Рішення № 98542632, 23.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 липня 2021 р. Справа № 120/4476/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина А1619 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А1619 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині А1619. Наказом командира військової частини А2393 (по особовому складу) від 03.01.2018 за №1 його звільнено з військової служби в запас. Наказом командира військової частини А1619 (по стройовій частині) від 20.08.2018 за №172 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 20.07.2018. При цьому позивач вказує, що в період проходження військової служби відповідач протиправно з березня 2016 року по березень 2018 року не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, а з березня 2018 року по 20.07.2018 відповідна індексація виплачувалась не в повному обсязі. Відповідні суми індексації не були виплачені й при виключенні позивача зі списків особового складу.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 12.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження у справі разом з копією позовною заяви отримані відповідачем 20.05.2021 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав, відповідно суд у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині А1619 на посаді начальника штабу - першого заступника командира 2 батальйону зв`язку.

Наказом командира військової частини А1619 (по стройовій частині) від 20.07.2018 за №172, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника стройової частини відділення персоналу військової частини А1619, звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини А2393 (по особовому складу) від 03.01.2018 за №1 з 20.07.2018 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача щодо проведення індексації його грошового забезпечення під час проходження служби.

За результатами розгляду звернення позивача, відповідач листом за вих. №1619/157/1822 від 10.06.2021 повідомив, що фінансування відповідача за період з 2016 року по 2018 рік на вказаний вид видатків не здійснювалося, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалось позивачеві у вказаний період не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Крім того, відповідач повідомив, що здійснити нарахування та виплату позивачу індексації за вказані періоди не є можливим, оскільки вказані дії не передбачені Порядком № 1078. Свою правову позицію відповідач обґрунтував посиланням на положення наказу Міністерства оборони України «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» № 280 від 22.05.2017 та вказівки Департаменту фінансів № 248/1485 від 26.03.2018 та роз`ясненням Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 04.07.2017 № 220/5140 та від 08.08.2017 №78/0/66-17.

Не погоджуючись з отриманою відмовою та діями відповідача щодо не виплати, виплати не в повно розмірі індексації його грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Системний аналіз наведених норм доводить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачеві у період з березня 2016 року по березень 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, що й стало причиною звернення його до відповідача з відповідною заявою. За результатами розгляду якої, відповідачем не заперечувався факт не здійснення індексації грошового забезпечення позивача.

Не може визнаватись правомірною невиплата відповідачем спірних сум індексації з мотивів відсутності «фінансових ресурсів для виплати», з огляду на наступне.

Положеннями ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2005 у справі «Кечко проти України» зазначено, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Водночас у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.06.2011 у справі «Сук проти України» визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, держані органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації. Оскільки останнє гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 0240/3307/18, № 806/2102/18, № 806/2190/18, № 806/1978/18, № 0640/4593/18 тощо.

Також суд враховує те, що суб`єкти владних повноважень повинні діяти у межах та спосіб, передбачені чинним законодавством.

Від так, зважаючи на те, що не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення позивачеві безпосередньо суперечить вимогам чинного законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача 2 щодо зупинення виплати позивачеві індексації грошового забезпечення з березня 2016 року по березень 2018 року та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій військової частини А1619 щодо не нарахування та невиплати позивачу різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з березня 2018 року по 20.07.2018, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п. 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тим самим визначено зовсім інший порядок встановлення та розміру посадового окладу.

Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Згідно інформації Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб-сайті, про індекс споживчих цін:

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9;

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7;

- індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 101,4;

- індекс споживчих цін у грудні 2018 року склав 101,0;

- індекс споживчих цін у січні 2019 року склав 101,0;

- індекс споживчих цін у лютому 2019 року склав 100,5;

- індекс споживчих цін у березні 2019 року склав 100,9;

- індекс споживчих цін у квітні 2019 року склав 101,0;

- індекс споживчих цін у травні 2019 року склав 100,7;

- індекс споживчих цін у червні 2019 року склав 99,5;

- індекс споживчих цін у липні 2019 року склав 99,4;

- індекс споживчих цін у серпні 2019 року склав 99,7;

- індекс споживчих цін у вересні 2019 року склав 100,7;

- індекс споживчих цін у жовтні 2019 року склав 100,7;

- індекс споживчих цін у листопаді 2019 року склав 100,1;

- індекс споживчих цін у грудні 2019 року склав 99,8;

- індекс споживчих цін у січні 2020 року склав 100,2;

- індекс споживчих цін у лютому 2020 року склав 99,7;

- індекс споживчих цін у березні 2020 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у квітні 2020 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2020 року склав 100,3;

- індекс споживчих цін у червні 2020 року склав 100,2;

- індекс споживчих цін у липні 2020 року склав 99,4;

- індекс споживчих цін у серпні 2020 року склав 99,8;

- індекс споживчих цін у вересні 2020 року склав 100,5;

- індекс споживчих цін у жовтні 2020 року склав 101,0;

- індекс споживчих цін у листопаді 2020 року склав 101,3.

Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.

Таким чином, оскільки з 01.03.2018 по 20.07.2018 індекс споживчих цін не перевищував пороговий рівень (відповідно до даних офіційного веб-сайту Державної служби статистики України), суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не мав права на отримання індексації грошового забезпечення в зазначений період. Відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення з березня 2016 року по лютий 2018 року включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації місяцем обчислення споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяцем) - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Належним на переконання суду, у даному випадку, способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення з березня 2016 року по лютий 2018 року включно. За таких обставин, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Що ж стосується вимоги позивача про встановлення для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (окладу) позивача - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, у даному випадку, повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України «Про індексація грошових доходів населення» покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням місяця підвищення (базового місяця) місяця останнього збільшення тарифної ставки (окладу) позивача, суд зазначає відсутні.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

За таких обставин, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з березня 2018 року по 20.07.2018, суд виходив з наступного.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача 1 щодо не нарахування та невиплати позивачеві різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з березня 2018 року по 20.07.2018 року залишено без задоволення, відповідно позовні вимоги про зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачеві різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з березня 2018 року по 20.07.2018 також не підлягають задоволенню як похідні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А 1619 щодо зупинення виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2016 року по березень 2018 року

Зобов`язати Військову частину А1619 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з березня 2016 року по лютий 2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина А1619 (вул. 1-ого Травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, 23700, код ЄДРПОУ 26615118)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 23.07.2021

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна