Рішення № 98543202, 26.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Справа № 160/9891/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №045750013238 від 24 травня 2021 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 01 жовтня 1992 року по 15 квітня 1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16 квітня 1993 року по 02 січня 1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат" до страхового стажу ОСОБА_1 згідно записів у його трудовій книжці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період навчання з 17 травня 1986 року по 26 червня 1990 року в Донецькому політехнічному інституті до страхового стажу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 10 лютого 2021 року.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV від 09.07.2003 року) за позивачем закріплене право на призначення дострокової пенсії за віком як військовослужбовець, який брав участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення - після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років. 09.02.2021 року позивач досяг віку 55 років, 23 лютого 2021 року звернувся з письмовою заявою про призначення пенсії за віком до відповідача, на що отримав відмову у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу. Позивач повторно звертався до відповідача з відповідною заявою, на що отримував також відмову в призначенні пенсії. При цьому, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат", а також період навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року в Донецькому політехнічному інституті. Вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 23.07.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

09.07.2021 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому він зазначає, що не погоджується з поданою позовною заявою і просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав. До страхового стажу неможливо зарахувати наступні періоди роботи: з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року, оскільки в трудовій книжці накази на прийом та звільнення з роботи дописані іншою пастою; з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року, оскільки наказ на прийом також дописаний іншою пастою. Для зарахування до стажу; вищевказаних періодів необхідно надати підтверджуючі довідки. До загального стажу роботи також не можливо зарахувати період навчання, оскільки відповідно до наданого диплому позивач навчався 7 років, тому період навчання потребує уточнення. Розглянувши всі надані документи та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб

Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж позивача (за умови підтвердження належності трудової книжки) складає 20 років 9 місяців 25 днів при необхідних 25 роках, тому 02.03.2021 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст.115 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що 23.02.2021 року у віці 55 років ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою №2324 про призначення пенсії за віком до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2021 року № 0400-010303- 8/51520 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на те, що розглянувши всі надані позивачем документи та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж позивача (за умови підтвердження належності трудової книжки) складає 20 років 9 місяців 25 днів при необхідних 25 роках, тому 02.03.2021 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст.115 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

19 квітня 2021 року позивач повторно звернувся до Пенсійного фонду України (в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) з заявою про призначення пенсії за віком з доданою довідкою про навчання в Донецькому політехнічному інституті та іншими документами, що підтверджують його право на призначення пенсії за віком.

Рішенням відповідача № 045750012354 від 27.04.2021 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідно до цього рішення до страхового стажу позивача знову не було зараховано період його навчання в вищому навчальному закладі з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року, оскільки в довідці Донецького національного технічного університету № 29 від 15.04.2021 року не зазначено форму навчання починаючи з 1986 року. Також відповідним рішенням було не зараховано інші періоди трудової діяльності позивача.

За результатами повторної заяви позивача від 18.05.2021 року, відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 045750013238 від 24.05.2021 року, в якому відповідачем не було взято до уваги періоди роботи з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року та з 16.04.1994 року по 02.01.1995 року у зв`язку із тим, що виправлення в його трудовій книжці, та період навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року - через не зазначення форми навчання в довідці ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» від 15.04.2021 року № 29.

Позивач не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 року № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону від 09.07.2003 року №1058-IV військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Таким чином, необхідними умовами для призначення позивачу пенсії за віком згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV є досягнення 55-річного віку та наявність страхового стажу не менше 25 років.

Судом встановлено, що позивач у віці 55 років 23.02.2021 року звернувся до відповідача з письмовою заявою №2324 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону від 09.07.2003 року №1058-IV.

Згідно пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 - за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з вище зазначеного встановлено, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Суд зазначає, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.11.1989 року у спірний період позивач навчався та працював:

- 01.09.1983 року було зараховано студентом першого курсу денного відділення Донецького політехнічного інституту;

- з 30.06.1984 року по 15.05.1986 року - мовою оригіналу «служба в Советской Армии»;

- 31.07.1990 року позивача відраховано зі складу студентів у зв`язку із закінченням інституту.

- з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року працював заступником директора по загальним питанням у Малому студентському підприємстві у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Студент";

- з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року працював заступником директора по загальним питанням у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат".

Крім того, факт навчання позивача в Донецькому політехнічному інституті також підтверджується дипломом НОМЕР_2 , виданим 26.06.1990 року.

Разом з тим, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком стала недостатність страхового стажу позивача, а саме 20 років 9 місяців 25 днів, у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу позивача наступних періодів роботи: з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року, оскільки в трудовій книжці накази на прийом та звільнення з роботи дописані іншою пастою; з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року, оскільки наказ на прийом також дописаний іншою пастою, а також період навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року в Донецькому політехнічному інституті, оскільки відповідно до наданого диплому позивач навчався 7 років, тому період навчання потребує уточнення.

Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, суд зазначає, що сам по собі колір пасти, яким зроблено запис у трудовій книжці позивача, за наявності відповідних печаток підприємства на записах про прийняття на роботу та звільнення позивача, не робить їх недійсними.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про навчання та про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправною, оскільки стаж позивача, підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача).

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження періоду роботи з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат", а також періоду навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року в Донецькому політехнічному інституті та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірного періоду роботи до страхового (загального) стажу.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас, суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.

Суд враховує, що підприємства, на яких працював позивач в вищевказані періоди були зареєстровані у місті Донецьк, який на даний час є тимчасово окупованою територією, у зв`язку із чим позивач немає можливості іншим чином, крім пред`явлення трудової книжки підтвердити свою трудову діяльність на даних підприємствах.

Отже, в ході розгляду даної справи та на підставі системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат", а також період навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року в Донецькому політехнічному інституті, відповідач діяв протиправно, внаслідок чого необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 01.10.1992 року по 15.04.1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16.04.1993 року по 02.01.1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат", а також період навчання з 17.05.1986 року по 26.06.1990 року в Донецькому політехнічному інституті до страхового стажу ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії №045750013238 від 24.05.2021 року, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з огляду на що, вказане рішення підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 10.02.2021 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, на підставі ч. 2 ст. 9 та п. 10.ч.2 ст. 245 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.02.2021 року за №2324 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 139, 242-246, 250, 255, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №045750013238 від 24 травня 2021 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати періоди роботи з 01 жовтня 1992 року по 15 квітня 1993 року у Малому студентському підприємстві у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" та з 16 квітня 1993 року по 02 січня 1995 року у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Сіндікат" до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) згідно записів у його трудовій книжці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати період навчання з 17 травня 1986 року по 26 червня 1990 року в Донецькому політехнічному інституті до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 23.02.2021 року за №2324 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна