Рішення № 98543601, 14.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 р. Справа№200/3674/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Зінченка О.В., секретаря судового засідання - Макарової Л.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника відповідача - Барабаш Т.Ю.;

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (юридична адреса: 85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260, код ЄДРПОУ 04052790) про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі,-

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (далі-відповідач) про стягнення коштів, невиплачених при звільненні у розмірі 33 574,60 грн. та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебував на посаді заступника міського голови Констянтинівської міської ради. 30.12.2020 розпорядженням міського голови Констянтинівської міської ради від 30.12.2020 №220-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з посади міського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету міської ради. Зазначеним розпорядженням передбачена виплата грошової компенсації за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, проте відповідачем не виплачено заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 33 574,60 грн., яка виникла у зв`язку із наступним.

У вересні 2020 року йому на підставі рішення міської ради від 19.12.2019 року № 6/97-1906 "Про встановлення надбавки до посадового окладу та преміювання" та розпорядження міського голови від 31.08.2020 № 263-р "Про преміювання працівників до державного свята" виплачено разову премію до державного свята - Дня незалежності України в сумі 47 000 грн. З розрахункового листа за жовтень 2020 року позивач виявив, що із заробітної плати за жовтень 2020 року проведено утримання виплаченої премії в сумі 42 232,20 грн. та здійснено утримання податку на доходи фізичних осіб в розмірі 7 601,79 грн., військового збору в розмірі 633,49 грн. та профспілкового збору в сумі 422,32 грн., що призвело до невиплати заробітної плати в сумі 33 574,60 грн. Наведене утримання здійснено відповідачем, за поясненнями останнього, через неврахування при нарахуванні премії обмеження нарахування заробітної плати посадових осіб органів місцевого самоврядування розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, запровадженого Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік".

Позивач зауважив на тому, що за приписами статті 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством України. Обмеження встановлені Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" не є випадком, передбаченим законодавством України, коли допускається відрахування із заробітної плати.

До того ж, позивач зазначає, що в день його звільнення, 30 грудня 2020 року, відповідач, в порушення частини першої статті 116 КЗпП України, письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату всіх належних коштів, а саме: незаконно утриманої, на думку позивача, частини заробітної плати.

Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі залишено без руху, надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі 1436,10 гривень.

16 квітня через відділ документообігу та архівної роботи суду позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви та документ на підтвердження сплати судового збору у розмірі 1436,10 гривень.

Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні).

17 травня 2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким зазначено, що 11 листопада 2020 року позивач вже звертався до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою про стягнення заробітної плати. При цьому, позивач, як на нормативне обґрунтування своїх вимог посилався на норми статті 110 КЗпП України, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». 22 грудня 2020 року від позивача до суду надійшла заява щодо відмови від позову відповідно до частини 1 статті 189 КАС України. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 200/10531/20-а вказану відмову позивача від позову прийнято судом. При цьому зазначено, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Вказана ухвала суду набрала законної сили. Водночас наразі позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі.

При цьому у позові міститься дві позовні вимоги - первісна (про стягнення 33 574, 60 грн., які, на думку позивача, є коштами, невиплаченими йому при звільненні) та похідна (про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку (53 робочі дні) в сумі 143 610, 92 грн.).

Право на звернення до суду про стягнення з виконавчого комітету Костянтинівської міської ради суми незаконно утриманої (на думку позивача) заробітної плати в розмірі 33 574, 60 грн. у позивача виникло задовго до моменту звільнення з посади заступника міського голови (30.12.2020). За своєю правовою природою та за позицією позивача дана сума по суті є заборгованістю із заробітної плати, яку відповідач мав сплатити позивачу незалежно від обставин (незалежно від факту звільнення).

У зв`язку із вказаним, враховуючи, що позивач вже скористався своїм процесуальним правом на звернення до суду щодо стягнення суми 33 574, 60 грн. та в подальшому відмовився від позовної заяви, повторне його звернення до суду щодо вказаної позовної вимоги (незалежно від формулювання підстав стягнення такої суми - кошти, не виплачені при звільненні, частина незаконно утриманої фактичної заробітної плати), на думку відповідача, не допускається.

У вказаній вище справі №200/10531/20-а та у даній справі № 200/3674/21 спірні правовідносини виникли між одними й тими сторонами (позивач ОСОБА_1 та відповідач виконавчий комітет Костянтинівської міської ради). В обох справах має місце спір про той самий предмет позову (стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у сумі 33 574, 60 грн.). В обох випадках позивач обґрунтовує свої вимоги аналогічними підставами:

- фактичними - відповідач здійснив утримання частини суми заробітної плати позивача в розмірі 33 574, 60 грн. у жовтні 2020 року у зв`язку із наявністю у серпні 2020 року обмеження щодо нарахування та виплати заробітної плати на період дії карантину до 10 розмірів мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- правовими - як на правову підставу своїх позовних вимог позивач в обох випадках посилається на положення Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 162, пунктом 4 частини 1 статті 238 КАС України, позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про стягнення коштів, невиплачених при звільненні, та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі відповідач вважає безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому також зауважує, що існують достатні обґрунтовані, на його думку, підстави для закриття провадження у справі № 200/3674/21.

Позивачем надано заяву про подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21 травня 2021 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14 червня 2021 року о 14 год. 00 хв.

В подальшому позивачем надано відповідь на відзив, якою позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 14 червня 2021 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі № 200/3674/21-а, справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі,- призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 годину 00 хвилин 14 липня 2021 року.

У судове засідання 14 липня 2021 року з`явився позивач, наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача 14 липня 2021 року у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. справи 7-8).

Відповідач - виконавчий комітет Костянтинівської міської ради, є органом місцевого самоврядування.

Розпорядженням міського голови Костянтинівської міської ради від 03 березня 2020 року № 37-ос ОСОБА_1 затверджений заступником міського голови, приступив до виконання обов`язків з 03 березня 2020 року (арк. справи 15).

Рішенням Костянтинівської міської ради від 19 грудня 2019 року № 6/97-1906 заступникам міського голови встановлено з 01 січня 2020 року розмір премії у розмірі 130 % середньомісячної заробітної плати (арк. справи 19).

Розпорядженням міського голови від 31 серпня 2020 року № 263-р на підставі частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Костянтинівської міської ради № 6/97-1906 від 19.12.2019 "Про встановлення надбавки до посадового окладу і преміювання", колективного договору адміністрації та трудового колективу Костянтинівської міської ради та її виконавчих органів за 2016-2020 року, Положення про преміювання працівників відділів, управлінь, служб Костянтинівської міської ради, у зв`язку зі святкуванням 24 серпня Державного свята - Дня незалежності України премійовано працівників апарату Костянтинівської ради та її виконавчого комітету, зокрема, ОСОБА_1 в розмірі премії 47 000,00 грн.(арк. справи 18).

Згідно з наданими позивачем розрахунковими листами премію в розмірі 47 000,00 грн. виплачено йому у вересні 2020 року (арк. справи 13).

Відповідно до розрахункового листа за жовтень 2020 року, з нарахованої позивачу заробітної плати за жовтень 2020 року утримано премію в сумі 42 232,20 грн. та зменшено до утримання податок на доходи з фізичних осіб на 7 601,79 грн., військовий збір на 633,49 грн., профспілковий збір на 422,32 грн.

30 грудня 2020 року розпорядженням міського голови Констянтинівської міської ради за №220-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади міського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету міської ради.

При звільненні відповідачем виплачено позивачеві грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, проте не виплачено утриману спірну заробітну плату у сумі 33 574,60 грн. (арк. справи 12).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначені Законом України від 07.06.2001 №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон №2493-III).

Згідно з частинами 1, 3 статті 7 Закону №2493-IIІ, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Питання оплати праці, що не врегульовані положеннями цього закону, вирішуються із застосуванням законодавства про працю.

Згідно зі статтею 21 Закону №2493-III, посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про оплату праці", положення якої кореспондуються зі статтею 127 Кодексу законів про працю України, відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Статтею 129 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Відповідач підставою для відрахувань із заробітної плати позивача за жовтень 2020 року вказує обмеження, встановлені Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Оскільки Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" не визначено порядок проведення відрахувань із заробітної плати працівників органів місцевого самоврядування, до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про працю, зокрема, положення Закону України "Про оплату праці" та Кодексу законів про працю України.

Положеннями статті 127 Кодексу законів про працю України та статті 26 Закону України "Про оплату праці" передбачено можливість відрахувань із заробітної плати на підставі відповідного наказу (розпорядження) та виключно у випадках, передбачених законодавством України.

Проте доказів, що уповноваженою особою рішення щодо відрахування із заробітної плати приймалося, відповідачем не надано.

18.04.2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Під час дії цієї норми всі нарахування заробітної плати працівникам, у т.ч. органів місцевого самоврядування обмежувалися сумою 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Проте обмеження, встановлені Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", не є випадком, передбаченим законодавством України, коли допускається відрахування із заробітної плати.

Наведені дії відповідача призвели до невиплати позивачу частини заробітної плати у жовтні 2020 року в сумі 33 574,60 грн, а тому відповідач мав виплатити ці кошти ОСОБА_1 при звільненні відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, приписами якої встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне вказати наступне.

За приписами статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 Кодексу)..

Отже, за змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина ж друга статті Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17.

В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні звернувся до суду із відповідним позовом про присудження належних йому сум, за наслідком чого суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Позивача звільнено зі служби з 30 грудня 2020 року, отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 30 грудня 2020 року.

Виходячи, що 30 грудня 2020 року (тобто, у день звільнення, що є останнім робочим днем), обов`язок повного розрахунку з позивачем відповідачем не виконаний, період затримки розрахунку з 31 грудня 2020 при звільненні становить 132 дні (з 31.12.2021 по 14.07.2021 включно - день прийняття рішення у цій справі).

Порядок виплати заробітної плати під час затримки при звільненні встановлений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до п.п. "з" та "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Обрахована середньоденна заробітна плата позивача за листопад 2020 року - грудень 2020 року/, згідно наданої відповідачем довідки від 16.02.21 № 14, становить - 2709,64 грн.

Позивач при зверненні до суду обрахував середній заробіток за час затримки з розрахунку 53 робочих дні у розмірі 143 610,92 грн.

Разом із цим, суд має право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статті 116 КЗпП України.

Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку що буде отриманий позивачем (за наслідком виконання даного рішення суду), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та цим критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 33 574,60 грн.

Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем за період з 31.12.2020 по 14.07.2021 включно, що підлягає стягненню з відповідача, становить 33 574,60 грн.

Враховуючи наведене, заявлений позов підлягає задоволенню частково.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1436,10 грн. відповідно до оригіналу квитанції, наявною в матеріалах справи (арк. справи 28).

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 335,74 грн. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, що є пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно доводів відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі, суд зазначає.

Постановою Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19 наголошено на тому, що закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Крім того, зазначено, що суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предметом позову у справі № 200/10531/20-а була вимога про стягнення частини незаконно утриманої фактичної заробітної плати, натомість предметом позову у справі № 200/3674/21 є вимога про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку.

Підставою подання позову у справі № 200/10531/20-а став факт незаконного, на думку позивача, утримання роботодавцем частини заробітної плати працівника під час трудових відносин, натомість при поданні позову у справі № 200/3674/21 позивач наголошує про порушення роботодавцем вимог частини першої статті 47 та частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника.

Таким чином, позови у адміністративній справі № 200/10531/20-а та у № 200/3674/21 не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав та має різні предмети, тому доводи відповідача про закриття провадження у справі є помилковими, а підстави для закриття провадження у даній справі відсутні.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, оскільки рішення суду по справі стосується присудження виплати частини заробітної плати за місяць у відносинах публічної служби, суд вважає за можливе допустити його негайне виконання у межах стягнення заробітної плати.

Керуючись 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі,- задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (юридична адреса: 85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260, код ЄДРПОУ 04052790) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти, невиплачені при звільненні у розмірі 33 574,60 грн. (тридцять три тисячі п`ятсот сімдесят чотири гривні 60 копійок).

Стягнути з Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (юридична адреса: 85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260, код ЄДРПОУ 04052790) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 33 574,60 грн. (тридцять три тисячі п`ятсот сімдесят чотири гривні 60 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (юридична адреса: 85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260, код ЄДРПОУ 04052790) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 335, 75 грн. (триста тридцять п`ять гривень 75 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати (грошові кошти, невиплачені при звільненні) в сумі 33 574,60 грн. (тридцять три тисячі п`ятсот сімдесят чотири гривні 60 копійок), яка не перевищує суму стягнення за один місяць.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошено у судовому засіданні 14 липня 2021 року.

Повний текст рішення складено у повному обсязі 23 липня 2021 року

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.В. Зінченко