Рішення № 98574263, 19.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4761/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0583 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до військової частини А0583 код ЄДРПОУ 09724567, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Городоцька, 40 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0583 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

- зобов`язати військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, а саме за період з 21.10.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25.03.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), відповідно до вимог частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, а також у сумі, визначеній судом.

Ухвалою від 02.04.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно при звільненні позивача не провів з ним повного розрахунку. Таким чином, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період із 21.10.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25.03.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), відповідно до вимог частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України.

29.04.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що при звільненні позивача з військової служби спірна сума йому не належала, а тому вина відповідача у її невиплаті відсутня, що виключає відповідальність, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України. Представник відповідача також вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду.

06.05.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу частини саме відповідач не виконав обов`язку проведення повного та остаточного розрахунку при звільненні особи.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 року.

Наказом начальника Головного управління персоналу – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.10.2018 № 293 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А0583 (по стройовій частині) від 22.10.2018 №221 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львова.

Згідно з довідкою відповідача від 25.02.2021 № 674/10/761 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 у справі № 1.380.2019.005026 відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 104833,36 та 10.07.2020 виплатив у розмірі 103260,86 грн.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі 380/7276/20 відповідач провів перерахунок та 26.03.2021 здійснив доплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 35986,23 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Суд надаючи оцінку аргументам представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення таким Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 вказаного Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.03.2021, а до суду він звернувся 29.03.2021, тобто в межах місячного строку, визначеного у статті 122 КАС України.

З огляду на вказане, суд відхиляє аргументи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу військової частини 22.10.2018. Проте повний розрахунок з позивачем проведено лише 26.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.

Враховуючи наведене, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною.

Таким чином, період з 23.10.2018 по 25.03.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні, за який відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток.

У цьому контексті суд зазначає, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.10.2018 по 25.03.2021, без визначення конкретної суми.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0583 щодо проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язати військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.10.2018 по 25.03.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 26 липня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.