Ухвала суду № 98545929, 26.07.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

______________

УХВАЛА

26 липня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/2186/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження процесуальні питання в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області), в якому просить:

- стягнути з ГУ Нацполіції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2018р. по 13.08.2019р. у сумі 196 387,40 грн.;

- судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 21.05.2021р. провадження у вказаній справі відкрито, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У матеріалах справи наявне клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, яке мотивоване пропущенням позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.

Представником позивача до суду подано заперечення на вказане клопотання, в якому представник не погоджується із позицією відповідача, зазначає, що вимога про сплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, а тому працівник має право звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.

Так як справа розглядається у письмовому провадженні, суд розглядатиме подане клопотання без виклику сторін до суду.

Досліджуючи подане клопотання на предмет правомірності, суд виходить із наступного.

Частинами 1, 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до … суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (ч. 1 ст. 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019р. у справі №522/13736/15 (провадження №61-25545сво18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021р. у справі №461/1303/19 (провадження №61-17899св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2021р. у справі №200/10640/20-а (провадження №К/9901/9640/21).

Враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

При таких обставинах, необґрунтованими є доводи представника позивача про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, а тому, в силу положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, працівник має право звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.

Разом із тим, встановлено, що наказ про поновлення позивача на роботі було видано 14.08.2019р., а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 17.05.2021р. (більш ніж через півтора роки з дня, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав), тому ним пропущено тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, передбачений КЗпП України.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що згідно ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (ч. 6 ст. 161 КАС України).

Відтак, позивач повинен надати до заяву про поновлення пропущеного строку із вказанням підстав такого пропуску, які мають підтверджуватися відповідними доказами.

У відповідності до приписів ч. 13 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (ч. ч. 14, 15 ст. 171 КАС України).

Таким чином, позовна заява відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України, підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.

Водночас суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через передчасність його подання, та вказує на наявність у позивача права на звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку, встановленого законодавцем, на звернення до суду із даним позовом.

Керуючись ст. ст. 123, 169, 171 КАС України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Залишити позовну заяву без руху та надати позивачу п`ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення недоліків позовної заяви документи до суду направляти із вказівкою на номер справи №540/2186/21 та зазначенням прізвища судді, який прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя С.В. Гомельчук