Рішення № 98543468, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа№200/7602/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про: визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 22.04.2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року, з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 22.04.2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року, з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після досягнення 56-річного віку звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії від 14.04.2021 року, однак, у призначенні пенсії йому було відмовлено рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 22.04.2021 року через відсутність необхідного пільгового стажу за Списком № 2. Позивач вказує, що відповідачем зараховано до пільгового стажу лише період роботи з 22.01.1987 року по 29.06.1990 року. Позивач вважає прийняте Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області рішення № 239 від 22.04.2021 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що до його пільгового стажу повинен бути зарахований період навчання в Жданівському індустріальному технікуму по спеціальності «Технологія зварювального виробництва» з 01.09.1980 року по 01.07.1984 року, оскільки навчався за фахом у професійно-навчальному закладі по спеціальності «Технологія зварювального виробництва».

Стосовно періодів роботи за Списком № 2 до 21.08.1992 року позивач вказував на те, що відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. 01.01.1992 року набрав чинності Закон України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якого (ст.13) для зарахування стажу роботи до пільгового, зокрема й за Списком 2, необхідно було дві умови: віднесення відповідної роботи (посади) до відповідного Списку, який затверджувався Кабінетом Міністрів України; та проведення атестації робочих місць. На виконання норм цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1 серпня 1992 р. N 442», де було приписано усім підприємствам провести атестацію робочих місць. Вказана Постанова набрала законної сили 21.08.1992 року. Отже, після 01.01.1992 року недостатньо було лише віднесення відповідної роботи (посади) до Списку № 2, необхідно було ще проведення атестації робочих місць на конкретному підприємстві. Позивач наголошує, що до 01.01.1992 року законодавець не визначав обов`язкового проведення атестації робочого місця та достатньо було віднесення певної роботи (посади) по певного списку, який затверджувався відповідним нормативно-правовим актом, тобто, періоди роботи до 21.08.1992 року відповідач мав зарахувати на підставі трудової книжки, та відповідного нормативного акту, згідно до якого професія (посада) відносилась до відповідного пільгового списку.

Стосовно періодів роботи після 21.08.1992 року позивач зазначає, що вказані періоди повинні бути зараховані до пільгового стажу на підставі записів наявних в трудовій книжці, оскільки посади на яких він працював у період після 21.08.1992 року входять до переліку професій та посад, робота а яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах. Щодо проведення атестації на підприємствах на яких працював позивач після 21.08.1992 року вказує, що він не може нести відповідальність за несвоєчасне проведення підприємством атестації робочих місць. У зв`язку з чим вказує, що періоді роботи після 21.08.1992 року також повинні бути зараховані до пільгового стажу.

Крім того, позивач зазначає, що період проходження строкової служби також повинен бути врахований до пільгового стажу, оскільки, відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Також, позивач зазначав, що належним відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки, Маріупольське ОУПФУ не здійснює свої повноваження, знаходиться у стадії ліквідації, а його правонаступником визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

З огляду на вищевикладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

ОСОБА_1 звернувся до управління 14.04.2021 року із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії була надані наступні документи: сканкопія трудової книжки від 25.05.1983 року; сканкопія диплому про навчання від 01.07.1984 року; сканкопія військового квитка від 31.10.1984 року; сканкопії архівних довідок від 28.07.2017 року № 1204-02/5672 та № 1204-02/5673; сканкопія довідки №5 від 09.02.2021 року; сканкопії паспорту та ідентифікаційного номеру.

Відповідач вказує на те, що відповідно до Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими и належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637.

Відповідно до п. 20 Порядку 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

До пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року, з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.1990 року з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року, що не відповідає вимогам п. 4 Порядку №442.

Відповідач наголошує, що служба в армії прирівнюється до пільгової роботи, яка передувала періоду роботи згідно Списку № 1 ,2 чи слідувала за закінченням цього періоду, проте, для зарахування періодів проходження позивачем військової служби відсутні підстави, оскільки, роботи до військової служби та робота після військової строкової служби не зарахована до пільгового стажу.

За таких умов, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, згідно п. 2 ч .2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування України».

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 10-11).

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зареєстровано в якості юридичної особи 27.06.2002 року за № 12661200000008761, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за № 13486010.

9 жовтня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України».

Пунктом 2 вищезазначеної Постанови № 925 вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.

Відповідно до зазначеного Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України.

14 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с .57).

До заяви про призначення пенсії позивачем були надані наступні документи: трудова книжка від 25.05.1983 року; диплом про навчання від 01.07.1984 року; військовий квиток від 31.10.1984 року; архівні довідоки від 28.07.2017 року № 1204-02/5672 та № 1204-02/5673; довідка № 5 від 09.02.2021 року; паспорт та ідентифікаційний номер (а.с. 58).

22 квітня 2021 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 239 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 14-15).

Зі змісту рішення встановлено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.07.1990 року по 10.08.1990 року та з 15.08.1990 року по 25.08.1990 року у колгоспі України Тельманівському районі, у зв`язку з відсутністю договору про укладання робіт.

Таким чином, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 35 років 24 дні. Пільговий стаж, що дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку по списку № 2 зарахований за весь період роботи – 3 роки 5 місяців 8 днів.

За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Позивач не погодившись з рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 про відмову в призначенні пенсії від 22.04.2021 року, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту – Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 Заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно п. 1.8, 1.9 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Згідно п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.2 розділу Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Згідно абзацу 1 пункту 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового та страхового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 14.04.2021 року звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви позивача, 22.04.2021 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 239 про відмову в призначенні пенсі, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Проте, позивач у позовній заяві вказує на те, що він має право на зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року , з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року.

Суд звертає увагу на те, що спірне рішення про відмову в призначенні пенсії не містить доводів щодо відсутності підстав зарахування вказаних періодів роботи до пільгового стажу.

Також, суд зазначає, що Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області у спірному рішенні наголошує про зарахування до пільгового стажу усіх періодів роботи, однак, не визначає які саме періоди зараховано до пільгового стажу та на підставі яких документів.

Таким чином, суд наголошує, що рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 про відмову в призначенні пенсії від 22 квітня 2021 року прийнято без повного з`ясування усіх обставин справи та є необґрунтованим.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З аналізу зазначеного суд доходить висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків (п. 2 Порядку № 383).

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

Крім того, після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 N 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Зазначена постанова набула чинності з 21.08.92 року. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі – Мінпраці) від 01.09.1992 № 41 (далі – Методичні рекомендації).

Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 01 серпня 1992 року (який набрав чинності 21 серпня 1992 року) встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно із зазначеним нормативним актами основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: картка умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

З аналізу вищезазначених вимог законодавства вбачається, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Враховуючи вищевикладені обставини суд приходить висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд вважає, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Також суд вказує на те, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна думка викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що підставою для зарахування періодів роботи до пільгового стажу є належним чином оформлена трудова книжка.

Отже, на думку суду твердження відповідача у відзиві на позовну про не зарахування періодів роботи з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року , з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року через не відповідність вимогам п. 4 Порядку № 442, а саме не надання наказів на проведення атестації, суд вважає безпідставним, оскільки позивач не може нести відповідальність за не проведення підприємством, на якому він працював, атестації робочого місця.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. «в» абз. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України, щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби», час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення", на пенсію на пільгових умовах до набрання чинності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно п.п. «к» п. 109 постанова Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» від 03.08.1972 року № 590 (яка діяла в період служби позивача), крім роботи в якості робітника або службовця до загального стаж роботи зараховується також: служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції, перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в встановленому порядку.

Тобто п. 109 Постанови № 590 надає право особи на зарахування періоду військової служби у лавах Збройних сил СРСР до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

Також, відповідно до пункту "д" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з статтею 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" за час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Отже, час навчання зараховується до пільгового стажу, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

При цьому суд наголошує, що відповідно п. 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Приписами частини 3 статті 44 Закону № 1058 визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд зазначає, що орган який розглядає заяву про призначення пенсії може повідомити позивача необхідністю надання додаткових доказів для призначення пенсії, або ж самостійно звернутися підприємств, організацій та інших осіб з вимогою надати документи необхідних для оформлення пенсії.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області не були враховані вище наведені вимоги законодавства, у зв`язку з чим останнім було прийнято протиправне рішення про відмову в призначенні пенсії.

З огляду на вказані обставини, суд приходить висновку про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 239 про відмову в призначенні пенсії від 22 квітня 2021 року.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Суд зазначає, що оскільки оскаржуване рішення взагалі не містить відомостей про розгляд, зарахування чи не зарахування відповідачем періодів роботи позивача до загального та пільгового стажу, а також конкретних підстав для не включення таких періодів, що свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог із застосуванням положень статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрання іншого способу захисту, який необхідний для відновлення порушеного права.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об`єднаного королівства” (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України”).

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №750/11115/16-а

Таким чином, суд приходить висновку, про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 про відмову в призначенні пенсії від 22 квітня 2021 року та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 14 квітня 2021 року з урахуванням висновку суду.

Стосовно вимоги позивача про зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року, з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року, суд зазначає, що оскільки в спірному рішенні не можливо встановити чи вирішував відповідач питання про зарахування або не зарахування вказаних періодів до пільгового стажу, суд вважає зазначені вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що підставою звернення до суду стали протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 22.04.2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року , з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 239 від 22.04.2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 14.04.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

В частині позовних вимог про зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів з 20.05.1983 року по 24.10.1983 року , з 16.08.1984 року по 22.10.1984 року, з 31.10.1984 року по 26.11.1986 року, з 10.09.1990 року по 04.10.199 року, з 01.11.1991 року по 06.10.1992 року, з 14.10.1992 року по 01.08.1995 року, з 03.08.1995 року по 16.10.1995 року відмовити.

Стягнути а рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2021 року.

Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська