Рішення № 98542784, 26.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 липня 2021 р. Справа № 120/4928/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, податковий орган, відповідач), у якому просила:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не приведення у відповідність до вимог чинного законодавства облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегрованої картки платника шляхом виключення з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей;

- зобов`язати привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегровану картку платника податків шляхом виключення з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що не зареєстрований як фізична особа -підприємець, що також підтверджено й рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/1639/19-а. Однак, всупереч встановленим фактам, податковий орган і надалі продовжує нараховувати ЄСВ, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

21.05.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

09.06.2021 р. надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову вказуючи, що згідно реєстру самозайнятих осіб позивач перебуває на податковому обліку в Вінницькій ДПІ ГУ ДПС у Вінницькій області як платник податків за основним місцем обліку з 04.08.1998 р.

Відповідач зазначив, що фізичні особи підприємці, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця, не втратили статусу фізичної особи підприємця.

Тому, на думку відповідача, позивач є фізичною особою - підприємцем, а відтак, і платником єдиного внеску.

Ухвалою від 26.07.2021 р. замінено Головне управління ДПС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судовим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 р. у справі №120/1639/19-а, яке набрало законної сили встановлено наступне:

"До 01.01.2004 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 7 лютого 1991 року № 698-XII «Про підприємництво» (далі - Закон № 698-XII).

Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

Оскільки позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності у 1998 році, суд вважає необхідним вдатися до оцінки окремих положень Закону № 698-XII.

....Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України «Про підприємництво» вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 15.05.1996 та фактично здійснював підприємницьку діяльність до кінця 2002 року. Починаючи з 2003 року позивач припинив діяльність підприємця з власної ініціативи, як це передбачено у ст. 11 Закону № 698-XII, однак заяви про скасування державної реєстрації не подав, у зв`язку з чим продовжував рахуватися на податковому обліку в органах державної податкової служби.

.....Отже, суд зазначає, що поняття «фізична особа-підприємець» було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003), тобто з 01.01.2004. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

...Підсумовуючи, суд зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивач, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

До того ж суд зауважує, що прийнятий у 2010 році Закон № 2390-VI мав на меті провести інвентаризацію підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, але не включених до Єдиного державного реєстру, а також фактично визначав механізм внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про таких підприємців без їхньої згоди, тобто в обов`язковому порядку. Однак з невідомих причин відомості щодо позивача до Реєстру так і не були внесені. Водночас це свідчить про те, що позивач не набув статусу фізичної особи-підприємця також в порядку, визначеному Законом № 2390-VI.

Більше того, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI було встановлено, що свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців старого зразка, видані до 01.07.2004, вважаються недійсними через один рік після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 03.03.2011.

Відтак, видане позивачу у 1998 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним з березня 2012 року. Отже, на думку суду, з цього часу позивач втратив навіть статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого він набув до набрання чинності Законом № 755-VI, тобто до 01.07.2004.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що у спірний період (протягом 2017-2018 рр.) позивач вважався фізичною особою-підприємцем та у зв`язку з цим був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.

...Проте суд з такими діями контролюючого органу не погоджується та зазначає, що Закон № 2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011, так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Але, як вже зазначалось, позивач такого статусу не набув, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI.

Як видно з матеріалів справи, зарахування позивача до переліку таких платників відповідач здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу. Водночас відповідач не врахував тієї обставини, що позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні положень Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про його державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов`язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 суд вважає неправомірним. ".

Отже, як видно судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що ОСОБА_1 не набув статусу фізичної особи - підприємця, а отже і зарахування його до перелік платників ЄСВ є безпідставним.

Також суд зазначає, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом від 15.05.2003 № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про збереження статусу фізичної особи підприємця у позивача. Відповідачем не надано доказів й подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

За таких обставин, суд не приймає до уваги аргументи відповідача щодо наявності у позивача статусу фізичної особи - підприємця і, як наслідок, платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Оцінюючи вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, суд керується та виходить з наступного.

Підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.

З метою реалізації підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, п.п. 5 п. 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 20.08.2014 № 375, та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Порядок № 422, який діяв на час виникнення спірних правовідносин ).

Відповідно до абз 6-14 п. 2 Розділу I Порядку № 422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.

Коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається в інформаційній системі, встановленим алгоритмам (правилам) її співставності та логічного і арифметичного контролю.

Облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників;

Облікові показники - показники, що інтегруються в процесі ведення оперативного обліку.

Оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Первинні документи - документи, що складені платниками податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску та/або органами ДФС, іншими органами влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, митні декларації, аркуші коригування, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення контролюючого органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація органів Державної казначейської служби України про надходження податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів та єдиного внеску тощо).

Первинні показники - показники, що містяться у первинних документах та є визначальними для характеристики процесів адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів та єдиного внеску.

Перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення у відповідних регістрах інформаційної системи, допущене як у результаті умисних дій працівників органів ДФС, так і внаслідок виникнення арифметичних та технічних помилок

Відповідно до абз 1, 2 п. 5 Розділу I Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.

Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.

Абзацом 5 п. 5 Розділу I Порядку № 422 визначено, що у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Отже, з наведеного слідує, що відображення податковим органом в інтегрованих картках платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань спричиняють правові наслідки саме для платника податку, оскільки від правомірності таких дій фактично залежить фінансовий стан платника податків у розрізі розрахунків із бюджетом, зокрема, щодо наявності та вірного розрахунку заборгованості перед бюджетом з урахуванням періоду її виникнення.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Однак, всупереч зверненню позивача щодо приведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків щодо нього, відповідачем не вчинено жодних дій.

Як наслідок суд доходить висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не приведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків позивача, шляхом виключення його з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей та зобов`язання відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків, шляхом виключення його з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей.

При вирішені цього спору суд керується також положеннями частини другої статті 77 КАС України, згідно яких, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 908 грн. судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Вінницькій області .

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 04.01.2021 року, акт виконаних робіт та квитанція №01/07-21 від 13.07.2021 року, що підтверджує оплату у розмірі 7000 грн. за надані послуги.

Як видно з матеріалів справи, 04.01.2021 року між позивачем та адвокатом Чернілевською Р.В. укладено договір про надання правової допомоги. За умовами цього договору замовник доручає, а виконавець бере на себе представництво та захист інтересів клієнта в усіх судових установах. Пунктом 4.1 даного Договору визначено фіксований розмір гонорару 7 000 грн.

Згідно акту виконаних робіт від 13.07.2021 р. на виконання договору виконано наступні послуги : аналіз судової практики, виготовлення копій документів, підготовку скарги до ДПС та підготовка позовної про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №01/07-21 від 13.07.2021 року, за яким позивач сплатив гонорар у розмірі 7000 грн., на виконання умов договору від 04.01.2021 року.

Проаналізувавши витрати на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони. Окрім того, заперечень щодо заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено повністю слід відшкодувати витрати в сумі 7000 грн. за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо не приведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків шляхом виключення ОСОБА_1 з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків шляхом виключення ОСОБА_1 з числа осіб фізичних осіб - підприємців та боржників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати внесення таких відомостей.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) та витрати на правничу допомогу в сумі 7 000 (сім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асиггнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області ( вул. Хмельницьке шосе, буд 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150).

Повний текст рішення сформовано: 26.07.21

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна