Рішення № 98569728, 26.07.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/6013/21

В справі № 182/6804/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А, за участю секретаря - Фареник А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних втрат, річних та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача:

- 3 % річних у сумі 1 553, 16 гр. та інфляційні втрати у розмірі 1 186, 72 гр.;

- 50 000, 00 гр. відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що 20 березня 2019 року він з підстав, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до Нікопольського об`єднаного міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою та необхідним переліком документів для призначення одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби.

11 травня 2019 року відповідачем було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, про що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, винесла рішення, оформлене пунктом 30 у протоколі № 55 від 11 травня 2018 року.

Вважаючи відмову протиправною, він звернувся з адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 55 від 11 травня 2018 року, в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ступеня втрати працездатності - 25% внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.

Верховний Суд, перевіривши касаційну скаргу відповідача на вказані судові рішення, встановив, що що відповідачем не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Це підтверджує, що відповідач фактично вчинив дії з метою безпідставного затягування вступу в законну силу постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року.

Це також підтверджується тим, що відповідач, подаючи касаційну скаргу, не сплатив судовий збір.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року касаційна скарга Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року була повернута разом з доданими до скарги матеріалами.

30 вересня 2020 року відповідач знову звернувся до Верховного Суду з уточненою касаційною скаргою і знову не здійснивши сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року набрало законної сили 05 серпня 2020 року.

02 жовтня 2020 року Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №63187910.

Незважаючи на це, відповідач і надалі продовжував ухилятись від виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що підтверджується змістом вимоги державного виконавця та постанови про закриття виконавчого провадження.

Проте 23 листопада 2020 року, з урахуванням вчинення ряду виконавчих дій відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідачем виконано вказане рішення.

Вважає, що саме 05 травня 2019 року у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, а у відповідача - грошове зобов`язання, яке останній протиправно не виконував по 23 листопада 2020 року.

Враховуючи це, останній зобов`язаний сплатити відшкодування упущеної вигоди у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, які він зазнав через несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Сума інфляційних втрат складає 1 186, 72 гр., а 3% річних - 1 553, 16 гр.

Крім того, весь цей час він не міг спати, постійно переживав, нервував. Тривале переживання призвело до того, що декілька разів він навіть потрапляв до лікарні. Останнє підтверджується випискою із історії хвороби стаціонарного хворого №1489 від 27 грудня 2019 року та випискою із історії хвороби стаціонарного хворого № 1222 від 16 вересня 2020 року.

Вважає, що відповідач порушив його конституційні права, які він вимушений був самостійно відстоювати у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях на протязі одного року, з 08 листопада 2019 року по 23 листопада 2020 року.

За цей рік він неодноразово потрапляв на стаціонарне лікування до лікарні - вперше після отримання відзиву на адміністративний позов від відповідача, оскільки не міг повірити, що в державі, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, його конституційні права та свободи були порушені з боку центрального органу виконавчої влади.

Вдруге потрапив до лікарні, коли відповідач, зловживаючи процесуальними правами, тривалий час затягував розгляд справи судом апеляційної інстанції та ще й подав безпідставну касаційну скаргу в останній день строку на касаційне оскарження, фактично намагаючись ухилитись від виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вважає, що протиправність дій відповідача вже встановлено рішенням суду, а факт наявності моральної шкоди підтверджується матеріалами справи, просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 гр.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви в справі 23 березня 2021 року.

/ а. с. 47 /

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

30 березня 2021 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача, в якому останній проти позову заперечує.

Посилається на те, що відносини з позивачем мають виключно публічно-правовий характер, а тому до них не можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання грошових зобов`язань, передбачені статтею 625 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні документи, які підтвердили б факт вчинення посадовою чи службовою особою Міністерства оборони України незаконних дій чи бездіяльності у відношенні позивача, що суперечить вимогам статей 77, 78 ЦПК України.

Предметом доказування для позивача, окрім душевної тривоги, захворювань та їх наслідків, є протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв`язок із такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань.

В позовній заяві позивач не наводить будь-яких фактів протиправності дій чи бездіяльності Міністерства оборони України, а тим більше не посилається на відповідні докази такої діяльності або бездіяльності.

Зазначає, що стаття 56 Конституції України проголошує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними їх службових повноважень. Доказів порушення посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України при здійсненні владних повноважень не надано, а тому підстав для отримання відшкодування моральної шкоди не вбачається.

Вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо порушень прав позивача, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

08 квітня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій останній зазначає, що його позов мотивований тим, що внаслідок протиправних дій відповідача було порушено його право на своєчасне отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням довічно 25% втрати професійної працездатності, внаслідок травми отриманої під час виконання обов`язків військової служби.

Факт протиправності дій відповідача встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року.

05 травня 2019 року відповідач протиправно відмовив йому у виплаті одноразової грошової допомоги, яка за своєю сутністю є соціальною гарантією держави, яка визначена статтею 46 Конституції України.

Вважає, що такими діями відповідач не тільки порушив цілу низку вимог законодавства України, а й вимоги статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міністерство Оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. Воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Виходячи з цього, вважає свої вимоги законними та такими що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача за своєю сутністю нікчемними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та Конституції України в цілому, а тому просить задовольнити позов.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року був частково задоволений позов позивача до відповідача про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 55 від 11 травня 2018 року, в частині відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ступеня втрати працездатності - 25% внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року касаційну скаргу відповідача повернуто.

02 жовтня 2020 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року.

11 листопада 2020 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 33 617, 50 гр.

Постановою державного виконавця від 20 листопада 2020 року виконавче провадження було закінчено.

23 листопада 2020 року позивачу було перераховано 33 618, 00 гр. одноразової грошової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням № 2543.

/ а.с. 15, 17 - 29 /

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 750/5104/17 від 21 листопада 2018 року, стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов"язання" книги 5 ЦК України.

Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов"язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов"язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов"язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

З урахуванням цього Верховний Суд прийшов до висновку, що на правовідносини сторін, пов`язані з вилатою одноразової грошової допомоги, поширюються вимоги статті 625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було відмовлено в виплаті одноразової грошової допомоги рішенням комісії Міністерства оборони України від 11 травня 2019 року.

Вказане рішення визнано протиправним та скасовано рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 березня 2020 року, яке набрало законної сили.

Згідно з ч.ч. 4,6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, незаконність рішення Міністерства оборони України про відмову в виплаті позивачу одноразової грошової допомоги доведені та доказуванню не підлягають.

З урахуванням цього суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції позивача в частині виникнення у відповідача обов`язку виплатити йому одноразову грошову допомогу 11 травня 2019 року та застосування вимог ст.625 ЦК України в зв`язку з її невиплатою саме з цього часу.

Відповідно до приведеного позивачем розрахунку розмір інфляційних втрат з 19 листопада 2019 року до моменту виконання рішення суду 23 листопада 2020 року становить 1 186, 72 гр.. а 3% річних - 1 553, 16 гр.

/ а.с. 30 /

Відповідач, подаючи відзив та заперечуючи проти позову, правильність розрахунку позивача не спростував, свого розрахунку не подав.

Суд враховує, що згідно з п.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості.

Загальна формула принципу змагальності закріплена в ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності цивільного судочинства виходить з аксіоми: «доводить той, хто заінтересований».

В статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Принцип диспозитивності закріплений в ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Виходячи з цього, відсутності заперечень з боку відповідача правильності проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та річних, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі заявлених позовних вимог.

Що стосується відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст. 19, 56 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Дана норма закону регулює позадоговірні (деліктні) відносини і на дані правовідносини не поширюється, оскільки діє спеціальний закон, а саме: Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Норми ст. 17 даного Закону встановлюють судовий порядок розгляду справ про захист прав осіб, визначених ним, передбачаючи серед іншого можливість відшкодування моральної шкоди, але не встановлює підстави та порядок для задоволення такої вимоги.

За загальним правилом деліктна відповідальність настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами визначені статтею 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Тобто, при застосуванні ст.ст.1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше: невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге: факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Позивач при зверненні до суду шляхом приведення аналізу застосування відповідних норм цивільного законодавства зазначає, що за відсутності підстав для застосування до спору з відповідачем вимог ч.1 ст.1176 ЦК України, діють правила ч.6 даної статті і моральна шкода має відшкодовуватися на загальних підставах виходячи з загальних правил відшкодування шкоди, передбачених ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Виходячи з того, що рішенням суду встановлена саме протиправна поведінка Міністерства оборони України при винесенні протиправного рішення, яким йому завдана моральна шкода, вважає, що саме відповідач має нести відповідальність за завдану йому моральну шкоду.

В пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до ст.ст.76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Звертаючись до суду, завдання моральної шкоди позивач обґрунтовує відмовою відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу на підставі ухваленого судом рішення, що призвело до постійних переживань на нервувань з цього приводу, та, як наслідок, перебування на стаціонарному лікуванні.

В той же час, будь-яких доказів завдання йому моральної шкоди внаслідок дій відповідача позивач при зверненні до суду не надав.

Надаючи до відповіді на відзив Свідоцтво про хворобу №1129, а також дві виписки з історії хвороби за грудень 2019 року та вересень 2020 року, суд зважає на те, що в порушення вимог ч.7 ст.177 ЦПК України вказані докази до позову при зверненні до суду долучені не були.

Крім того, долучені до відповіді на відзив копії медичних документів не завірені в порядку, визначеному ч.5 ст.95 ЦПК України.

Крім того, вказаними медичними документами підтверджується лише сам факт перебування позивача на лікуванні, однак не підверджується отримання позивачем ушкоджень здоров`я саме внаслідок невиплати одноразової грошової допомоги, як і перебування на лікуванні в умовах стаціонару саме в зв`язку з моральними стражданнями внаслідок такої невиплати.

Суд також зважає на те, що позивач при зверненні до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди зазначає дії відповідача з невиконання ухваленого на його користь рішення суду, а також зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, направленими на затягування розгляду справи судом апеляційної інстанції та подачею безпідставної касаційної скарги, що вважає фактичним намаганням ухилитися від виконання рішення Окружного адмінінстартивного суду м.Києва від 17 березня 2020 року.

Що стосується огрунтувань позову в цій частині, суд виходить з ного, що право апеляційного та касаційного оскарження судового рішення гарантовано учаснику справи ст.13 КАС України, а строки апеляційного та касаційного оскарження визначено ст.ст.295, 329 КАС України.

Таким чином, суд вважає, що використання відповідачем гарантованого йому законом права на оскарження рішення суду не може вважатися зловживанням процесуальними правами, які потягли за собою завдання позивачу моральної шкоди.

Виходячи з цього, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України « Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору при зверненні до суду встановлені в ч.2 ст.4 Закону України « Про судовий збір».

Згідно з п.1 ч.2 ст.4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум встановлено в розмірі 2 102, 00 гр.

Таким чином, виходячи з суму позову, позивач при зверненні до суду мав сплатити 840, 80 гр. судового збору.

Відповідно до п.13 ст. 5 Закону України « Про судовий збір» позивач призверненні до суду звільнений від сплати судового збору.

З урахуванням викладеного,часткового задоволення позову, на підставі ч.ч.1.6 ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача підлягає стягненню 43, 68 гр. судового збору на користь держави.

Керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 509, 524, 533-535, 625, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 -82, 259, 263 - 265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України / 03168 м.Київ Повітрофлотський пр., 6, ЄДРПОУ 00034022 / на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 / 1 186, 72 гр. інфляційних втрат та 1 553, 16 гр. річних.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України / 03168 м.Київ Повітрофлотський пр., 6, ЄДРПОУ 00034022 / 43, 68 гр. судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шереметьєва