Ухвала суду № 98573302, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

26 липня 2021 р. Справа №200/8048/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідача: 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області

про: визнання протиправною бездіяльність 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року, речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення), зобов`язання 3-й Державно – рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року, речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення), зобов`язання 3-й Державно – рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

У зв`язку з тим, що позовна заява була подана без дотримання вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позовна заява була залишена без руху.

Зазначеною ухвалою позивачу був встановлений строк десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду вмотивованого клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів на підтвердження обставини викладених у клопотанні, доказів сплати судового збору належного зразка та у належному розмірі.

На виконання вимог ухвали суду від 05 липня 2021 року позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач посилається на те, що в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року він проходив службу у 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та 25.04.2020 року був звільнений зі служби. Позивач наголошує, що у період проходження служби в зазначений період він не був належним чином забезпечений належним речовим майном, та відповідно на час звільнення та по теперішній час він не отримав компенсації за невикористане ним речове майно в період служби з 10.06.1996 року по 25.04.2021 року. Позивач зазначає, що 05.05.2021 року він звернувся до відповідача із письмовою заявою в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно за період служби з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року, однак листом від 02.06.2021 року № 3/06/1023 3-ий Державно – рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області повідомив, що постановою КМУ № 81 від 14.02.2018 року «Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та норм забезпечення форменим одягом не передбачена грошова компенсація за невикористане речове майно при звільненні. З огляду на вказане позивач зазначає, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача № 3/06/1023 від 02.06.2021 року, отже саме з цього часу у нього виникло право звернення до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Правові основи організації та діяльності військовослужбовців, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзац 2 пункту 1 стаття 9-1 Закону передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінет Міністрів України № 178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок).

Згідно пункту 3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям у разі звільнення відповідно до норм забезпечення.

Пункт 4 Порядку передбачає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно пункту 5 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Відповідно до п.4 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 року № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Проаналізувавши наведені законодавчі приписи суд дійшов висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб службовця під час несення ним служби.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суддя вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних службовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок за бажанням військовослужбовця, який звільняється зі служби, видавати речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачувати грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, однак не входить до складу його грошового забезпечення, право військовослужбовця на звернення стягнення за яким встановлене законодавством безстроково.

Тобто, на звернення військовослужбовця до роботодавця з позовом публічно-правового характеру про стягнення компенсації за не отримане речове майно поширюються строки звернення до суду, визначені в Кодексі адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд наголошує, що Верховний Суд від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначиє правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Аналогічний правовий підхід до вирішення спірного питання висловлений також і у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 р. по справі № 380/5093/20.

Суд зазначає, що за загальним правилом початком перебігу строку є день, коли особа дізналась або повинна була (могла) дізнатись про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники, що свідчать про презумпцію можливості та обов`язку особи цікавитись та бути обізнаною про свої права та стан їх дотримання з боку інших осіб.

Предметом цього спору є бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу, у зв`язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Як видно із матеріалів позову, позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 25 квітня 2020 року на підставі наказу відповідача від 16 квітня 2020 року № 89о/с.

Отже перебіг строку звернення до суду почався 25 квітня 2020 року.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 23 червня 2021 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, який сплинув 25 травня 2020 року.

Суд під час вирішення питання про відкриття провадження встановив, що позивачем порушено місячний строк звернення до суду, про що була прийнята ухвала від 05.07.2021 року та позивачу наданий строк для надання заяви про поновлення строку звернення до суду.

Позивач у строк визначений судом надав заяву про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якої зазначив, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача № 3/06/1023 від 02.06.2021 року.

Проте, з таким твердженням позивача суд не погоджується та вказує на те, що позивач будучи професійним військовослужбовцем, повинен був знати про своє право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Крім того, звернення позивача 05 травня 2021 року до відповідача із письмовою заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористане речове майно за період служби з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про право на отримання компенсації за невикористане речове майно за період проходження служби на час звільнення зі служби (25.04.2020 року). Отже, саме з моменту звільнення позивач вважається повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після не отримання зазначеної компенсації, демонструючи свою необізнаність щодо розміру складових призначеної виплати звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації.

Таким чином, звернення позивача до відповідача з заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористане речове майно за період служби з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові №240/12017/19 від 31.03.2021.

Також, суд вказує на те, що ані у тексті позову, ані у тексті заяви про поновлення строку звернення до суду заявником не спростовано, що протягом цього часу заявник знаходився на території України, під впливом дії нездоланних та непереборних факторів, котрі б об`єктивно заважали (перешкоджали) або хоча б утруднювали звернення до суду (у тому числі і у стані розладу здоров`я), не перебував.

Належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів неусвідомлення обставини порушення власних прав або наявності поважних причин, які протягом вказаного періоду часу непереборно перешкоджали зверненню заявника до суду, до матеріалів позову та заяви не подано.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що наведені позивачем у заяві про повновлення строку звернення до суду підстави не є поважними.

Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Так частиною першої зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено, тому дана позовна заява підлягає поверненню.

Крім того, суд вказує на те, що ухвалою суду від 05 липня 2021 року суд зазначав як на підставу для залишення позовної заяви без руху відсутність в матеріалах позовної заяви доказів сплати судового збору.

Суд зазначає, що на виконання вимог ухвали суду від 05 липня 2021 року позивачем не надано суду доказів сплати судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи те, що позивачем не в повному обсязі усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі від 05 липня 2021 року, суд наголошує на наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 169, 243, 248, 256, 294-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду – відмовити.

2. Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність 3-го Державно – рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року, речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення), зобов`язання 3-й Державно – рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби в період з 10.06.1996 року по 25.04.2020 року речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

3. Повернення позовної заяви не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4. Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

5. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

6. Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська