Рішення № 98573308, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа№200/6096/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області

про визнання протиправною відмови вчинити дії та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області, в якому просила суд: визнати протиправною фактичну відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у здійсненні виплати ОСОБА_1 суми пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю, та оформлена листом від 18.11.2020 року №0500-0304-8/21694 який складено за наслідком повторного розгляду заяви від 04.12.2019 року на виконання рішення суду від 07.07.2020 року по справі №200/256/20-а; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 , суми пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю.

Ухвалою від 24 травня 2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04 червня 2021 року відповідач надав засобами електронного зв`язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.

26 липня 2021 року дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьку та на момент його смерті проживала з ним однією сім`єю.

Позивач зазначає, що її батько перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262- XII.

На момент його смерті залишилась недоодержаною пенсія.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262- XII позивач 04.12.2019 року звернулась до відповідача з заявою про виплату недоотриманої батьком позивача пенсії.

21 грудня 2019 року позивач отримала лист відповідача від 16.12.2019 №5911-с-01, яким повідомлено, що виплата недоотриманої пенсії ОСОБА_2 не буде здійснена через те, що заява стосовно виплати недоотриманої пенсії надійшла після спливу 6-ти місяців від дня смерті ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із відмовою ГУ ПФУ в Донецькій області не погодившись з такими діями відповідача позивач оскаржила їх до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року по справі №200/256/20-а суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка пов`язана з нездійсненням виплати ОСОБА_1 суми пенсії, що належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року про виплату недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду по цій справі.

В грудні 2020 року позивач отримала лист відповідача від 18.11.2020 року №05000304-8/21694, яким повідомлено, що його складено на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року по справі №200/256/20-а, та яким відмовлено у здійсненні виплати недоотриманої за життя ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з недоведенням факту спільного проживання заявниці - ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що факт спільного проживання встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду під час розгляду справи №200/256/20-а та посилається на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України, згідно яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач також зазначає, що нею надано оригінал довідки №3439 від 07.11.2019 в якій зазначено, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 18.09.1990 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 та зазначено також, що разом із ним була зареєстрована та фактично проживала його дочка ОСОБА_1 (реєстрація з 10.09.1991 року по дійсний час).

Позивач вказує на те, що довідка видана комунальним підприємством за місцем проживання (ЄДРПОУ 05478812), зазначена юридична особа, згідно Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не перебуває у стані ліквідації або припинення, а сам факт того, що місце знаходження юридичної особи, яка видала довідку, знаходиться на території де органи державної влади України не здійснюють своїх повноважень, не свідчить про її недійсність, оскільки отримати іншу довідку не можливо.

Також позивач зазначає, що пенсійний облік померлого ОСОБА_2 здійснювався відповідачем по справі, який володіє матеріалами пенсійної справи, тобто, за своїм становищем відповідач зобов`язаний володіти відомостями стосовно реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене позивач вважає відмову відповідача у виплаті недоотриманої її батьком пенсії протиправною та просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату суми пенсії, що належала її батькові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, пл. Соборна, будинок 3, дата запису про державну реєстрацію: 27.06.2002, номер запису: 12661200000008761, організаційно-правова форма: орган виконавчої влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, щопостановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 р. № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно із пунктом 4 вказаного Порядку, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначаються пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім`ї,які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті.

Згідно з вимогами статті 52 Закону № 2262, пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного мешкання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця промивання.

Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.

Тож, відповідач вважає, що оскільки, померлий ОСОБА_2 не зареєструвався як внутрішньо переміщена особа на підконтрольній українській владі території та не надав до Головного управління довідку, що підтверджує цей статус відповідно до Порядку № 509, а отже нарахування та виплата пенсії Головним управлінням не здійснювалось.

Головне управління, також зазначає, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають можливість одержання пенсійних виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, отримання довідки внутрішньо-переміщеної особи, особистого звернення або г встановлених законом випадках через законних представників до пенсійного органу за місцем реєстрації ВПО щодо поновлення пенсійних виплат.

Відповідач вважає, що оскільки померлий ОСОБА_2 таким правом не скористався, пенсія за період з 01.11.2014 по дату смерті не нараховувалася та не виплачувалася, а тому й відсутня сума недоотриманої пенсії, на яку померлий мав право за життя.

Також відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 243/2404/19 згідно якої при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкоємцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини».

Відповідач вказує на те, що право на нарахування пенсії не входить до складу спадщини. Право на нарахування пенсії не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у соціальних та трудових відносинах, оскільки, померлий ОСОБА_2 за життя не вжив заходи щодо своєчасного нарахування та отримання нарахованої пенсії, то він не скористався своїм правом на отримання належних їй сум пенсії, посилається на правову позицію, викладену в постановах Донецького апеляційного суду від 19.12.2019 року номер провадження 22-ц/804/3024/19, від 11.02.2020 № 243/5743/19 та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року у справі № 243/5743/19.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини спірних правовідносин визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Приписи ст. 61 Закону № 2262-ХІІ визначають, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Абзацом 3 п. 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Згідно абз. 1, 3 п. 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Абзацом 1 ч. 2, ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Члени сім`ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абз. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції").

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Тож, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», довідка про реєстрацію місця проживання - це документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

З аналізу вищезазначених норм вважається, що документами які підтверджують факт спільного проживання є довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою та рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні).

Стосовно посилання позивача на довідку про сумісне проживання з ОСОБА_2 № 3438 від 07.11.2019 року, яка видана Комунальним підприємством "Абонентская служба" м. Донецьк, суд зазначає, що не бере її до уваги, оскільки вказана довідка видана комунальним підприємством на непідконтрольній території та містить штамп так званої «ДНР».

Згідно п. 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Застосування «намібійських винятків», сформульованих Міжнародним судом ООН щодо окупованих територій, згідно з якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, в даному випадку є недоцільним, оскільки комунальне підприємство не є у даному випадку органом, який може здійснювати/посвідчувати місце реєстрації фізичної особи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 79-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. До вказаного переліку входить у тому числі м. Донецьк.

Поряд з органами державної влади свої повноваження також не здійснюють легітимні органи місцевого самоврядування на тимчасово непідконтрольній території.

Проте, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Донецька міська рада (ЄДРПОУ 26502957), зареєстрована за адресою: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Транспортна, будинок 2.

Частиною 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт спільного проживання позивача з її батьком за однією адресою було досліджено та встановлено в рішенні Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/256/20-а.

Таким чином при повторному розгляді заяви позивача відповідачем не були враховані висновки суду в повному обсязі.

При цьому, суд не враховує доводи відповідача та посилання на судову практику щодо спадкових відносин, оскільки приписами ст. 61 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що спірні виплати не включаються до складу спадщини.

Також суд вважає хибним посилання відповідача на те, що померлий за життя не скористався своїм правом на отримання нарахованої пенсії, тому підстав для її виплати немає.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, тобто після нарахування є власністю пенсіонера.

Суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов`язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі «Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 р. Порушенням «мирного володіння майном», яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об`єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб`єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.

Суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене, відмова відповідача викладена в листі від 18.11.2020 року №0500-0304-8/21694 є протиправною.

У постанові від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - зарахування стажу, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи викладене, обраний позивачем спосіб захисту та відновлення свого порушеного права шляхом зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу суми пенсії недоотриманої її за життя її покійним батьком є обґрунтованим та ефективним.

Таким чином адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 24.05.2021 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною відмови вчинити дії та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у здійсненні виплати ОСОБА_1 суми пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю, та оформлену листом від 18.11.2020 року №0500-0304-8/21694, який складено за наслідком повторного розгляду заяви від 04.12.2019 року на виконання рішення суду від 07.07.2020 року по справі №200/256/20-а.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 , суми пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області на користь Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко