Рішення № 98544797, 23.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7703/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

- стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79 856,22 грн;

- стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 908 грн сплаченого судового збору та 4000 грн сплачених за надання правової допомоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що 04.09.2018 був звільнений з військової служби та 11.10.2018 виключений зі списків особового складу військової частини 3002, проте при звільненні йому були виплачені не усі суми, що належали до виплати. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі №380/6204/20 відповідач здійснив виплату належних при звільненні сум індексацію грошового забезпечення лише 26.04.2021, тому період з 11.10.2018 по 26.04.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні. Позивач на підставі проведеного ним розрахунку істотності частки невиплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку в сумі 285200,82 грн. вважає, що з відповідача слід стягнути 79856,22 грн.

Ухвалою судді від 17.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

16.06.2021 за вх. №7232ел від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з пропуском місячного строку, встановленого статтею 122 КАС України. Також відповідач звертає увагу, що сума стягнення у розмірі 79856,22 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності (враховуючи час, який пройшов від моменту звільнення до фактичного звернення позивача до суду), розрахована без врахування відповідної практики Верховного Суду. Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн, то такі є не співмірними.

Інших заяв по суті справи до суду не надходили.

Визначаючись стосовно клопотання відповідача про пропущенні строки, суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 вказаної статті КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Указані норми пов`язують початок перебігу строку звернення до суду з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, суд зазначає, що для виплати середнього заробітку необхідна обов`язкова умова - остаточний розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що відповідачем на виконання рішення суду у справі № 380/6204/20 здійснено нарахування належних сум позивачу лише 26.04.2021, що в свою чергу свідчить про те, що строк звернення до суду в частині вимоги щодо виплатити середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розпочався з 27.04.2021. Позовна заява на адресу суду надійшла 12.05.2021, тобто в межах строку звернення до суду. Відтак, висновок відповідача щодо пропуску строку звернення до суду в цій частині позовних вимог є помилковим.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

04.09.2018 наказом начальника ЗТУ НГУ № 58 о/с ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил України за станом здоров`я.

11.10.2018 ОСОБА_1 наказом командира військової частини 3002 (по стройовій частині) № 246 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

28.05.2020 адвокат позивача звернувся до військової частини 3002 з адвокатським запитом про надання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016-2018 рік.

На вищезазначений запит адвоката, відповідачем надано довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 11.10.2018.

Як слідує із змісту наявної у матеріалах справи довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 11.10.2018, розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2016 році становив 491, 10 грн (за липень-грудень), за період з 2017 по 2018 рік індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_1 . Відповідно до вищезазначеної довідки базовими місяцями для нарахування індексації є: січень 2016 року та березень 2018 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі №380/6204/20 задоволено адміністративний частково. Визнано протиправними дії військової частини 3002 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 11.10.2018 без урахування січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців. Зобов`язано військову частину 3002 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 11.10.2018 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, з урахуванням виплаченої суми. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, м. Львів, вул. Кн. Ольги, 105, код ЄДРПОУ 08682683) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 залишено без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2020.

26.04.2021 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 81713,36 грн після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 11.10.2018 по 26.04.2021. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII).

Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 11.10.2018.

Між тим, судом встановлено, що 26.04.2021 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 380/6204/20.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 12.10.2018 (перший день після виключення позивача із списків особового складу частини) по 26.04.2021, що становить 928 календарних днів.

Згідно з довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (серпень-вересень 2018) складає 18767,50 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача становить 307,67 грн. (18767,50 грн. (заробіток за два останніх місяці) / 1 календарних дні (31 календарний день у серпні 2018 року + 30 календарних днів у вересні 2018 року)). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 285210,09 грн. (307,67 грн. х 927 календарних днів).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (81713,36 грн.), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 285210,09 грн., адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (81713,36) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 12.10.2018 по 26.04.2021 становить 0,28 (81713,36 / 285210,09 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,28 розраховується наступним чином: 307,67 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,28 = 86,14 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 86,14 грн. х 927 (днів затримки розрахунку) = 79851,78 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 79851,78 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність суми 79851,78 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Судом при прийнятті рішення враховано також і те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо судових витрат, то слід зазначити таке.

Позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., та витрати на сплату судового збору 908,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі Двойних проти України та від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу Адвокатське об`єднання "Мицик і Партнери" (адвокат Розман В.С., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 04.10.2019 серія ЛВ №001725) на підставі договору про надання правової допомоги від 07.05.2021.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 11.05.2021.

Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги: вивчення наданих документів клієнта про звільнення, опрацювання рішення Львівського окружного адміністративного суду про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію, опрацювання довідки про грошове забезпечення, узгодження правової позиції, опрацювання нормативно правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії 1 год., 30 хв.; обрахунок середнього заробітку до позовної заяви 30 хв., складання позовної заяви та підготовка копій документів 2 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години 1000,00 грн., відтак 4 год. * 1000,00 грн. становить 4000 грн.

На підтвердження оплати послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 07.05.2021 позивач надав квитанцію №20 від 11.05.2021 на суму 4000,00 грн.

Водночас, на думку суду, дана справа є справою незначної складності. Супровід даної справ не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, справа не становить суспільний інтерес.

За цією категорією справ існує достатня кількість судових рішень різних інстанцій, що значно спрощує процес надання правової допомоги.

А, отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача вартість наданої допомоги в сумі 4000,00 грн. є завищеною, а тому таку належить зменшити до 1000,00 грн., відповідно.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 року (справа №9901/264/19).

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу частково, а саме в сумі 1000,00 грн.

Щодо сплаченого судового збору, суд зазначає таке.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Кн. Ольги,105, код ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 79851,78 грн ( сімдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят одна гривня 78 копійок) за період з 12.10.2018 по 26.04.2021.

Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Кн. Ольги,105, код ЄДРПОУ 08682683) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Кн. Ольги,105, код ЄДРПОУ 08682683) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.