Рішення № 98567650, 14.07.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3852/20

Провадження № 2/740/157/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Кубрак Н. М., Бережняк О. О., Зінич А. С.,

учасники справи:

- позивачка ОСОБА_1 ,

- представник позивачки - адвокат Івашко Володимир Володимирович,

- представник відповідача - адвокат Аніщенко Олексій Григорович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Флеш» про визнання договорів оренди землі недійсними,

установив:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсними договори оренди земельних ділянок № 275 від 19 грудня 2014 року та № 258 від 20 січня 2015 року.

Позов мотивовано тим, що позивачка є власником указаних земельних ділянок, які нею отримані у спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Земельні ділянки площею 3,1624 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0757, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та площею 2,5847 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0040, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, перебувають в оренді у відповідача та розташовані на території Вікторівської сільської ради Чернігівської області.

Договори оренди земельних ділянок № 275 від 19 грудня 2014 року та № 258 від 20 січня 2015 року були укладені між спадкодавцем та ФК «Флеш» в особі голови Породько Н. Г. строком на 14 років кожен.

Позивачка вважає вказані договори недійсними, оскільки до моменту смерті мати позивачки була паралізованою 10 років і фізично не могла поставити свій підпис на вказаних договорах. Підпис, який наявний на договорах, не відповідає зразку підпису ОСОБА_2 в її паспорті.

Після оформлення своїх спадкових прав позивачка вирішила розірвати договори оренди, але відповідач повідомив її, що таке розірвання в односторонньому порядку не допускається та що до неї як спадкоємця переходять всі права та обов`язки спадкодавця.

Позивач зверталася до Департаменту агропромислового комплексу Чернігівської області з цього питання, на що також отримала відмову у поверненні успадкованих земельних ділянок з посиланням на наявність чинних договорів оренди земельних ділянок.

З моменту звернення до ФК «Флеш» ОСОБА_6 відмовилася від отримання орендної плати за користування належними їй земельними ділянками. Крім того, 04 липня 2018 року на підставі її заяви були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України. 06 лютого 2019 року кримінальне провадження постановою слідчого було закрито з підстав відсутності у діянні складу кримінального правопорушення.

Посилаючись на вказане, позивачка просила визнати недійсними вказані договори оренди, які перешкоджають вільно користуватися та розпоряджатися її власністю.

У відзиві на позов відповідач не визнав позову, посилаючись на те, що ФГ «Флеш» набуло право оренди строком на 14 років земельної ділянки кадастровий номер 7423382400:04:001:0040 на підставі договору оренди землі від 20.01.2015 року (номер запису про речове право 8615644 від 04.02.2015 року) і земельної ділянки кадастровий номер 7423382400:04:001:0757 на підставі договору оренди землі від 19.12.2014 року (номер запису про речове право 8168305 від 20.12.2014 року), які були укладені ОСОБА_2 .

Оскільки позивачка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , то відповідно до ст. 512, 514, 516, 608, 1218, 1219 Цивільного кодексу України, ст. 148-1 Земельного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про оренду землі» умови договорів оренди земельних ділянок є також обов`язковими і для неї.

Оспорювані договори оренди землі від 19.12.2014 року та 20.01.2015 року, укладені між ОСОБА_2 та ФГ «Флеш», за формою та змістом відповідають усім приписам ЦК України, ЗК України, ЗУ «Про оренду землі» і містять усі істотні умови, необхідні для таких договорів.

Твердження позивачки про те, що підписи на вказаних договорах від імені ОСОБА_2 виконані не нею, є безпідставними. Таке твердження позивачки є суб`єктивним висновком, сформованим на порівнянні підписів на спірних договорах з підписом у паспорті ОСОБА_2 , але такий висновок є хибним.

З приводу підроблення підписів в оспорюваних договорах позивачка зверталася до Ніжинського відділу поліції ГУ НП в Чернігівській області, але оскільки такі факти не знайшли підтвердження, то 06.02.2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018270180000816 від 04.07.2018 року, було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Крім цього, ОСОБА_3 за життя було відомо про вказані договори оренди землі і протягом строку їх дії вона не заперечувала щодо культивації (оброблення) земельних ділянок відповідачем, не вчиняла дій з припинення (розірвання) таких договорів та отримувала орендну плату. Такі активні дії сторін спірних договорів оренди є підтвердженням їх укладення сторонами.

Таким чином, ОСОБА_2 за життя мала можливість здійснювати усі права власника щодо вказаних земельних ділянок.

Дії позивачки, яка не могла не знати про існування відносин оренди з ФГ «Флеш» за вказаними земельними ділянками, оскільки, як вона зазначає, саме вона піклувалася і доглядала матір ОСОБА_2 , яка систематично отримувала плату від ФГ «Флеш» за договорами оренди землі, а тепер пред`являє позов про визнання недійсними вказаних договорів оренди землі, суперечить її попередній поведінці і є недобросовісними.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05 жовтня 2020 року, 14-00 год., яке відкладено на 19 жовтня 2020 року, 11-00 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 19 листопада 2020 року, 11-00 год.

У подальшому судові засідання у справі неодноразово відкладалися з різних причин, востаннє - на 14 липня 2021 року, 11-00 год.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов з викладених у ньому обставин та просили задовольнити. Зокрема, представник позивачки зазначив, що оскільки відсутні зразки підписів покійної матері позивачки, то проведення експертизи в справі є неможливим. Так, факт неможливості підписання нею договорів оренди підтверджується медичною документацією, яка містить відмітки про діагноз захворювань покійної матері позивачки, а саме, що вона не могла ходити, що у свою чергу свідчить про неможливість підписання нею договорів оренди, в яких зазначене місце укладення - с. Вікторівка Ніжинського району, а вона проживала у с. Богданівка. Позивачка до моменту смерті матері не піддавала оцінці вказані договори, а набувши у власність указані земельні ділянки, вона довідалася про порушення її прав як власника майна, оскільки оспорювані договори укладені поза волею власника майна. Через хвороби і вади здоров`я оспорювані договори підписані не матір`ю позивачки, ким - невідомо.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, та просив відмовити в задоволенні позову. Зауважив, що згідно з медичною документацією покійна мати позивачки була паралізована не повністю, а лише нижня частина тіла. Доказів того, що вона не могла підписати договір, немає; відповідна експертиза у справі не проводилася. З 2015 року, тобто з моменту укладення договорів вона отримувала орендну плату. Позивачка також була обізнана з наявністю договорів оренди та після смерті матері отримала орендну плату, а згідно з правовою позицією Верховного Суду забороняється суперечлива поведінка, сторони договору повинні діяти добросовісно.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 її сусідка (через хату), за життя була лежача, її паралізувало повністю, вона весь час перебувала вдома і була нетранспортабельна. Її дочка - позивачка проживала спільно з нею і доглядала її. Десь за два роки до 2009 року дочка забрала її до себе у с. Богданівку. Свідок не чула, щоб ОСОБА_2 щось говорила, вона весь час лежала.

Свідок ОСОБА_4 , яка з 2012 року працює фельдшером у с. Богданівка, показала, що мати позивачки - ОСОБА_2 переїхала у с. Богданівка десь у 2009 році, після 2-3 років після того, як сюди переїхала дочка ОСОБА_1 . За життя мати позивачки була лежача, повністю паралізована, прикута до ліжка, самостійно не могла нічого робити, навіть підняти руки. У неї був діагноз - гостре порушення мозкового кровообігу, вона не могла спілкуватися та себе обслуговувати, була нетранспортабельна. Свідок часто приходила до позивачки на виклики до матері.

Заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожного окремо та в сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 3,1624 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0757, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та площею 2,5847 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0040, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 09 лютого 2018 року після смерті матері ОСОБА_2 (а. с. 19 - 27). Указані земельні ділянки розташовані в межах території Вікторівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області.

Зазначені земельні ділянки перебувають в оренді у ФГ «Флеш» на підставі договорів оренди землі від 19 грудня 2014 року (площею 3,1624 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0757) та від 20 січня 2015 року (площею 2,5847 га, кадастровий номер 7423382400:04:001:0040), укладених між ОСОБА_2 (орендодавець) з одного боку та ФГ «Флеш» (орендар) з іншого (а. с. 5, 6, 13, 14). Строк дії договорів - 14 років (п. 8 договорів).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4).

У пропозиції від 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 запропонувала голові ФГ «Флеш» розірвати договори оренди землі, посилаючись на те, що після отримання спадщини вона виявила, що підписи на договорах оренди від імені орендодавця - її покійної матері ОСОБА_2 виконані іншою особою. Вона вирішила самостійно господарювати на землі (а. с. 28).

У відповіді на пропозицію позивачки ФГ «Флеш» зазначило, що оскільки позивачка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , то відповідно до ст. 512, 514, 516, 608, 1218, 1219 ЦК України умови договорів оренди землі є також обов`язковими і для неї. Земельні ділянки позивачки обробляються разом з іншими земельними ділянками єдиним масивом, і в розірванні договорів оренди відмовлено (а. с. 29).

Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації у відповіді від 29 березня 2018 року на звернення позивачки пояснив, зокрема, що у 2017 році вона отримала за договорами оренди землі орендну плату в розмірі 3 400 грн та 2000 кг зерна кукурудзи (а. с. 30).

Обставини щодо отримання матір`ю позивачки за свого життя та позивачкою після смерті матері у 2017 році орендної плати не заперечуються позивачкою.

02 липня 2018 року ОСОБА_1 подала до Ніжинського ВП ГУ НП в Чернігівській області заяву про кримінальне правопорушення у зв`язку з виявленням факту підроблення договороів оренди землі (а. с. 32, 33).

04 липня 2018 року Ніжинським ВП ГУ НП в Чернігівській області за вказаним фактом зареєстроване кримінальне провадження за № 12018270180000816 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а. с. 34).

Постановою слідчого СВ Ніжинського ВП ГУ НП в Чернігівській області від 06 лютого 2019 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 липня 2018 року за № 12018270180000816, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а. с. 36, 37).

Указану постанову мотивовано тим, що під час досудового розслідування не встановлено факту відсутності фізичної можливості у ОСОБА_2 самостійно вчиняти правочини та власноручно підписувати документи, вона не є недієздатною особою. Крім того, ОСОБА_2 протягом 2014 - 2017 років відповідно до вказаних договорів оренди землі отримувала орендну плату від ФГ «Флеш», що свідчить про чинність цих договорів та її згоду на виконання умов договору.

Відповідно до копії медичної карти амбулаторного хворого № 0527, наданої Комунальним некомерційним підприємством «Ніжинський центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_2 у 2004 - 2005 роках перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з діагнозом - розсіяний склероз, цереброніальні форма. У 2007 році міститься відмітка про діазноз часткової атрофії зорових нервів обох очей. У 2009, 2010, 2012 роках міститься відмітка про діагноз - розсіяний енцефаломієліт, цереброспінальна форма, нижній спастичний парапарез з порушенням ходи та функцій тазових органів. Субатрофія зорових нервів обох очей. Мозкова атоксія (з 2010 року). Відповідно до посмертного епікризу від 20 червня 2017 року ОСОБА_2 була інвалідом І групи, лежача протягом двох років, захворювання прогресувало (а. с. 86 - 96).

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що з авданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 5 ЦПК України, з дійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що с уд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма встановлює об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 цієї статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаючись на те, що її мати оспорювані договори не підписувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні земельної ділянки позивачці як власнику.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивачка вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майно, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499 цс19).

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18), від 09 вересня 2020 року в справі № 188/1792/17 (провадження № 61-7870св19), від 11 листопада 2020 року в справі № 288/1529/17 (провадження № 61-5538св19), від 17 лютого 2021 року в справі № 390/761/18 (провадження № 61-16368св19) у подібних правовідносинах.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовної заяви у зв`язку з невідповідністю заявленого позивачем позову способам захисту цивільних прав, встановленим законом, тобто з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди.

У п. 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Флеш» про визнання договорів оренди землі недійсними відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене і підписане 27 липня 2021 року.

Суддя І. М. Шевченко