Рішення № 98573276, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа№200/7766/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості з пенсії та моральної шкоди,

встановив:

23.06.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 суми заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривня 41 копійка;

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську на користь позивача ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривня 41 копійка;

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово.

15.07.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

15.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заявило клопотання про заміну відповідача на заявника, оскільки останній є правонаступником прав та обов`язків приєднаного до нього територіального управління.

15.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулось до суду із заявою про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.07.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну сторони у справі, залучено в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

22.07.2021 судом відмовлено в задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.07.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив.

Інших клопотань від сторін до суду не надходило.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Сторони скористались правом надання передбачених заяв по суті.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з моменту подання заяви про перерахунок по момент початку виплати пенсії у розмірі нарахованому з урахуванням рішення суду від 16.10.2020 утворилась заборгованість у розмірі 49231,41 гривень, проте відповідач вважає, що в рішенні суду зобов`язання щодо виплати заборгованості не визначено, и така заборгованість проводиться розпорядниками вищого рівня.

При цьому позивач зауважує, що з огляду на тривалу невиплату відповідачем заявлених сум пенсії він переніс не лише фінасові труднощі, але й зазнав душевних страждань, що завдало йому моральної шкоди в розмірі 16000 (шістнадцяти тисяч) гривень 00 копійок.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що заявлені позовні вимоги стосуються періоду з березня 2020 року, тому враховуючи день звернення до суду - 14.06.2021, вони виходять за межі шестимісячного строку звернення до суду. Крім того вимога про виплату конкретної суми заборгованості є незаконною та необґрунтованою.

Також відповідач зазначив, що виплату заборгованості з пенсії можливо здійснити після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вказує, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру підтверджуючих у чому саме полягає заподіяння шкоди, немає підтвердження обчислення шкоди у сумі 16000,00 гривень.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 (а.с. 12).

Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (а.с. 12).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Макіївка до м. Краматорськ, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.06.20189 №1426-93056 (а.с.11).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області), що підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 у справі №200/5539/20-а адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 102 від 11.03.2020.

Визнано протиправно бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо неврахування довідок №21/821 від 27.01.2020, № 23-218-67/40 від 29.01.2020 і № 6 від 17.01.2020 під час розгляду заяви про перерахунок пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву № 2625 від 02.03.2020 про перерахунок пенсії із зарахуванням до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періодів роботи ОСОБА_3 з 06.09.1993 по 11.03.1994, з 18.03.1994 по 28.03.1997, з 11.02.1999 по 31.10.2005, з 21.01.1998 по 30.06.1998, з 09.11.2005 по жовтень 2014 року.

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області під час повторного розгляду заяви від № 2625 від 02.03.2020 врахувати середній заробіток годувальника з вересня 1993 року по березень 1997 року на підставі довідки №21/821 від 27.01.2020, за період роботи з січня 1998 року по червень 1998 року на підставі довідки від 29.01.2020 № 23-218-67/40 і з лютого 1999 по червень 2000 на підставі довідки № 6 від 17.01.2020.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

31.03.2020 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з адвокатським запитом в якому просив повідомити про наступне:

- коли буде виплачено заборгованість зі сплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника на користь ОСОБА_1 , зазначити конкретні кінцеві строки виплати заборгованості, а у випадку відмови - нормативний акт, яким керується управління пенсійного фонду для невиплати заборгованості з пенсійних виплат у місячний термін;

- повідомити хто є відповідальним за несвоєчасну виплату заборгованості з пенсійних виплат на користь ОСОБА_1 у поточному випадку - для визначення відповідачем за позовом;

- здійснити розрахунок та визначити розмір компенсації втрати частини пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії (заборгованість у розмірі 49231,41 гривень) за період з 01.02.2021 станом на момент отримання цього запиту та надати у відповідь на цей запит розрахунок такої компенсації (для перевірки правильності порядку розрахунку). Розрахунок необхідний для звернення до суду та визначення суми компенсації та розміру суми моральних страждань, нанесених ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням його прав (а.с 15).

Листом Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 02.03.2021 вих.№215-430/М-02/8-0531/21 відповідач надав відповідь на зверення позивача. Відповідач повідомив наступне. Згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 у справі №200/5539/20-а та ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2020 повторно розглянута заява ОСОБА_2 від 02.03.2020 №2625 про перерахунок пенсії у разі втрати годувальника з урахуванням пільгового стажу з 06.09.1993 по 11.03.1994, з 18.03.1994 по 28.03.1997, з 11.02.1999 по 31.10.2005, з 21.01.1998 по 30.06.1998, з 09.11.2005 по жовтень 2014 року та довідок про заробітну плату. Позивачу перераховано з 01.03.2020 пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума заборгованості по пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 складає 49231,41 гривень. З лютого 2021 року позивач отримує поточну пенсію в перерахованому розмірі. Зобов`язання управління щодо виплати заборгованості в рішенні суду відсутнє. Таким чином, управління в межах своєї компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконано рішення суду в повному обсязі, а саме повторно розглянута заява ОСОБА_2 від 02.03.2020 №2625 про перерахунок пенсії у разі втрати годувальника з урахуванням висновків суду. Фінансування пенсій, а також заборгованості за рішеннями суду, проводиться розпорядниками вищого рівня. Нараховану суму пенсії управлінням включено до потреби у коштах, виплату за рішеннями суду на лютий 2021 року та направлено листом до головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для узгодження фінансування сум на виплату за рішеннями суду. В подальшому щонеділі управлінням включається до потреби у коштах на виплату за рішенням суду заборгованість по справі ОСОБА_1 (а.с. 14).

Листом від 08.04.2021 вих.№0500-0204-8/8038 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило представника позивача, що адвокатський запит направлено за належністю до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області для організації розгляду та надання відповіді по суті порушених питань (а.с.17).

Листом Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 13.04.2021 вих.№0531-02-8/7626 відповідач зазначив, що наявна в управлінні інформація стосовно ОСОБА_1 належить до конфіденційної та не підлягає розголошенню третім особам (а.с.16).

Листом Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 14.05.2021 вих.№0531-02-8/9754 відповідач повівдомив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 у справі №200/5539/20-а та ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2020 повторно розглянута заява ОСОБА_2 від 02.03.2020 №2625 про перерахунок пенсії у разі втрати годувальника з урахуванням пільгового стажу з 06.09.1993 по 11.03.1994, з 18.03.1994 по 28.03.1997, з 11.02.1999 по 31.10.2005, з 21.01.1998 по 30.06.1998, з 09.11.2005 по жовтень 2014 року та довідок про заробітну плату. Позивачу перераховано з 01.03.2020 пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума заборгованості по пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 складає 49231,41 гривень. З лютого 2021 року позивач отримує поточну пенсію в перерахованому розмірі. Зобов`язання управління щодо виплати заборгованості та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати в рішенні суду відсутнє. Таким чином, управління в межах своєї компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконано рішення суду в повному обсязі, а саме повторно розглянута заява ОСОБА_2 від 02.03.2020 №2625 про перерахунок пенсії у разі втрати годувальника з урахуванням висновків суду. Фінансування пенсій, а також заборгованості за рішеннями суду, проводиться розпорядникаим вищого рівня. Нараховану суму пенсії управлінням включено до потреби у коштах, виплату за рішеннями суду на лютий 2021 року та направлено листом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для узгодження фінансування сум на виплату за рішеннями суду. В подальшому щонеділі управлінням включається до потреби у коштах на виплату за рішенням суду заборгованість по справі ОСОБА_1 (а.с. 18).

Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 13.05.2021 вих.№2772/02-25 сума заборгованості по пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 складає 49231,41 гривень.

Судом встановлено, що на даний час сума заборгованості з пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 складає 49231,41 гривень, що підтверджується матеріалами справи: листами Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області від 02.03.2021 вих.№215-430/М-02/8-0531/21, від 14.05.2021 вих.№0531-02-8/9754 та довідкою від 13.05.2021 вих.№2772/02-25.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не оспорюється.

Рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку встановленому законом органом Пенсійного фонду не приймалось.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялась.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність не виплати позивачу суми нарахованої пенсії в повному обсязі за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у загальному розмірі 49231,41 гривень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Частиною другою статті 46 Закону №1058-VI передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Відповідач не заперечує щодо наявності заборгованості перед позивачем з виплати пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у загальній сумі 49231,41 гривень, однак зазначає її виплата буде можлива лише на умовах окремого порядку, визначеного КМУ та за окремим фінансуванням на означені цілі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637.

Суд зауважує, що згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач як на підставу невиплати пенсії, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Разом з тим, суд не погоджується з вищезазначеними діями відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1058-IV, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Зокрема, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1 частини першої вказаної статті).

Пунктом 9 частини першої статті 16 Закону №1058-IV передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

За правилами частини першої статті 47 № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Відповідно до части другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, не виплачуючи нараховану позивачу пенсію у розмірі 49231,41 гривень, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Відповідно до статті 13 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За таких обставин, наявними матеріалами справи підтверджено невиплату заборгованості з пенсії позивачу з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривня 41 копійка.

Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України. При цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені пенсійних виплат, а тому саме дії відповідача є протиправними.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про визнання дій відповідача протиправними та задоволення позовних вимог в цій частині частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок, суд зазначає наступне.

Відповідач не оспорює факт наявності заборгованості з виплати пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок.

Як встановлено судом вище, не виплата частини пенсії позивачу відбулась не у спосіб, що передбачений законом. Після виконання рішення суду управлінням не виплачено частину пенсії з дня її перерахунку по день набрання рішенням суду законної сили. Відтак з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про стягнення з відповідача суми пенсії за спірний період.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, що заподіяна бездіяльністю Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Так, згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Суд враховує, що моральну шкоду позивач обґрунтовує душевними стражданнями, які обумовлені приниженням гідності людини, значимості людини, зневіри у державній системі соціального захисту та забезпечення, необхідності витрачати частину життя на захист порушених прав та інтересів. Наголошує на тому, що він є вимушеним переселенцем та на цей час реалізував своє право на пенсійне забезпечення, виборов належний розмір пенсійного забезпечення яке надано законом на випадок втрати годувальника.

Як встановлено судом вище, підставою для звернення позивача із цим позовом стало те, що пенсійний орган не виплатив добровільно позивачу заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок, що зумовило чергове звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на відшкодування завданої моральної шкоди позивачу кошти в розмірі 2000 гривень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

З урахуванням зазначених обставин, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2000 гривень.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Першим апеляційним адміністративним судом в постанові у справі №200/10979/20-а від 22.03.2021.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до адміністративного суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є № 1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

З огляду на те, що факт нарахування пенсії позивачеві за розглядаємий період підтверджено матеріалами справи і не заперечується відповідачем, а протиправність дій відповідача щодо невиплати такої пенсії встановлена судом вище, відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 позивачу відстрочено сплату судового збору в сумі 908,00 гривень до ухвалення рішення по справі.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, в той час як на день прийняття рішення у даній справі судовий збір позивачем не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнути суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень на корить Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23346787), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості з пенсії та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсії за період з 01.03.2020 по 31.01.2021 у розмірі 49231 (сорок дев`ять тисяч двісті тридцять одна) гривен 41 копійок.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) гривен 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.07.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна