Рішення № 98539199, 02.02.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 389/2183/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

I. Позиції учасників справи.

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила визнати кредитний договір від 20 січня 2020 року, укладений з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» недійсним.

В обґрунтування позову зазначено, що 30 серпня 2019 року позивач подала заяву до Знам`янського ВП ГУ НП в Кіровоградській області про шахрайські дії відносно неї, а саме, що її персональні дані були використані для отримання он-лайн кредитних коштів невстановленими особами. Коли позивач перебувала за кордоном, від її імені було оформлено кредит у ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і отримано кредитні кошти у розмірі 2 000, 00 грн, які перераховану на невідому банківську картку, відкриту на її ім`я, з якої невідомою особою були зняті. Після прибуття в Україну ОСОБА_1 стали телефонувати представники відповідача і вимагати повернення кредитних коштів, які вона не отримувала.

Крім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач послалася на нечесну підприємницьку діяльність відповідача та те, що вона є споживачем кредитних послуг, а тому її права споживача також порушені укладенням вказаного спірного договору, у який включено несправедливі умови, про що її не повідомили взагалі.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

У серпні 2020 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області надіслав до Печерського районного суду м. Києва вказану позовну заяву, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

01 вересня 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи без виклику сторін у судове засідання.

02 грудня 2020 року ухвалами суду відмовлено у задоволенні клопотання сторони відповідача про зміну порядку розгляду справи та у задоволені клопотання про зупинення провадження.

Суд, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

III. Фактичні обставини справи.

Наприкінці липня 2019 року ОСОБА_1 , з метою працевлаштування у ТОВ «Транслейт ОФ», направила електронними засобами зв`язку на вимогу контактної особи, яка підписувала електронні листи «Елена», копії свого паспорту громадянина України та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Знам`янського відділу поліції ГУ НП у Кіровоградській області із заявою, зареєстрованою за № 7848 в інформаційно-телекомунікаційному порталі Національної поліції України, про те, що вона не оформлювала кредитів і що власне повідомляє, оскільки надсилала скановані копії своїх документів (паспорт громадянина України, ідентифікаційний код) на електронну адресу ТОВ «Транслейт ОФ».

У подальшому було укладено кредитний договір № 0300-3159 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , за умовами якого позичальнику перераховано 26 січня 2020 року кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 2 000, 00 грн строком до 08 лютого 2020 року.

27 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 , згідно із якою 20 січня 2020 року невідома особа, скориставшись її персональними даними, оформила без її згоди он-лайн кредит на суму 2 000, 00 грн. Розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12020120160000359.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» повідомив ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про заборгованість позичальника за вказаним договором № 0300-3159, у зв`язку із чим відомості про борг внесено до кредитної історії ОСОБА_1 .

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач посилається на те, що кредитний договір № 0300-3159 з ТОВ «Укр Фінанс Кредит» на суму 2 000, 00 грн, укладений не нею, а іншою невстановленою особою, яка використала її персональні дані.

Факт внесення відомостей до Реєстру є задокументованим актом фіксації певних обставин, які не мають наперед визначеної оцінки. Так, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, як і заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, а обставини, встановлені у ньому, - становили би преюдицію.

Обвинувальний вирок, який би набрав законної сили, у якому суд встановив би, що кредитний договір був укладений не позивачем, а іншою особою, яка протиправним шляхом, без згоди ОСОБА_1 , уклала від імені кредитний договір і заволоділа таким чином коштами, не надано, про закінчення досудового розслідування та результат не повідомлено суду.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до частини першої ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставою для звернення до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договору позивач визначила те, що такий договір був оформлений не нею, а іншою особою від її імені з шахрайським використанням її персональних даних.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано суду належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів того, що оспорюваний кредитний договір був укладений не нею.

Крім цього, позивач посилалася в обґрунтування позову на порушення її прав як споживача тим, що у договір, на її переконання, включено несправедливі для неї умови та відповідачем відносно неї здійснюється нечесна підприємницька діяльність, проте не вказує, у чому полягає така діяльність відносно неї, що несе характер нечесної та які умови вона вважає несправедливими, чим такі доводи вона підтверджує.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, досліджених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 233, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С. В. Вовк