Рішення № 98572748, 14.07.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/3820/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Головатій І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача Сафулька С.Ф., Полетила П.С.,

представників відповідача Шевчука Б.Є., Ханової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Нововолинського міського голови Карпуса Бориса Сергійовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася з позовом до виконавчого комітету Нововолинської міської ради (далі – відповідач1, виконком), Нововолинського міського голови Карпуса Бориса Сергійовича (далі – відповідач2, міський голова) про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови Нововолинської міської ради Карпуса Б.С. від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконавчого комітету Нововолинської міської ради з 15.03.2021; поновлення на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконавчого комітету Нововолинської міської ради з 16.03.2021; стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 до дня поновлення на посаді, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 1185,83 грн за кожен робочий день по день прийняття рішення по справі; стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно з розпорядженням №21-ро від 31.03.2017 вона була призначена на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради. 31.03.2017 їй присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

29.12.2020 розпорядженням відповідача2 №176-ро «Про утворення структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів», затверджено та введено в дію з 01.03.2021 штати виконавчого комітету Нововолинської міської ради. Зокрема, п.2 вказаного розпорядження передбачено залишити з 01.03.2021 року у штатах виконкому Нововолинської міської ради відділ ведення Державного реєстру виборців: начальник відділу (1 штатна одиниця); головний спеціаліст (1 штатна одиниця). Пунктом 3 цього ж розпорядження передбачено «оптимізувати» (шляхом виведення зі штатів та скорочення окремих дублюючих та нерентабельних посад) з 01.03.2021 такі штатні одиниці виконкому Нововолинської міської ради, відділ ведення Державного реєстру виборців: головний спеціаліст (1 штатна одиниця). Пунктом 5 цього ж розпорядження передбачалось перевести працівників, які обіймають штатні одиниці, що оптимізуються, за згодою на рівнозначні чи нижчі посади (роботу) у виконкомі Нововолинської міської ради відповідно до наявних професій та/або спеціальностей.

Повідомленням від 30.12.2020 №3 «Про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штату» ОСОБА_1 повідомлено, що посада головного спеціаліста відділу Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради, яку вона займає, в рамках оптимізації штатів підлягає скороченню з 01.03.2021 відповідно до вищевказаного розпорядження міського голови. При цьому повідомлено, що у штатах виконкому Нововолинської міської ради, які вводяться в дію з 01.03.2021, відсутня посада (робота), на яку позивач могла б бути переведена (працевлаштована) за відповідною (наявною) професією та/або спеціальністю. Відтак, позивача повідомлено про звільнення із займаної посади головного спеціаліста відділу Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради 28.02.2021 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штатів (п. 1 ст. 40 КЗпП України), із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та інших гарантованих компенсацій. З даним повідомлення ОСОБА_1 не погодилась, про що 30.12.2020 зробила відмітку: «Не згідна».

Повідомленнями від 08.02.2021 №1 та від 25.02.2021 №2 позивачу були запропоновані наявні вакантні посади, які позивач обґрунтовано не могла прийняти з огляду на те, що такі не були запропоновані одночасно із повідомленням про звільнення. Крім того, одна посада була строковою, на деякі посади потрібно було проходити конкурс, інші посади не відповідали її професії чи спеціальності.

Розпорядженням міського голови від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнена з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради з 15.03.2021, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги в розмірі місячного середнього заробітку.

Позивач не погоджується з прийнятим розпорядженням, вважає, що її звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства. При цьому зазначає, що при її повідомленні про звільнення 30.12.2020 не було дотримано процедуру, передбачену ч.3 ст.49-2 КЗпП України, щодо пропозиції іншої роботи. Також ОСОБА_1 вказує, що відповідачі не врахували обов`язку, передбаченого ст.42 КЗпП України, щодо переважного права на залишенні на роботі працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Зокрема, при звільненні з посади головного спеціаліста відділу Державного реєстру виборців питання щодо наявного у позивача переважного права на залишення на роботі чи переважного права на залишення на роботі ОСОБА_2 не досліджувалося та не вирішувалося, оскільки не було надано жодної довідки чи іншої інформації про проведення порівняльного аналізу, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Позивач вказує, що має вищу кваліфікацію – 9 ранг службовця органу місцевого самоврядування, а ОСОБА_2 – 10 ранг, відтак питання переважного права на залишення на роботі не вирішувалось, оскільки наступного дня їй було вручено повідомлення про наступне звільнення.

З наведених підстав ОСОБА_1 вважає, що розпорядження міського голови від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, а вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також позивач зазначає, що у зв`язку із протиправним звільненням із займаної посади вона зазнала значних моральних страждань, так як незаконне звільнення внесло суттєвий дискомфорт у її звичний спосіб життя, вимагало додаткових зусиль, часу для організації життя, позбавило засобів до існування, вона змушена була шукати іншу роботу, якої на ринку праці немає, негативні емоції почались з моменту, коли в повідомленні від 30.12.2020 №3 «Про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штату» її повідомлено про наступне звільнення та повідомлено, що у штатах виконавчого комітету Нововолинської міської ради, які вводяться в дію з 01.03.2021, відсутня посада (робота), на вона могла б бути переведена (працевлаштована) за відповідною (наявною) професією та/або спеціальністю, фактично її принизили тим, що у неї недостатня освіта чи кваліфікація для зайняття посад у виконкомі Нововолинської міської ради. З приводу потрясінь при незаконному звільненні позивач зверталась за медичною допомогою, вимушена була позичати кошти для проживання.

Враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди становить 10000 грн, який є співмірним та достатнім для компенсації завданих моральних страждань та приниження ділової репутації.

Ухвалою суду від 19.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено судовий розгляд проводити за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с.72).

У відзиві на позовну заяву відповідачі позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали та вказали, що розпорядженням міського голови від 29.12.2020 №176-ро «Про упорядкування структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів» зі штату відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради виведено та скорочено дублюючу посаду – 1 (одну) штатну одиницю головного спеціаліста.

У відділі ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради, внаслідок змін в організації виробництва і праці, була проведена процедура скорочення 1 (однієї) дублюючої посади (штатної одиниці) головного спеціаліста. За підсумками зазначеної процедури скорочення, 15 березня 2021 року, розпорядженням Нововолинського міського голови № 67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач була звільнена з роботи.

Відповідачі зазначили, що звільнення позивача проведено з дотриманням чинного законодавства та соціальних гарантій. Зокрема, для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі у відділі ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради було проведено порівняльний аналіз кваліфікації і продуктивності праці між двома головними спеціалістами зазначеного структурного підрозділу: позивачем та ОСОБА_2 . Порівняльний аналіз проводився за такими критеріями: документами та іншими відомостями про освіту і присвоєння категорій, рангів; про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва; про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників; про досвід трудової діяльності у виконкомі Нововолинської міської ради; про збільшення обсягу виконуваної роботи; про наявність дисциплінарних стягнень. При цьому враховано, що як позивач, так і ОСОБА_2 мають вищу освіту, до дисциплінарної відповідальності не притягувались, преміювання даних працівників здійснювалось на рівних, однакових умовах. За результатом порівняльного аналізу 29.12.2020 складено аналітичну довідку щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст. 42 КЗпП України). У висновку визначено, що у позивача та ОСОБА_2 кваліфікація і продуктивність праці рівні. Водночас ОСОБА_2 надається перевага в залишенні на роботі з таких підстав: в сім`ї немає інших працівників з самостійним заробітком (п.2 ст.42 КЗпП України); ОСОБА_2 має більш тривалий безперервний стаж роботи у виконкомі Нововолинської міської ради (п.3 ст.42 КЗпП України). На підтвердження переважного права на залишення на роботі у зв`язку з відсутністю в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком (п.2 ст.42 КЗпП України) ОСОБА_2 надано довідку про склад сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 10 від 06.01.2021.

На виконання вимог ст.49-2 КЗпП України позивач була попереджена за два місяці про наступне вивільнення. Так, 30 грудня 2020 року позивачу вручено повідомлення №3 «Про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штату». Позивачу було повідомлено, що посада головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської, яку вона обіймає, в рамках оптимізації штатів підлягає скороченню з 01.03.2021 відповідно до розпорядження міського голови від 29.12.2020 №176-ро. Тим же попереджено про звільнення із займаної посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради 28.02.2021 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штатів (п.1 ст.40 КЗпП України), із виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та інших гарантованих компенсацій.

На момент повідомлення позивача про вивільнення (30.12.2020) у виконкомі Нововолинської міської ради не було вакантних посад (роботи), на які позивач за згодою могла б бути працевлаштована (переведена) відповідно до наявної в неї кваліфікації (професії, спеціальності). На той час такі посади (робота) також не передбачались новими штатами, що вводились в дію з 01.03.2021.

В лютому 2021 року були затверджені положення виконавчих органів Нововолинської міської ради. Внаслідок зазначеного з`явились вакантні посади, на які позивач, за наявною у неї кваліфікацією, могла б бути працевлаштована. Повідомленнями від 08.02.2021 №1 та від 25.02.2021 №2 позивачу були запропоновані вакантні посади для переведення, однак від працевлаштування позивач відмовилась, про що складені відповідні акти. З огляду на викладене відповідачі вважають, що передбачений ст.49-2 КЗпП України обов`язок ними був виконаний.

Водночас відповідачі вказують на те, що ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог про стягнення моральної шкоди не надала жодного доказу.

Крім того, зазначають, що задоволення вимог позивача про поновлення її на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради з 16 березня 2021 року призведе до необхідності введення окремої (третьої) штатної одиниці головного спеціаліста у даному структурному підрозділі. Тобто суд, задовольняючи вимоги позивача, буде вимушений вийти за межі завдань адміністративного судочинства, втрутитись в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування: підмінити раду - визначити штатну чисельність працівників відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради (зобов`язати ввести в штат ще одну штатну одиницю (посаду).

З наведених підстав відповідачі просили в позові ОСОБА_1 відмовити (т.1, а.с.83-106).

У відповіді на відзив (т.2, а.с.13-27) позивач вказує на помилковість, безпідставність і упередженість висновку про те, що згідно аналітичної довідки щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст. 42 КЗпП України) від 29.12.2020 щодо головних спеціалістів відділу Державного реєстру виборців, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в них рівна кваліфікація і продуктивність праці, оскільки в неї вищий ранг посадової особи місцевого самоврядування, ніж у іншого працівника.

Позивач зазначає, що аналітична довідка щодо проведення порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці працівників, на яку посилаються відповідачі у відзиві на позовну заяву, 29.12.2020 не складалась. Підтвердженням цього є те, що на дану аналітичну довідку відсутні будь-які посилання у документах про її звільнення, хоча ця процедура тривала майже три місяці; її не було ознайомлено з даною аналітичною довідкою під час оголошення про наступне вивільнення та звільнення з посади; відсутні відомості про доручення на проведення даного «аналізу» і створення відповідної «комісії»; дана довідка не була зареєстрована в документах виконкому Нововолинської міської ради і на ній відсутні будь-які дані про її знаходження в документах відповідача1.

З огляду на викладене позивач вважає, що аналітична довідка не може братись до уваги як доказ при прийнятті рішення по суті, оскільки складена після подання нею адміністративного позову.

Крім того, позивач звертає увагу на ту обставину, що на підтвердження наявного у ОСОБА_2 переважного права на залишення на роботі у зв`язку з відсутністю в сім`ї працівників з самостійним заробітком відповідачі посилаються на довідку про склад сім`ї №10 від 06.01.2021. Однак зазначена довідка не могла бути врахована при проведенні аналізу, оскільки отримана пізніше дати його проведення, у довідці відсутня інформація про те, що в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком, а лише наведено інформацію про зареєстрованих осіб. Водночас ОСОБА_1 зазначає про те, що їй не дали можливості надати відомості, які б свідчили про її переважне право на залишенні на роботі в розумінні ч.2 ст.42 КЗпП України.

Також позивач зазначає про безпідставність твердження відповідачів про те, що задоволення її вимог про поновлення на посаді призведе до необхідності введення окремої (третьої) штатної одиниці головного спеціаліста, що є втручанням в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, оскільки відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України в разі скасування наказу про звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

З наведених підстав просить її позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі у поданих запереченнях (т.2, а.с.39-53) з наведеними у відповіді на відзив аргументами ОСОБА_1 не погодились та зазначили, що ранг посадової особи не є вирішальним критерієм при здійсненні порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці посадових осіб місцевого самоврядування. Позивач здобула свій 9-й ранг за попереднім місцем роботи на посаді державного службовця, який їй був збережений при вступі на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради.

При визначенні кваліфікації та продуктивності праці головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради ОСОБА_2 на рівні з позивачем було враховано: наявність у ОСОБА_2 вищої освіти ступеня «магістр» (у позивача - «спеціаліст»); взаємозаміщення - виконання ОСОБА_2 обов`язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради за його відсутності; результати щорічної оцінки виконання посадовою особою місцевого самоврядування посадових обов`язків і завдань за 2019-2020 роки.

Відповідачі вказують, що заява позивача щодо непроведення порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці, складання аналітичної довідки після отримання адміністративного позову ґрунтується на припущеннях і не підтверджується належними доказами.

Чинним законодавством не передбачено та не зобов`язано зазначати у розпорядженні з кадрових питань (про звільнення посадової особи місцевого самоврядування) реквізити аналітичної довідки та/або іншого документа, який засвідчує проведення роботодавцем порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників щодо встановлення переважного права на залишення на роботі у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст.42 КЗпП України).

Позивач не була ознайомлена з аналітичною довідкою щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 29.12.2020, оскільки не виявляла такого бажання (не зверталась з проханням надати їй копію довідки та/або ознайомитись з нею). Стаття 49-2 КЗпП України зобов`язує роботодавця лише персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, але не зобов`язує ознайомлювати із службовою документацією та результатами порівняльного аналізу.

Доручення щодо проведення порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці головних спеціалістів відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані безпосередньо Нововолинським міським головою ОСОБА_3 у формі усної вказівки на оперативній нараді. Чинними законами не передбачено, що доручення про проведення порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці має бути дане виключно у письмовій формі. Також нормативно-правовими актами імперативно не встановлено, що для проведення порівняльного аналізу має створюватись спеціальна комісія, не визначено механізм створення такої комісії. Загалом юридичне значення має сам зафіксований факт (результат) проведення роботодавцем порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці, а не форма розпорядження (доручення) про таке проведення чи створення комісії.

Аналітична довідка щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст.42 КЗпП України) від 29.12.2020 не була зареєстрована в реєстраційних журналах, тому що остання не є ані вхідною, ані вихідною документацією. Зазначена довідка є внутрішнім службовим кадровим документом і зберігалась (до моменту надання в суд) у відділі персоналу виконкому Нововолинської міської ради (попередньо - у відділі кадрової роботи та з питань запобігання і виявлення корупції). Законодавством з діловодства не передбачено реєстрації внутрішньої службової документації.

Довідка про склад сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №10 від 06.01.2021 була надана ОСОБА_2 , як підтвердження достовірності та об`єктивності висновків аналітичної довідки щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 29.12.2020.

Відповідачі просили врахувати зазначені заперечення та відмовити в позові ОСОБА_1 повністю.

27.05.2021 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (т.2, а.с.110).

В судовому засіданні позивач та її представники підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив, та просили їх задовольнити. Додатково в обґрунтування позовних вимог зазначили, що при скороченні штатів повідомлення про наступне вивільнення повинно надаватись усім працівникам. В даному випадку таке повідомлення була надане лише позивачу, що суперечить вимогам ст.49-2 КЗпП України. Крім того, зауважили, що повідомлення про наявність вакантних посад, які може обійняти ОСОБА_1 , від 08.02.2021 №1 та від 25.02.2021 №2 підписані неуповноваженою особою, а саме секретарем Нововолинської міської ради, хоча в силу вимог чинного законодавства такі повідомлення в даному випадку повинні були бути підписані безпосередньо міським головою як роботодавцем.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили проти позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, просили в позові відмовити. Додатково пояснили, що повідомлення про наступне вивільнення вручається працівнику, який має бути звільнений у зв`язку зі скороченням штатів. При цьому секретар Нововолинської міської ради ОСОБА_4 була уповноважена підписувати кадрові документи, в тому числі і повідомлення про наявність вільних вакансій, відповідно до розпорядження міського голови від 31.12.2020 №189-ро.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_5 відповідно до розпорядження Нововолинського міського голови від 31.03.2017 №21-ро призначена на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради з 31.03.2017 як така, що успішно пройшла конкурсне випробування (т.1, а.с.207). Даним розпорядженням взято до уваги, що за попереднім місцем роботи позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця та відповідно до ст.ст.14, 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» присвоєно Сторонській 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Рішенням Нововолинської міської ради від 23.12.2020 № 2/27 «Про структуру і штати виконавчих органів Нововолинської міської ради восьмого скликання» затверджено нову структуру виконавчих органів міської ради восьмого скликання (вводиться в дію з 01.03.2021) та загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів в кількості 164,5 штатних одиниць (т.1, а.с.109-116). Зазначеним рішенням залишено в новій структурі виконавчих органів міської ради, зокрема, відділ ведення Державного реєстру виборців.

Згідно з розпорядженням міського голови від 29.12.2020 №176-ро «Про упорядкування структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів» затверджено та введено в дію з 01.03.2021 штати виконкому Нововолинської міської ради (т.1, а.с.125-129). Залишено з 01.03.2021 у штатах виконкому Нововолинської міської ради, в тому числі у відділі ведення Державного реєстру виборців такі штатні одиниці: начальник відділу (1 штатна одиниця), головний спеціаліст (1 штатна одиниця), та виведено (скорочено) у даному відділі з 01.03.2021 1 штатну одиницю головного спеціаліста.

30.12.2020 згідно з повідомленням міського голови №3 «Про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штату» позивач була поінформована про скорочення з 01.03.2021 посади, яку вона обіймає, та про те, що вона буде звільнена із займаної посади 28.02.2021 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штатів (п.1 ст.40 КЗпП України), із виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та інших гарантованих компенсацій. При цьому у зазначеному повідомленні вказано, що у штатах виконкому Нововолинської міської ради, які вводяться в дію з 01.03.2021, відсутня посада (робота), на яку вона могла б бути переведена (працевлаштована) за відповідною (наявною) професією та/або спеціальністю (т.1, а.с.147). Із повідомленням позивач ознайомилась 30.12.2020 та зазначила про незгоду з ним.

Повідомленням про наявні вакантні посади від 08.02.2021 №1 за підписом секретаря ради ОСОБА_6 позивачу пропонувались для переведення такі вакантні посади: 1) відділ організаційно-виконавчої роботи: головний спеціаліст за строковим трудовим договором на час декретної відпустки в межах категорії посад, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»; 2) відділ «Центр надання адміністративних послуг»: адміністратор (за умови проходження конкурсу); 3) відділ будівництва, комунального господарства і газифікації: головний спеціаліст (бухгалтер) в межах категорії посад, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (т.1, а.с.148). У зазначеному повідомленні позивач вказала про те, що заперечує проти свого незаконного звільнення.

09.02.2021 посадовими особами Нововолинської міської ради складено акт №1 про відмову працівника від працевлаштування (переведення) на запропоновані вакантні посади, відповідно до якого засвідчено відмову ОСОБА_1 від працевлаштування (т.1, а.с.149).

Згідно з повідомленням про наявні вакантні посади від 25.02.2021 №2 за підписом секретаря ради ОСОБА_6 (т.1, а.с.150) ОСОБА_1 пропонувались для переведення такі вакантні посади: 1) головний спеціаліст відділу проектної діяльності та інвестицій, управління економічного розвитку діяльності та інвестицій (переведення в межах категорії); 2) головний спеціаліст відділу міжнародного співробітництва, туризму та промоцій (переведення в межах категорії); 3) головний спеціаліст відділу комунікацій управління цифрової трансформації та комунікацій (переведення в межах категорії); 4) начальник відділу бухгалтерського обліку та аналітики (за умови проходження конкурсу або по стажуванню); 5) головний спеціаліст відділу оперативного реагування (переведення в межах категорії); 6) адміністратор відділу «Центр надання адміністративних послуг»: адміністратор (за умови проходження конкурсу).

Відповідно до акту про вручення працівникові повідомлення про наявні вакантні посади у виконавчому комітеті Нововолинської міської ради від 26.02.2021 №3 працівниками міської ради засвідчено, що ОСОБА_1 було вручено вказане повідомлення, остання ознайомилась із наявними вакантними посадами та обіцяла надати відповідь секретарю ради 26.02.2021 о 10:00. Однак 26.02.2021 о 10:00 ОСОБА_7 не з`явилась, оскільки відкрила листок непрацездатності (т.1, а.с.151).

З 26.02.2021 по 11.03.2021 позивач була звільнена від роботи у зв`язку з хворобою, про що свідчить листок непрацездатності Серії АДФ №159283 (т.2, а.с.38).

Згідно з розпорядженням міського голови від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнена з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради з 15.03.2021 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги в розмірі місячного середнього заробітку (т.1, а.с.30).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному розпорядженню, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) та Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-ІІІ (далі – Закон №2493-ІІІ).

Згідно зі статтею 7 Закону №2493-ІІІ павовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

В силу приписів частини першої статті 20 Закону №2493-ІІІ служба в органах місцевого самоврядування припиняється в тому числі і на загальних підставах, передбачених КЗпП України.

Згідно в пунктом 1 частини першої, частини третьої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Так, матеріалами справи підтверджується та обставина, що згідно з розпорядженням міського голови від 29.12.2020 №176-ро «Про упорядкування структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів» з 01.03.2021 відбулось скорочення штатної чисельності відділу ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради на 1 штатну одиницю головного спеціаліста цього відділу.

Факт скорочення штатних одиниць у відділі ведення Державного реєстру виборців виконкому Нововолинської міської ради підтверджується також штатним розписом виконкому Нововолинської міської ради станом на 04.01.2021, відповідно до якого у відділі ведення Державного реєстру виборців значиться 3 штатних одиниці (начальника відділу та 2-х головних спеціалістів), та штатним розписом виконкому Нововолинської міської ради станом на 03.03.2021, згідно з яким кількість штатних одиниць відділу ведення Державного реєстру виборців становить 2 (начальник відділу та головний спеціаліст) (т.1, а.с.135-138).

На момент прийняття розпорядження міського голови від 29.12.2020 №176-ро «Про упорядкування структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів» у відділі ведення Державного реєстру виборців на посадах головних спеціалістів даного відділу перебували позивач та ОСОБА_2 (т.2, а.с.83).

Суд зазначає, що КЗпП України закріплює обов`язок власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та одночасно з таким попередженням запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Разом з тим, беручи до уваги встановлене правило щодо врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, слід дійти висновку про те, що попередження про наступне звільнення надається лише тому працівнику, який не має переважного права на залишення на роботі. З наведених підстав суд відхиляє доводи позивача та її представників про те, що повідомлення про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців повинно було бути вручене усім головним спеціалістам даного відділу.

Водночас, вирішуючи питання дотримання відповідачами вимог статті 42 КЗпП України щодо надання переважного права на залишення на роботі іншому працівнику відділу ведення Державного реєстру виборців, суд приходить до таких висновків.

Так, для перевірки переважного права на залишення на роботі роботодавцем повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Слід зазначити, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №818/1350/16, від 29.04.2021 у справі №823/138/16.

На підтвердження факту проведення порівняльного аналізу щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ст.42 КЗпП України) відповідачі надали аналітичну довідку від 29.12.2020, у якій проведено порівняльний аналіз осіб, що займають ідентичні посади головного спеціаліста, 1-а з яких підлягає скороченню, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.2, а.с.1-2). За висновками вказаної довідки у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , головних спеціалістів відділу ведення Державного реєстру виборців, кваліфікація і продуктивність праці рівні. ОСОБА_2 надається перевага в залишенні на роботі з таких підстав: в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком; працівник має більш тривалий безперервний стаж роботи у виконкомі Нововолинської міської ради.

Аналізуючи зміст зазначеної довідки в сукупності з іншими письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що вказаний документ не є належним та допустимим доказом проведення порівняльного аналізу щодо встановлення переважного права на залишення на роботі працівників з огляду на таке.

Так, аналітична довідка підписана трьома заступниками міського голови з питань діяльності виконавчих органів виконкому міської ради, керуючою справами виконкому, секретарем міської ради, виконуючою обов`язки начальника відділу кадрової роботи та з питань запобігання і виявлення корупції виконкому – начальником відділу правової роботи та житлових питань виконавчого комітету, начальником відділу ведення Державного реєстру виборців. Як зазначили відповідачі, доручення вказаним особам щодо проведення порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці головних спеціалістів відділу ведення Державного реєстру виборців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані у формі усної вказівки безпосередньо міським головою на оперативній нараді. Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначеної обставини, зокрема, суду не надано протокол оперативної наради, у якому було б засвідчено даний факт. Більше того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , який обіймає посаду начальника відділу ведення Державного реєстру виборців, засвідчив, що про необхідність проведення такого аналізу йому повідомила ОСОБА_4 , яка обіймає посаду секретаря міської ради, а не безпосередньо міський голова.

Крім того, суд зазначає, що вказана аналітична довідка не містить резолюції міського голови щодо її використання при підготовці розпорядження про звільнення позивача, в оскаржуваному розпорядженні від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » посилання на аналітичну довідку від 29.12.2020 відсутні.

Разом з тим, аналізуючи зміст аналітичної довідки від 29.12.2020, слід дійти висновку про те, що порівняльний аналіз проведений поверхово, поспіхом (а саме в день прийняття розпорядження міського голови від 29.12.2020 №176-р, яким затверджено штатну чисельність відділу ведення Державного реєстру виборців у кількості 2-х штатних одиниць та скорочено 1-у штатну одиницю головного спеціаліста) та без урахування права позивача бути залученою до порівняльного процесу.

З аналітичної довідки слідує, що порівняльний аналіз проводився на підставі досліджених особових справ працівників, посадових інструкцій, форм бланків щорічних оцінок, періодів виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників. Також приймались до уваги наступні критерії: відомості про освіту, присвоєння категорій та рангів, досвід трудової діяльності у виконкомі, збільшення обсягу виконуваної роботи, наявність дисциплінарних стягнень.

Щодо позивача ОСОБА_1 встановлено, що вона працює у відділі ведення Державного реєстру виборців з 31.03.2017, стаж роботи у виконкомі 3 р. 8 міс., відповідно до ст.15 Закону №2493-ІІІ присвоєний 9 ранг, освіта вища, спеціальність «Товарознавство продовольчих продуктів». Протягом 2017-2020 років шість разів проходила підвищення кваліфікації, дисциплінарних стягнень не має.

Щодо ОСОБА_2 встановлено, що остання працює у відділі ведення Державного реєстру виборців з 22.04.2011, стаж роботи у виконкомі 21 р. 3 міс., відповідно до ст.15 Закону №2493-ІІІ присвоєний 11 ранг, освіта вища, спеціальності «Економіка підприємства», «Економіка і підприємництво», «Облік і аудит». Протягом 2017-2019 років п`ять разів проходила підвищення кваліфікації, дисциплінарні стягнення відсутні.

Отже, даним порівняльним аналізом встановлено, зокрема, що у позивача вищий ранг посадової особи місцевого самоврядування, остання більше разів проходила підвищення кваліфікації. Даним обставинам не надано належної оцінки в аналітичній довідці, оскільки не зазначено, з чого виходили відповідачі, визначаючи рівні кваліфікацію та продуктивність праці обох працівників.

При цьому суд не бере до уваги твердження відповідачів про те, що 9 ранг державного службовця був присвоєний позивачу на попередній роботі, який збережений при призначенні на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців в силу вимог Закону №2493-ІІІ, оскільки вказана обставина не зазначена у аналітичній довідці.

Крім того, безпідставними є доводи відповідачів про те, що ранг посадової особи місцевого самоврядування не має вирішального значення при проведенні порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці. Суд зауважує, що згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону №2493-ІІІ ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Таким чином, наявність вищого рангу свідчить про вищий рівень професійної кваліфікації і вказаній обставині повинна надаватись належна оцінка при проведенні порівняльного аналізу.

Суд зазначає, що наведені відповідачами у запереченнях доводи щодо врахування при проведенні порівняльного аналізу наявність у ОСОБА_2 вищої освіти ступеня «магістр» (у позивача – «спеціаліст»), а також взаємозаміщення – виконання ОСОБА_2 обов`язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців за його відсутності не підтверджуються викладеним у аналітичній довідці від 29.12.2020 обставинам. Так, у аналітичній довідці взагалі відсутні дані, коли та в які періоди ОСОБА_2 виконувала обов`язки начальника відділу з посиланням на відповідні накази про покладення обов`язків. Покликання на наявність у ОСОБА_2 ступеня вищої освіти «магістр» є безпідставними, оскільки в силу проведених реформ у сфері вищої освіти, такий ступінь вищої освіти як «спеціаліст» відсутній у Законі України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VІІ, також порівняння щодо ступеня освіти працівників відділу ведення Державного реєстру виборців аналітична довідка не містить.

Таким чином, зі змісту аналітичної довідки від 29.12.2020 неможливо встановити, за якими критеріями визначено рівну кваліфікацію і продуктивність праці обох головних спеціалістів відділу ведення Державного реєстру виборців.

Також суд враховує доводи позивача про те, що надана відповідачами довідка від 06.01.2021 №10 про склад сім`ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, яка видана ОСОБА_2 (т.1, а.с.141), не могла бути врахована при проведенні порівняльного аналізу 29.12.2020, оскільки датована пізніше в часі. Крім того, вказана довідка не є носієм інформації про відсутність в сім`ї ОСОБА_2 працівників із самостійним заробітком.

Вищенаведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що відповідачі не провели належним чином порівняльний аналіз з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі. Про проведення такого аналізу позивач не була поінформована, відтак була позбавлена можливості надати докази на підтвердження наявних переваг у залишенні на роботі. Крім того, позивач не була ознайомлена з результатами порівняльного аналізу, які прямо впливали на її трудові права.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами виконання вимог ст.42 КЗпП України щодо визначення переважного права на залишення на роботі, оскільки обґрунтованого порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці головних спеціалістів відділу ведення Державного реєстру виборців, здійсненого на підставі повного та всебічного дослідження усіх критеріїв, що дають переважне право на залишення на роботі, із посиланням на документи, що були враховані або відхилені при проведенні аналізу, суду не подано.

Також суд зазначає, що в силу імперативних норм частини третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Натомість, всупереч даним вимогам трудового законодавства одночасно з повідомленням про звільнення від 30.12.2020 №3 позивачу взагалі не були запропоновані наявні вакантні посади, хоча згідно з інформацією про наявність вакантних посад у виконкомі Нововолинської міської ради від 28.04.2021 №01-67/1058 такі станом на 29.12.2020 були наявні.

Відповідачі у відзиві на позовну заяву зазначили, що на момент повідомлення позивача про вивільнення (30.12.2020) у виконкомі Нововолинської міської ради не було вакантних посад, на які позивач за згодою могла б бути працевлаштована (переведена) відповідно до наявної в неї кваліфікації (професії, спеціальності). При цьому на четвертій сесії Нововолинської міської ради восьмого скликання (25.02.2021) були затверджені положення виконавчих органів Нововолинської міської ради, внаслідок чого з`явились вакантні посади, на які позивач за наявною у неї кваліфікацією могла бути працевлаштована.

Суд зазначає, що наведені доводи відповідачів не узгоджуються з тим, що 08.02.2021, тобто до прийняття Нововолинською міською радою рішення від 25.02.2021 №4/87 «Про внесення змін до рішення міської ради від 23 грудня 2020 року №2/27 «Про структуру і штати виконавчих органів Нововолинської міської ради восьмого скликання» та розпорядження міського голови від 26.02.2021 №50-ро «Про внесення змін до розпорядження №176-ро від 29 грудня 2020 року «Про упорядкування структури та штатів апарату Нововолинської міської ради та її виконавчих органів» (т.1, а.с.117-124, 130-134), позивачу було надане повідомлення №1 про наявні вакантні посади, а саме: 1) відділ організаційно-виконавчої роботи: головний спеціаліст за строковим трудовим договором на час декретної відпустки в межах категорії посад, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»; 2) відділ «Центр надання адміністративних послуг»: адміністратор (за умови проходження конкурсу); 3) відділ будівництва, комунального господарства і газифікації: головний спеціаліст (бухгалтер) в межах категорії посад, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (т.1, а.с.148).

Разом з тим повідомленням про наявні вакантні посади від 25.02.2021 №2 (т.1, а.с.150) ОСОБА_1 пропонувались для переведення такі вакантні посади: 1) головний спеціаліст відділу проектної діяльності та інвестицій, управління економічного розвитку діяльності та інвестицій (переведення в межах категорії); 2) головний спеціаліст відділу міжнародного співробітництва, туризму та промоцій (переведення в межах категорії); 3) головний спеціаліст відділу комунікацій управління цифрової трансформації та комунікацій (переведення в межах категорії); 4) начальник відділу бухгалтерського обліку та аналітики (за умови проходження конкурсу або по стажуванню); 5) головний спеціаліст відділу оперативного реагування (переведення в межах категорії); 6) адміністратор відділу «Центр надання адміністративних послуг»: адміністратор (за умови проходження конкурсу).

Щодо запропонованих у повідомленнях від 08.02.2021 №1, від 25.02.2021 №2 наявних вакантних посад, то суд зауважує, що посада головного спеціаліста відділу організаційно-виконавчої роботи є строковою, тобто нерівнозначною, посади адміністратора відділу «Центр надання адміністративних послуг» та начальника відділу бухгалтерського обліку та аналітики потребували проходження конкурсу. Щодо інших запропонованих посад для переведення в межах категорії, то відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів, що кваліфікація позивача відповідала вимогам, заявленим до зазначених посад щодо освіти, стажу роботи тощо. Також безпідставно були запропоновані посади у штатах управління муніципальної варти, яке зареєстроване як юридична особа 19.04.2021 (т.2, а.с.35).

Крім того, суд зазначає, що оскільки відповідачами не було об`єктивно проведено порівняльного аналізу переважного права на залишення на роботі між головними спеціалістами відділу ведення Державного реєстру виборців, тому позивачу безпідставно 30.12.2020 повідомлено про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, через скорочення штату та в подальшому запропоновано вакантні посади на переведення.

Щодо тверджень представників позивача про те, що секретар міської ради не мала права підпису повідомлень про наявні вакантні посади, то суд враховує, що згідно з розпорядженням міського голови від 31.12.2020 №189-ро секретарю міської ради ОСОБА_4 надано право першого підпису кадрових документів, в тому числі повідомлень (крім розпоряджень про прийняття на роботу та звільнення з роботи) у виконкомі Нововолинської міської ради (т.2, а.с.177).

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачі належними та допустимими доказами не довели дотримання вимог ст.ст.42, 49-2 КЗпП України при прийнятті рішення про звільнення позивача із займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, відтак оскаржуване розпорядження міського голови від 15.03.2021 №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягає скасуванню як протиправне, а позивач – поновленню на посаді, з якої її було звільнено.

При цьому доводи відповідачів про те, що в разі прийняття рішення про поновлення позивача на посаді суд вийде за межі завдань адміністративного судочинства та втрутиться в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо визначення штатної чисельності працівників відділу ведення Державного реєстру виборців, не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з роботи є обов`язковою підставою для її поновлення на попередній роботі.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При обчисленні середнього заробітку, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, судом враховано вимоги пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до яких середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, тих, що передують дню звільнення працівника з роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як слідує з довідки про доходи від 19.04.2021 №06-14/15, ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за січень та лютий 2021 року виплачено заробітну плату в загальній сумі 46247,57 грн (т.1, а.с.187). Отже, середньоденна заробітна плата позивача за 1 робочий день складає 1189,84 грн (46247,57 грн : 39 робочих днів). Час вимушеного прогулу з 16.03.2021 по 13.07.2021 включно становить 81 робочий день. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 96053,04 грн (1189,84 грн х 81 робочий день), який підлягає стягненню з відповідача1.

При цьому суд враховує, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин, в тому числі на суму отриманої позивачем допомоги по безробіттю.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16.

Відтак, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню без врахування виплаченої ОСОБА_1 суми допомоги по безробіттю (т.2, а.с.149).

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з виконкому Нововолинської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 23123,88 грн слід звернути до негайного виконання.

Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 10000 грн, то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а, від 24.03.2020 у справі №818/607/17.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Такі висновки щодо застосування норм права наведені у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №127/16375/19.

В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди, позивач зазначила, що у зв`язку із протиправним звільненням із займаної посади вона зазнала значних моральних страждань, оскільки вимушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя та пошуку іншої роботи, крім того, зверталась за медичною допомогою та була вимушена позичати кошти.

Про те, що реакція позивача на звільнення була важкою, засвідчив в судовому засіданні допитаний як свідок ОСОБА_9 , який зазначив, що його дружина переживала щодо свого звільнення, захворіла та проходила реабілітацію.

Довідкою Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 08.07.2021 №967/26/3 підтверджується та обставина, що ОСОБА_1 з 16.03.2021 по даний знаходиться на обліку як безробітна. За період перебування на обліку їй нараховано 20581,34 грн, з яких перераховано до банку 9226,45 грн (т.2, а.с.149).

Факт перебування позивача в період з 26.02.2021 по 11.03.2021 на стаціонарному лікуванні у зв`язку із загостренням хронічної хвороби за скеруванням невропатолога підтвердила в судовому засіданні допитана як свідок лікар Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_10 , яка також спростувала доводи відповідачів про те, що ОСОБА_9 , який на той час виконував обов`язки директора КНП «Нововолинська ЦМЛ», мав прямий вплив на медичний персонал та надавав вказівки щодо лікування позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції та душевні страждання позивача внаслідок порушення права на працю та протиправного звільнення із займаної посади перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали їй моральної шкоди.

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що в даному випадку моральна шкода має бути відшкодована в розмірі 3000 грн, що, на думку суду, є достатньою сумою компенсації. Відтак в решті вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача1 понесені нею судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу в сумі 10000 грн.

Так, з матеріалів справи слідує, що 12.04.2021 між ОСОБА_1 як клієнтом та адвокатами Сафулько С.Ф., Полетило П.С. був укладений договір №2/12-04/2021 про надання правової допомоги. Вказаним договором передбачено, що адвокати надають клієнту правову допомогу у досудовій підготовці і супроводі у Волинському окружному адміністративному суді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до виконкому Нововолинської міської ради, Нововолинського міського голови Карпуса Б.С. про визнання розпорядження про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надання адвокатами правової допомоги і фактичні витрати адвокатів, понесені ними у зв`язку з виконанням цього договору (п.1.1 договору). За надану адвокатами правову допомогу по справі клієнт сплачує гонорар в розмірі і порядку, визначеними додатками до цього договору. Підписання клієнтом акту приймання-передачі виконаних робіт свідчить про повне виконання адвокатом угоди і підтверджує, що у клієнта немає зауважень до виконання угоди (п.п.7.1, 7.5 договору) (т.2, а.с.160-162).

Актом прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги від 09.07.2021 засвідчено факт надання адвокатами послуг за договором №2/12-04/2021 від 12.04.2021 на суму 10000 грн, які клієнт сплатив готівкою (т.2, а.с.164).

В додаток до акту прийому-передачі послуг долучено опис виконаних адвокатами робіт у справі, у якому зазначено дату виконання робіт, їх суть та кількість затраченого часу (т.2, а.с.165). На підтвердження факту проведення оплати послуг адвокатів долучено квитанції №1 від 29.04.2021 про прийняття кожним з адвокатів від ОСОБА_1 по 5000 грн (т.2, а.с.163).

На думку суду, заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним зі складністю справи, розгляд якої здійснювався за правилами загального позовного провадження, та наданими адвокатами послугами, обсягом наданих послуг. Також суд враховує значення справи для позивача, оскільки внаслідок задоволення позовних вимог судом поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді та відновлено порушене право на працю, відсутність заперечень відповідача1 щодо не співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн підтверджується належними та допустимими доказами, відтак такі витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 на користь позивача.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Нововолинської міської ради Карпуса Б.С. від 15 березня 2021 року №67-ро «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців виконавчого комітету Нововолинської міської ради з 16 березня 2021 року.

Стягнути з виконавчого комітету Нововолинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 96053,04 грн ( дев`яносто шість тисяч п`ятдесят три грн 04 коп) та моральну шкоду в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 23123,88 грн (двадцять три тисячі сто двадцять три грн 88 коп.) підлягає до негайного виконання.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Нововолинської міської ради судові витрати в сумі 10000,00 грн (десять тисяч грн).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: виконавчий комітет Нововолинської міської ради (45400, Волинська обл., м.Нововолинськ, пр-т Дружби, 27, код ЄДРПОУ 04051342)

Відповідач: Нововолинський міський голова Карпус Борис Сергійович (45400, Волинська обл., м.Нововолинськ, пр-т Дружби, 27, РНОКПП НОМЕР_2 )

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

Повне судове рішення складено 26 липня 2021 року.