Рішення № 98544209, 23.07.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2021 р. справа № 300/3455/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.05.2020 №810, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення від 28.05.2020 № 810 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати призначити з 04.03.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням у подвійному розмірі періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» з 01.01.2004 р. по 03.03.2020р. та в одинарному розмірі періоду навчання з 01.09.1985 р. по 16.07.1988 р. у ПТУ №15 м. Мукачево.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, всупереч рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, прийнято рішення від 28.05.2020 №810 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Позивач зазначає, що станом на 20.05.2020 (дату звернення із заявою про призначення пенсії) вона досягла відповідного пенсійного віку (50 років), визначеного пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для призначення пенсії за Списком №2. Вважає, що такі обов`язкові умови як необхідний вік та стаж роботи мають застосовуватись в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Також зазначає, що відповідач протиправно, не зарахував позивачу у подвійному розмірі період роботи на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» з 01.01.2004 по 03.03.2020., а також в одинарному розмірі період навчання у ПТУ №15 м. Мукачево з 01.09.1985 по 16.07.1988.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що згідно з поданими документами позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла необхідного віку. Вважає безпідставним посилання позивача на пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки згідно абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не cупepeчить цьому Закону. Також, вважає безпідставними посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), оскільки коментованим рішенням визнано неконституційними норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VІІІ, однак стаття 114 Закону №1058 є чинною та неконституційною не визнавалась, змін до цього Закону не вносилось. З врахуванням викладеного, орган пенсійного фонду вказує на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Крім того зазначає, що при обчисленні стажу не було враховано період навчання у ПТУ №15 м. Мукачево з 01.09.1985 по 15.07.1988, оскільки у трудовій книжці відсутня дата видачі диплому, про що при подачі заяви від 20.05.2020 повідомлено позивача. З огляду на те, що довідка, яка підтверджує вказаний період навчання отримана позивачем тільки 30.06.2020, відтак відповідач вважає, що спору щодо зарахування до страхового стажу спірного періоду не було, оскільки не було призначено пенсію. Щодо зарахування у подвійному розмірі періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри з 01.01.2004 по 03.03.2020, відповідач зазначає, що без вирішення питання про призначення пенсії вказане самостійно не створює негативних наслідків для прав та свобод ОСОБА_1 (а.с.55).

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористалася.

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

20.05.2020 ОСОБА_1 , у віці 50 років, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Рішенням управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №810 від 28.05.2020 позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 40 років 5 місяців, в тому числі стаж роботи за Списком №2 - 20 років 2 місяці, а також, із посиланням на статтю 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наведено умови набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 жінок, які народилися з 01.10.1969 по 31.12.1970. Підставою відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.02.2020 зазначено не внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та відсутність порядку виконання цього рішення. Вказано, що після внесення відповідних змін пенсія призначатиметься з врахуванням змін до чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-XII) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, особи зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Суд звертає увагу, що до внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII віковий ценз для жінок з 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 01.10.1969 по 31.12.1970 набували право на пенсію по досягненню 55 років.

Судом встановлено, що надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (надалі також - Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV було доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Так, зокрема, згідно п.2 ч. 2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, який діє на час звернення позивача до відповідача.

Згодом, 23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII».

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, підлягають застосуванню стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. …".

Проаналізувавши все вищевикладене, зокрема наведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (часу прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2, зокрема щодо вікового цензу, який у спірних правовідносинах складає 50 років за пунктом "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні цього спору, суд враховує принцип верховенства права, відповідно до якого, згідно із частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними та ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява №31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для позивача підхід.

Таким чином, у розглядуваній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для позивача, а саме пункт "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними.

Зміст оскаржуваного рішення вказує на єдину підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, зокрема, те, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № 1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) не внесено змін до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», а також відсутній порядок виконання даного рішення. Тільки після внесення відповідних змін, пенсія на пільгових умовах по Списку №2 призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства.

У відзиві на позов відповідач вказує на необхідність досягнення позивачем 55 років, що є однією з умов призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, визначеною пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, як жінці, яка народилася з 01.10.1969 по 31.12.1970. При цьому, позивач, на думку відповідача, не набула право на пенсію за віком на пільгових умовах так як не досягнула необхідного віку.

Наявні в матеріалах справи докази свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо:

- достатності у позивача загального і пільгового стажу для призначення пенсії по Списку №1;

- неналежного підтвердження позивачем пільгового стажу чи відсутності доказів проведення атестації робочих місць;

- зайнятості повний робочий день із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

З огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачем відповідачу разом із заявою від 20.05.2020 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого державою Україна пенсійного забезпечення.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, зокрема стосовно того, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню, та його положення застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 предметом конституційного контролю була, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами внесеними Законом України №213, яка регламентувала призначення пенсій за віком на пільгових умовах, а також пенсій за вислугу років.

Стосовно вимоги позивача призначити пенсію з урахуванням в подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 03.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №329/553/17, від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.

Згідно з статтею 60 Закону №1788, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-III, інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Згідно з статтею 7 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.

Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Крім того, зі змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 встановлено, що заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Як слідує із записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 у період з 02.02.1994 по 01.05.1995 працювала на посаді санітарки інфекційного відділу, з 01.05.1999 переведена на посаду молодшої медичної сестри інфекційного відділення стаціонару лікарні, яку продовжувала займати на час звернення із цим позовом до суду (а.с.16-17).

Вказане підтверджується довідками КНП «Центральна районна лікарня Калуської міської та районної рад Івано-Франківської області» №431 від 20.05.2020 (а.с.19) та №885 від 18.05.2020 (а.с.18).

При цьому, у довідці №431 від 20.05.2020 також зазначено, що позивач за період роботи працювала повний робочий день на посаді молодшої медичної сестри палатної інфекційного відділення стаціонару лікарні, що дає право на обчислення стажу в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення (а.с.19).

Як слідує із матеріалів справи, позивачем до заяви про призначення пенсії від 20.05.2020 додано, серед іншого, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.05.2020 за №432, у якій вказано, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» з 02.02.1994 по 27.06.2012 та з 03.10.2012 по теперішній час працює за посадою молодша медична сестра (чергова) інфекційного відділення, що передбачена Списком №2 розділ ХХIV постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016.

Як встановлено судом, період роботи позивача на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» підтверджується також результатами атестації робочих місць, зокрема висновками державної експертизи умов праці від 21.03.2006 №2344, від 22.03.2006 №2347, від 27.11.2009 за №4926, від 22.07.2013 №1594/2 (а.с. 20, 23, 27, 30).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 03.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри палатної інфекційного відділення стаціонару КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» у подвійному розмірі відповідно до положень ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Щодо вимоги позивача призначити пенсію з урахуванням в одинарному розмірі періоду навчання з 01.09.1985 по 16.07.1988 у Професійно-технічному училищі №15 м. Мукачево суд зазначає наступне.

При зверненні до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 20.05.2020 у розписці-повідомленні відповідач зазначив, що для призначення пенсії позивачем не надано, зокрема, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 13.07.2020 про долучення до матеріалів пенсійної справи довідки від 30.06.2020 №255 про період навчання в ПТУ №15 м.Мукачево та призначення пенсії (а.с.41).

Листом від 16.07.2020 за №1998-1918/В-02/8-0900/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивача про те, що період навчання з 01.09.1985 по 15.07.1988 у Мукачівському СПТУ №15 не врахований до стажу позивача, оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі диплому. Також зазначено, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.05.2020 за №810 у зв`язку із недосягненням 55- річного віку надіслано позивачу листом (а.с.43).

Суд зауважує, що орган пенсійного фонду не приймав рішення про відмову у призначенні пенсії із врахуванням довідки від 30.06.2020 №255 про період навчання в ПТУ №15 м.Мукачево.

З огляду на наведене, суд вважає, що на час прийняття рішення №810 від 28.05.2020 спору щодо зарахування до стажу ОСОБА_1 періоду навчання у ПТУ №15 м. Мукачево з 01.09.1985 по 15.07.1988 не існувало.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

Отже, в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо призначення пенсії з урахуванням в одинарному розмірі періоду навчання з 01.09.1985 по 16.07.1988 у ПТУ м.Мукачево слід відмовити, оскільки вона є передчасною, тобто такою, що заявлена для захисту права позивача, яке ще не порушено відповідачем.

Щодо вимоги позивача про призначення їй пенсії з 04.03.2020 (з наступного дня після досягнення 50-річного віку) суд звертає увагу, що згідно із пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Враховуючи, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 20.05.2020, тобто у межах визначеного законодавством тримісячного строку, то така вимога підлягає задоволенню.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, враховуючи, що станом на час внесення Законом України від 02.03.2015 №213-VIII змін у ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивач здобула необхідний загальний і спеціальний страховий стаж, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії досягла 50 річного віку, за розрахунками відповідача має стаж роботи за Списком №2 - 20 років 2 місяці, загальний страховий стаж 40 років 5 місяців, суд зазначає, що з 23.01.2020 - моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 у позивача виникло право на призначення відповідної пільгової пенсії, тому порушене її право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити з 04.03.2020 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» з 01.01.2004 по 03.03.2020 згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підсумовуючи все зазначене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., відтак підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 672,00 грн., що пропорційно становить 80% задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших судових витрат сторонами суду не надано.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №810 від 28.05.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 04.03.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи на посаді молодшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Районна лікарня Калуської районної ради» з 01.01.2004 по 03.03.2020 згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 672,00 грн. (шістсот сімдесят дві гривні).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ),

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.