Рішення № 98534701, 16.07.2021, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/1041/20 Провадження № 2/395/26/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2021 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Орендовського В.А.,

з участю секретаря Піддубної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися з позовом до суду до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про визнання права власності за набувальною давністю, вказуючи на те, що 05.10.1989 року ОСОБА_1 прийнята на посаду електромонтера 2 розряду Новомиргородського РЕС ПЕО «Дніпроенерго». 11.11.1990 року між Службою підстанцій Кіровоградського Західного підприємства електромереж (українською - КЗПЕМ, російською - КЗПЕС) м. Кіровоград, в особі ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , електромонтером Новомиргородського РЕС, укладено договір про надання у тимчасове користування службової квартири, сараю, підвалу, відповідно до якого в тимчасове користування ОСОБА_1 передана службова квартира разом із сараєм та підвалом на підстанції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована по АДРЕСА_1 . Згідно зазначеного договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання утримувати службову квартиру, сарай, підвал та прилеглу територію двору в належному стані, щомісячно сплачувати за використану електроенергію, на вимогу Служби підстанцій КЗПЕМ звільнити вищевказане приміщення протягом одного місяця з дня усної заяви. 01.02.1991 року ОСОБА_1 переведена на посаду секретаря-машиніста та продовжувала трудові відносини з названим підприємством. Отже, підставами вселення ОСОБА_1 та членів її сім`ї - синів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зазначений житловий будинок є договір про надання у тимчасове використання службової квартири, сараю та підвалу, укладеного 11 листопада 1990 року. Зазначені обставини надали право позивачам бути прописаними (зареєстрованими) в житловому будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи факт прописки (реєстрації) позивачів за вказаною адресою, їм була передана домова книга на будинок АДРЕСА_1 , яка була оформлена ще в кінці 60-х років минулого століття. Домова книга, як і паспорти позивачів, підтверджують ті обставини, що ОСОБА_1 була прописана (зареєстрована) в житловому будинку 02.03.1991 року, ОСОБА_2 з 26.12.1995 року, ОСОБА_3 з 06.07.2000 року. Наказом від 09.06.1995 року № 130 здійснена реорганізація ПЕО «Дніпроенерго», створено Державне підприємство «Кіровоградобленерго», в склад якого увійшло Кіровоградське Західне підприємство електромереж (КЗПЕ), перейменоване в Кіровоградське Західні електромережі, про що зазначено в трудовій книжці ОСОБА_1 . Наказом від 05.08.1996 року № 30 позивач ОСОБА_1 звільнена з займаної посади на підставі пунктів 3 та 4 ст. 40 КЗпП України. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (сини ОСОБА_1 ) зареєстровані та проживають як члени сім`ї наймача. Після реорганізації ПЕО «Дніпроенерго» та створення Державного підприємства «Кіровоградобленерго», розірвання трудового договору з позивачкою в 1996 році, Державне підприємство «Кіровоградобленерго» не ставило питання про розірвання договору про надання у тимчасове користування службової

квартири, сараю, підвалу від 11.11.1990 року, з будь-якою заявою до позивачки та членів її сім`ї не зверталося. Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 на законних підставах заволоділа та добросовісно користувалась майном, а саме частиною житлового будинку АДРЕСА_2 , та безперервно біля тридцяти років з моменту реєстрації відкрито ним володіє, проживає разом із дітьми, своєчасно розраховується за використану електроенергією і після розірвання трудових відносин із відповідачем, за позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 може бути визнано право власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позов та просили його задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 , повідомлений у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань чи заяв до суду не направляв.

Представники позивачів адвокати Фільштейн В.Л. та Вишня-Чижова Г.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнитипозов.

Представник відповідача адвокат Олексієнко С.В. та ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, при цьому направили до суду відзив.

Заслухавши сторони, свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову за наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Виходячи зі змісту викладеного, обставинами, які мають значення для справи, і які відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. Натомість добросовісним є володіння, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Така добросовісність має існувати саме на момент заволодіння особою чужим майном. Відсутність добросовісності під час заволодіння особою спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 05.10.1989 року позивач ОСОБА_1 прийнята на посаду електромонтера 2 розряду Новомиргородського РЕС ПЕО «Дніпроенерго», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.16).

11.11.1990 року між Службою підстанцій Кіровоградського Західного підприємства електромереж (українською - КЗПЕМ, російською - КЗПЕС) м. Кіровоград, в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , електромонтером Новомиргородського РЕС, укладено договір про надання у тимчасове користування службової квартири, сараю, підвалу, відповідно до якого в тимчасове користування ОСОБА_1 передана службова квартира разом із сараєм та підвалом на підстанції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.18).

Згідно зазначеного вище договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання утримувати службову квартиру, сарай, підвал та прилеглу територію двору в належному стані, щомісячно сплачувати за використану електроенергію, на вимогу Служби підстанцій КЗПЕМ звільнити вищевказане приміщення протягом одного місяця з дня усної заяви.

01.02.1991 року ОСОБА_1 переведена на посаду секретаря-машиніста (а.с.17).

На час розгляду справи судом власником комплексу будівель, розташованих по АДРЕСА_1 є приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» (а.с.54, 55).

Позивач ОСОБА_1 , як наймач жилого приміщення, такі і позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як члени сім`ї наймача, проживають у спірному майні та користуються згідно ст.64 ЖК України нарівні між собою усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з вказаного вище договору найму жилого приміщення. Відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 з 02.03.1991 року, що підтверджується фотокопіями паспорта позивача та домової книги (а.с.13,24,25). Відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_1 , з 26.12.1995 року, що підтверджується фотокопіями паспорта позивача та домової книги (а.с.14,24,25). Відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_1 , з 06.07.2000 року, що підтверджується фотокопіями паспорта позивача та домової книги (а.с.15,24,25). Вказані обставини не підлягають доказуванню згідно до ст.82 ч.1 ЦПК України, оскільки визнаються учасниками справи.

За таких обставин, позивачі знали, що користуються та володіють чужою річчю на підставі договору про надання у тимчасове користування службової квартири, сараю, підвалу від 11.11.1990 року, тобто на підставі певного юридичного титулу, на що також позивачі послалися у позові. Вказані обставини свідчать про відсутність добросовісності під час заволодіння позивачами спірним майном.

При цьому, суд враховує, що відсутність добросовісності під час заволодіння особою спірним майном звільняє суд від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання права власності за позивачами за набувальною давністю на спірне нерухоме майно.

Що стосується законного, відкритого, безперервного володіння більше 10 років підряд квартирою, що розташована у будинку по АДРЕСА_1 , то такі обставинами не є підставою для визнання права власності на нерухому річ за набувальною давністю за відсутності добросовісності заволодіння чужим майном.

Суд приймає до уваги показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у судовому засіданні, які фактично підтвердили те, що позивачі відкрито більше 20 років підряд проживають у квартирі по АДРЕСА_1 , проте такі показання свідків не звільняють позивачів від обов`язку доведення добросовісності заволодіння чужим майном, що не було ними здійснено під час розгляду справи судом.

З урахуванням наведеного, відсутні законні підстави для задоволення позову, оскільки позивачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що вони набули право власності за набувальною давністю на вказане вище нерухоме майно.

Відповідно до ст.141 ч.1 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у виді судового збору позивачам не відшкодовуються та покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про визнання права власності за набувальною давністю- відмовити.

Судові витрати по справі у виді судового збору покладаються на позивачів.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у

зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне судове рішення виготовлено 26 липня 2021 року.

Суддя Новомиргородського районного суду

Кіровоградської області В.А. Орендовський