто в передбачений ст. 122 КАС України місячний строк.

Таким чином, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 15.07.2019 № 32-РС звільнено ОСОБА_1 з військової служби у запас за пп. “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом командира військової частини А2595 (по стройовій частині) від 18.07.2020 № 156 старшого сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта-командира відділення аеродромно-технічного забезпечення, виключено із списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.

Станом на день виключення позивача із списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення, йому не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Позивач звертався до Львівського окружного адміністративного суду з позовом щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 1.380.2019.006173 позовні вимоги було задоволено повністю.

Військова частина А2595 виконала вказане рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 та перерахувала кошти на рахунок ОСОБА_1 24.04.2020 року в сумі 28960,11 грн.

Крім того позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплати йому індексацію грошового забезпечення.

Згідно відповіді військової частини А2595 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні вимог заяви.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернення з позовом до суду.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі № 380/5773/20 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2595 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язано військову частину А2595 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця; визнано протиправними дії військової частини А2595 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 18.07.2019 з урахуванням базових місяців січня 2016 року, червня 2016 року, лютого 2017 року; зобов`язано військову частину А2595 здійснити перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2019 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

Судом встановлено, що вказане рішення було виконано військовою частиною 12.03.2021 шляхом виплати на користь позивача 81775,48 грн.

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, то суд враховує наступне.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у день звільнення, проте виконав свій обов`язок лише 26.11.2020.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 18.07.2019, а виплата індексації грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 12.03.2021, строк затримки розрахунку складає 603 календарних дні.

Відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 від 25.06.2020 №138, позивачу за два повні місяці перед звільненням нараховано та виплачено грошового забезпечення за травень 2019– 13154,97 грн., та за червень 2019– 13154,97 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 431,31 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 259648,62 грн. (602 днів х 431,31 грн.), що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми в загальному розмірі 110735,59 грн. (81775,48 грн. + 28960,11 грн.).

При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 111648,91 грн.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 110735,59 грн. (частка компенсації за індексацію грошового забезпечення та компенсація за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій)/259648,62 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 19.07.2019 по 11.03.2021 (602 дні) = 0,43 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,43 % становить: 431,31 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,43 х 602 ( кількість днів затримки розрахунку) = 111648,91 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.07.2019 по 11.03.2021 має бути виплачений позивачу у розмірі 111648,91 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо сплаченого судового збору, то оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Стягнути з військової частини А2595 (код ЄДРПОУ 07567158, місцезнаходження: 80600, Львівська область, м. Броди, вул. Храпая, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 111648 (сто одинадцять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 91 коп. за період із 19.07.2019 по 11.03.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2595 (код ЄДРПОУ 07567158, місцезнаходження: 80600, Львівська область, м. Броди, вул. Храпая, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) гривень 50 коп. судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.07.2021

Суддя Потабенко В.А.