Рішення № 98573758, 26.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Справа № 280/3936/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації «Вимір Якості» до виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя», про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Громадської організації «Вимір якості» (далі-позивач) до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» (далі третя особа), в якому позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №161 від 28.04.2021 «Про встановлення тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами».

Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем надано документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 14.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірне рішення є протиправним, оскільки прийнято з порушенням законодавства, що регулює встановлення та зміну тарифів на житлово-комунальні послуги, порушує права користувачів вказаних послуг щодо справедливої плати за такі послуги. Позивач зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства України розроблення та затвердження норм із вивезення побутових відходів здійснюється один раз на п`ять років, натомість попереднє рішення приймалось у 2019 році. Також, позивач вказав на те, що третьою особою до відповідача не було надано усіх передбачених чинним законодавством документів для затвердження тарифів з вивезення побутових відходів. Крім того, позивач зазначає, що у затверджений тариф двічі включено витрати на транспорт в статтю «Матеріальні витрати» та «Інші витрати», що свідчить про те, що відповідачем не досліджено питання економічної обґрунтованості встановлення тарифів. Також, позивач вважає, що вирішення питання із затвердження тарифів відноситься до компетенції міської ради, а не виконавчого комітету. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач в позовній заяві не зазначає чим порушено його права та законні інтереси, а також помилково ототожнює себе із територіальною громадою міста Запоріжжя. Також, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на недотримання п`ятирічного строку перегляду норм надання послуг з вивезення побутових відходів, оскільки спірне рішення стосується не затвердження норм споживання послуги, а затвердження тарифів на таку послугу. Крім того, відповідач заперечив і проти доводів позивача щодо включення до тарифу двічі витрат на транспорт, оскільки витрати на витрати на пальне/запчастини та витрати на транспорт є окремими (різними) видами витрат, що спростовує твердження позивача. Також, відповідач вказав на те, що відповідно до пункту 2 частини «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги. З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких третя особа проти задоволення позовних вимог заперечила. В обґрунтування наданих пояснень третя особа вказала на те, що відповідачем спірне рішення прийнято у межах наданих повноважень та правомірно. Третя особа зазначає, що у спірному рішенні відповідачем не затверджувались/змінювались норми надання послуг із вивезення побутових відходів, а встановлено лише тариф на надання такої послуги. Також, третя особа вказала на те, що до відповідача не було надано усіх передбачених чинним законодавством України документів не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами. Крім того, третя особа вказує на те, що до складу тарифу за послуги було включено лише ті показники, що передбачені чинним законодавством України та двічі в тариф одних і тих самих витрат включено не було. З урахуванням зазначеного у письмових поясненнях, третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №161 від 28.04.2021 «Про встановлення тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами» встановлено нові тарифи на послуги з поводження з побутовими відходами (вивезення та захоронення), які надає товариство з обмеженою відповідальністю «Вельтум - Запоріжжя» в м.Запоріжжі, згідно з додатками 1, 2 та їх структуру згідно з додатком 3.

Позивач, не погодившись з правомірністю прийняття спірного рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування належать:

1) затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм;

2) встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону;

3) затвердження норм споживання комунальних послуг;

4) інформування населення відповідно до законодавства про стан виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також про відповідність якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;

5) здійснення моніторингу стану виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;

6) встановлення одиниці виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами.

Отже, відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема, відноситься встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону та затвердження норм споживання комунальних послуг.

В свою чергу, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 1 та 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Отже, враховуючи системний аналіз положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд дійшов висновку, що відповідач мав повноваження встановлювати тарифи на послуги із вивезення відходів, а доводи позивача про те, що такі повноваження є виключними повноваженнями міської ради не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на ту обставину, що попереднє рішення у 2019 році приймалось також виконавчим комітетом міської ради, а не міською радою.

Стосовно посилань позивача на те, що спірне рішення прийнято раніше ніж через п`ять років після прийняття попереднього рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.4 Правил визначення норм надання послуг із вивезення побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 30.07.2010 №259, розроблення та затвердження норм здійснюється один раз на п`ять років.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування належать: встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону та затвердження норм споживання комунальних послуг.

Отже, чинне законодавство розрізняє такі поняття, як «норми споживання комунальних послуг» та «ціна/тариф на комунальні послуги».

В даному випадку, спірним рішення відповідачем було врегульовано питання ціни/тарифу на комунальні послуги, а не норми споживання відповідної послуги, а тому обмеження у п`ять років не розповсюджується на питання врегулювання ціни на комунальну послугу.

Щодо доводів позивача про те, що третьою особою не було подано до відповідача усіх необхідних документів, подання яких передує вирішенню питання про зміну тарифу, то суд такі доводи відхиляє, оскільки позивач належним чином з посиланням на докази не зазначає, яких саме документів надано не було, як і не зазначає яким чином неподання відповідних документів вплинуло на правомірність прийняття спірного рішення.

Стосовно посилань позивача на те, що при формуванні тарифів ТОВ «Вельтум-Запоріжжя» неправомірно включено в тариф за статтею «Матеріальні витрати» витрати на пальне, запчастини, а у «Інші витрати» - витрати на транспорт, що призвело до включення двічі одних і тих самих витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Порядку формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 №1010, до складу прямих матеріальних витрат включаються витрати, пов`язані з використанням: палива та електроенергії; матеріалів, запасних частин, купованих комплектувальних виробів, напівфабрикатів та інших матеріальних ресурсів для забезпечення технологічного процесу (витрати визначаються на основі норм використання таких ресурсів та діючих цін (тарифів) на них з виключенням вартості зворотних відходів).

Згідно пункту 12 зазначеного Порядку, до складу інших прямих витрат включаються, серед іншого, амортизація основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів виробничого призначення, розрахована відповідно до вимог Податкового кодексу України; витрати, пов`язані з ремонтом основних засобів, безпосередньо задіяних у процесі надання послуг з вивезення, перероблення, захоронення побутових відходів, що плануються з урахуванням фактичних витрат звітного та базового періоду, планів виконання планово-запобіжних робіт, проектно-кошторисної документації та кошторисів; інші виробничі витрати, безпосередньо пов`язані з конкретним об`єктом витрат.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що витрати на пальне/запчастини включено як до статті «Матеріальні витрати» так і до статті «Інші витрати».

В свою чергу, витрати на транспортні засоби слід розуміти, як витрати на їх ремонт, амортизацію, поліпшення існуючого парку транспортних засобів, тощо.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу і на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист…

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що позивач як у позовній заяві, так і під час розгляду справи у суді, не навів доводів щодо порушення його прав та законних інтересів спірним рішенням.

Як і не надав позивач до суду доказів на підтвердження того, що ГО «Вимір Якості» здійснює свою діяльність у сфері питання надання комунальних послуг, затвердження тарифів на такі послуги, тощо. Не надано позивачем і пояснень щодо підстав звернення до суду в інтересах територіальної громади міста Запоріжжя.

Посилання позивача в позовній заяві на п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України є помилковими, оскільки позивач не звертається з позовом до суду в порядку цивільного судочинства, а засади адміністративного судочинства регулюються іншими нормами права, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГО «Вимір Якості».

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Громадської організації «Вимір Якості» (69063, м.Запоріжжя, вул.Сергія Серікова, буд.30, кв.5, код ЄДРПОУ 40314687) до виконавчого комітету Запорізької міської ради (69105, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.206, код ЄДРПОУ 02140892), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» (69068, м.Запоріжжя, вул.Іванова, буд.99, код ЄДРПОУ 35924440), про визнання незаконним та скасування рішення – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова