Рішення № 98573267, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа№200/7752/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

23.06.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької щодо неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 , період роботи на Крайній Півночі з 22.03.1989 по 31.01.1993 у пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 період роботи на Крайній Півночі з 22.03.1989 по 31.01.1993, у пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести перерахунок, нарахування та виплатити виниклу заборгованість по пенсії ОСОБА_1 з 08.03.1995 (з моменту звернення із заявою про призначення пенсії).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово.

13.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало до суду клопотання про заміну відповідача у справі на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

14.07.2021 відповідач заявив клопотання про доручення до матеріалів справи витребуваних доказів.

15.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відзив на позовну заяву.

Ухвалами суду 22.07.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну сторони у справі, залучено в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, замінено відповідача у справі на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Інші заяви чи клопотання до суду не надходили.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, з відповіді на адвокатський запит він дізнався, що в його стаж роботи не включено у пільговому обчисленні період роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993, як трудовий стаж вироблений в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, який підтверджується записами в його трудовій книжці та відповідними довідками.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона порушує його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивач із завою про перерахунок пенсії з врахуванням стажу роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993 до стажу роботи із розрахунку один рік роботи, як один рік та шість місяців не звертався, тому зазначені позовні вимоги мають бути залишені без задоволення, через порушення строку звернення до суду.

Крім того, відповідач наголошує, що в трудовій книжці позивача не міститься посилань на укладання ним строкового договору та права користування пільгами за спірний період роботи, що не є достатньою підставою для зарахування такого періоду в пільговому розрахунку, як один рік та шість місяців.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 07.08.1997 (а.с. 27).

ОСОБА_1 присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (об.а.с. 27).

Позивач перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи позивача загальний страховий стаж враховано за період з 12.06.1961 по 05.06.2011 та складає 45 років 10 місяців 19 днів, додатково за списком №1 - 3 роки. Коефіцієнт стажу складає 0,48833 (а.с. 15).

Відповідно до витягу з електронної пенсійної справи позивача відповідач не зарахував період роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993 до його страхового стажу у пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки №31, 32-37 від 26.07.1972, на ім`я ОСОБА_1 , позивач 06.03.1989 був звільнений по статті 38 КЗпП УРСР у зв`язку з виїздом у райони Крайньої Півночі, у період з 22.03.1989 по 31.01.1993 працював електрозварником за вахтовим методом роботи в

Пурпейському дорожньому ремонтно-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз» район Крайньої Півночі (а.с. 13).

Відповідно до довідки ВАТ «Роснефть-Пурнефтегаз» від 30.09.1998 вих.№866 ОСОБА_1 дійсно працював в Дорожньо-ремонтно-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз», в районі Крайньої Півночі, за вахтовим-експедиційним методом роботи з 11-годинним робочим днем за спеціальністю - електрозварник занятий на різкі та річній сварці, Список №2 Розділ 33 23200000-19906 (об.а.с. 19).

Відповідно до довідки ВАТ «Роснефть-Пурнефтегаз» від 19.07.1999 №263 ОСОБА_1 працював в Пурпейському дорожньо-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз» за спеціальністю електрозварник 5 розряду, вахтовим методом роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993 (а.с. 18).

Відповідно до довідки ОАТ «Нефтяна Компанія «Роснефть» від 12.11.2007 №Е-1151 ОСОБА_1 працював повний робочий день в Пурпейському дорожньо-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз» електрозварником, вахтовим методом роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993. Стаж роботи з 22.03.1989 по 31.01.1993 дає право на дострокове призначення трудової пенсії передбачене позицією 23200000-19906 розділом №ХХХІІІ «Загальні професії» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10. Пурпейське дорожньо-будівельне управління ВО «Пурнефтегаз» знаходилось в районі Крайньої Півночі, де виплачувався районний коефіцієнт до заробітної плати в розмірі 1,7 (об.а.с. 18).

Згідно з архівною довідкою ОАТ «Нефтяна Компанія «Роснефть» від 08.06.2007 №Е-33 ОСОБА_1 за період роботи в Пурпейському ремонтно-будівельному управлінні, Пурпейському дорожньому ремонтно-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз» з 22.03.1989 по 31.01.1993 користувався пільгами, які встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та статті 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29.06.1967 №1908 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі». Трудові договори не укладались за весь період роботи в ВО «Пурнефтегаз» (а.с. 19).

Вирішуючи по суті заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені ним обставини та докази, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Правилами частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

В порядку частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У той же час, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи вищезазначені норми та доводи позивача, що про порушення своїх прав він дізнався з відповіді на адвокатський запит від 10.04.2021, в той час предмет спору стосується соціального права позивача, суд вважає їх достатніми та дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду.

Суд звертає увагу, що питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Зазначене визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, заява відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2014 № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається у тому числі пенсія за віком.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10.11.1967.

Статтями 1-4 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій наступних пільг: виплату надбавок до заробітної плати; надання додаткових відпусток; можливість об`єднання відпусток, але не більш як за три роки; виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) в разі тимчасової втрати працездатності.

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Статтею 3 Указу Президії ВР СРСР від 26.09.1967 встановлено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960, з п`яти до трьох років та надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Про надання пільг, передбачених статтями 1-4 Указу від 10.02.1960, незалежно від наявності письмового строкового трудового договору, а пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10.02.1960, - за умови укладання трудового договору, йдеться також в Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28 (далі - Інструкція).

За змістом пункту 7 Інструкції трудові договори на певний строк (три або два роки) укладаються у письмовій формі міністерствами, відомствами, центральними установами, а також підприємствами, установами та організаціями, які розташовані в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з працівниками, які прибули на роботу в ці місцевості з інших районів держави.

Згідно з пунктом 6 Інструкції пільги, передбачені Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, надаються працівникам експедицій, цілорічних партій, нафторозвідок, загонів, які розташовані (базуються) у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також працівникам експедицій та інших геологорозвідувальних і топографо-геодезичних організацій, які розташовані (базуються) поза районами Крайньої Півночі і місцевостями, прирівняними до районів Крайньої Півночі, направленим на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, в цілорічні партії, нафторозвідки, загони.

Відповідно до пункту 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Держкомпраці СРСР, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров`я СРСР від 31.12.1987 № 794/33-82, працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу від 10.02.1960.

Отже, на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1-4 Указу від 10.02.1960, а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема, зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.

Як встановлено судом вище, позивач у період з 22.03.1989 по 31.01.1993 працював електрозварником за вахтовим методом роботи в Пурпейському дорожньому ремонтно-будівельному управлінні ВО «Пурнефтегаз» район Крайньої Півночі, що підтверджується записами його трудової книжки, а також довідкою від 30.09.1998 вих.№866, що видана ВАТ «Роснефть-Пурнефтегаз`довідкою, довідкою від 19.07.1999 №263, що видана ВАТ «Роснефть-Пурнефтегаз», довідкою від 12.11.2007 №Е-1151, що видана ОАТ «Нефтяна Компанія «Роснефть», архівною довідкою від 08.06.2007 №Е-33, що видана ОАТ «Нефтяна Компанія «Роснефть».

Крім того, судом встановлено, що відповідно до архівної довідки від 08.06.2007 №Е-33, виданою ОАТ «Нефтяна Компанія «Роснефть», трудові договори не укладались за весь період роботи позивача в ВО «Пурнефтегаз».

Враховуючи вищезазначене, позивач у період з 22.03.1989 по 31.01.1993 не укладав строковий трудовий договір на роботу на Крайній Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а працював цей період вахтово-експедиційним методом в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецкий автономний округ).

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №338/357/15-а, від 13.04.2016 у справі №21-5592а15 та Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №338/1152/14-а, від 11.12.2018 у справі №338/1096/15-а, від 14.03.2019 у справі №343/859/15-а, від 16.10.2019 у справі №176/797/14-а, 18.03.2020 у справі №345/1785/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, зважаючи на відсутність у позивача права на пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 42171861), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.07.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна