Ухвала суду № 98570424, 27.07.2021, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3014/21 Провадження № 2/450/1608/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року суддя Пустомитівського районного суду Львівської області Мусієвський В.Є., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в :

23 липня 2021 року до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п.п. 1, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позивач у позові просить суд визнати недійсним і скасувати рішення Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області № 194 від 04 лютого 2021 року, яким затверджено акт земельної комісії від 03 лютого 2021 року, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непогодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також зобов`язати відповідача погодити йому таку технічну документацію.

Судом встановлено, що рішенням Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області № 194 від 04 лютого 2021 року затверджено акт земельної комісії від 03 лютого 2021 року щодо розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішити земельний спір в судовому порядку.

Заявою ОСОБА_1 від 18 грудня 2020 року, адресованою голові Щирецької селищної ради, стверджується, що він надав комплект технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслугвоування житлового будинку, господарських будівель і споруд для погодження, без підпису ОСОБА_2 у зв`язку з її відсутністю в Україні.

З акту земельної комісії від 03 лютого 2021 року вбачається, що передумовою складання такого було надходження від ОСОБА_1 заяви про погодження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га на АДРЕСА_1 , без підпису ОСОБА_2 .

Внаслідок розгляду даної заяви, земельна комісія рекомендувала сесії Щирецької селищної ради не погоджувати подану технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а також рекомендувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішити питання щодо розмежування земельних ділянок в судовому порядку.

Вказані обставини свідчать про те, що рішенням Щирецької селищної ради № 194 від 04 лютого 2021 року позивачу відмовлено у погодженні технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд для погодження, без підпису ОСОБА_2 у зв`язку з її відсутністю в Україні.

У постанові від 17 жовтня 2018 року по справі № 380/624/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки, який не був реалізований внаслідок ухвалення відповідачем рішення про відмову в погодженні технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Тобто, спір виник в зв`язку з діями відповідача, як суб`єкта владних повноважень, щодо відмови у погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У постанові від 24 вересня 2020 року по справі № 352/2482/19 Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/1076/17 та від 14 листопада 2018 року у справі №817/986/17, та зазначив, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень, в тому числі особи, яка не зверталась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим. З урахуванням наведеного, такий спір має розглядатися як спір, який пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 21 березня 2018 року по справі № 536/233/16-ц вказала, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Позовна вимога щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 371/957/16-а від 22 січня 2019 року сформувала правовий висновок про те, що справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;.

Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, поширюється юрисдикція адміністративних судів, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що позивачу слід відмовити у відкритті провадження за його заявою.

Згідно ч. 2 ст. 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті. Заявлена позивачем позовна вимога не охоплюється переліком, визначеним ч. 1 ст. 20 КАС України, таким чином, дана справа підсудна Львівського окружному адміністративному суду.

За п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Відтак, позивачу слід повернути сплачений ним судовий збір у розмірі 908 грн. відповідно до дубліката квитанції № 0.0.2197996403.1 від 16 липня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 3, 16, 19, 186, 294 ЦПК України, ст.ст. 4, 19, 20 КАС України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суддя, –

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн. відповідно до дубліката квитанції № 0.0.2197996403.1 від 16 липня 2021 року, сплачений на рахунок № UA968999980313191206000013893, отримувач ГУК Львiв/Пустомитівська тг/22030101, код 38008294, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку 899998.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду.

Суддя Мусієвський В.Є.