Рішення № 98528773, 21.07.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/6340/17

н\п 2/490/672/2018

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., позивачки ОСОБА_1 , її представниці - адвоката Родіонової Вікторії Євгенівни, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Канівця Руслана Володимировича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2017 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування вимог позивачка посилається на те, що між нею та відповідачем, 19 листопада 2005 року було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу сторонами було отримано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 517 кв.м. за рахунок земель СТ «Корабели», для ведення садівництва. Право власності оформлено на Відповідача, як титульного володільця та отримано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №768087, кадастровий номер 4810137200:05:038:0009.

За час, коли перебували в шлюбі, спільними зусиллями побудували садовий будинок, та 03 лютого 2011 року на вказаний садовий будинок видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 , яке зареєстровано в БТІ 09.02.2011 р. реєстраційний номер 32801497.

31 березня 2014 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєві у цивільній справі №490/14989/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 11 квітня 2014 року.

З 2014 року позивачка проживала у вказаному будинку.

В 2017 році позивачка дізналась про наміри ОСОБА_2 здійснити відчуження вказаного садового будинку, а також він висунув вимоги щодо виселення її із будинку разом із дитиною, після чого позивачка 20 липня 2017 року звернулась до Центрального районного суду із даною позовною заявою.

Просить, з урахуванням уточнення (збільшення) позовних вимог, викладених у новій редакції позову (заява від 01 квітня 2020 року) визнати спільною сумісною власністю її та відповідача садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити частки у праві спільної сумісної власності на вказаний садовий будинок, по 1/2 за кожним; поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши відповідачу садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; виділивши позивачці компенсацію 1/2 частки у праві власності на садовий будинок, у розмірі 148564,00 грн, яку стягнути з відповідача на її користь.

Також, просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 3623,36 грн.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 24.07.2017 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

26.03.2019 року на адресу суду відповідач ОСОБА_2 направив відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивачка ніякими доказами не підтверджує придбання спірного майна за спільні кошти.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 09.02.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

10.02.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатіна О.В. від 12.02.2021 року, справу прийнято до провадження, розпочато підготовче провадження та призначене проведення підготовчого засідання.

23.04.2021 року на адресу суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Канівець Р.В. направив відзив на позовну заяву (нова редакція), в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позовна заява в новій редакції надійшла до суду після закінчення підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, а тому на його думку, вона підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень ч. 2 ст. 126 ЦПК України.

Також зазначив, про пропуск позивачкою строку позовної давності для звернення з позовом до суду з даною вимогою, що є самостійною підставою для відмови в позові.

06.05.2021 року на адресу суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Родіонов В.Є. направив відповідь на відзив, вказавши, що суддею Чулупом О.С. не виносилась ухвала про розгляд справи за правилами ЦПК в редакції з 17.12.2017 року та справа не призначалась у підготовче засідання, тому позивач не порушив жодної процесуальної норми. Після розірвання шлюбу у 2014 році і до серпня 2017 року ОСОБА_1 разом з сином проживала у вказаному будинку, про що свідчить акт проживання, наявний в матеріалах справи. В 2017 році ОСОБА_1 дізналась про наміри відповідача здійснити відчуження вказаного садового будинку, а також він висунув вимоги щодо виселення її із будинку разом із дитиною, після чого ОСОБА_1 20.07.2017 року одразу звернулась до Центрального районного суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 17.05.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та її представниця позов підтримали просили задовольнити в повному обсязі. Додатково зазначили, що після розірвання шлюбу з відповідачем, позивачка разом з сином продовжувала проживати в спірному будинку, тобто жодного спору щодо майна не було. Натомість, в липні 2017 року відповідач примусово виселив їх з будинку (викинув особисті речі) та вона переїхала жити до матері.

Спільне використання будинку неможливе, оскільки він маленький та конструкційно в ньому неможливо виокремити ще один санвузол та кухню, за такого єдиний можливий спосіб захисту її права це стягнення з відповідача компенсації вартості половини будинку.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Зазначив, що позивач проживає у спірному будинку, а у позивачки є квартира в якій вона проживає, наголосив на пропуску позивачкою строків звернення до суду з позовом, вказав на необгрунтованість розміру вартості житлового будинку, яку зазначив оцінювач та неприйнятності вказаної оцінки.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

19 листопада 2005 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області (актовий запис №57 від 19.11.2005 року).

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 31.03.2014 року по цивільній справі №490/14989/13-ц, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення суду набрало законої сили.

В період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства, подружжям було збудовано: садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на підставі рішення Миколаївської міської ради від 07.12.2009 року №41/5 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0517 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва.

На підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 26.01.2011 року №102, садовий будинок за літ. А загальною площею 47,9 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, частка 1/1.

Згідно витягу №2894091 від 09.02.2011 року про державну реєстрацію прав садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власностів НОМЕР_2 від 03.02.2011 року виданого комітетом Миколаївської міської ради.

Відповідно до довідки Садівничого товариства "Корабели" від 07.03.2015 року №10 ОСОБА_1 є членом суспільства "Корабели" за адресою: АДРЕСА_2 , в якому вона дійсно постійно проживає.

На підставі сертифікату відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам від 11.01.2010 року, реєстраційний номер МК 000521, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - садового (дачного) будинку, одноповерхового, загальною площею 47,9 кв.м., з господарськими будівлями, відповідно до технічного паспорту, виданого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 29.10.2010 року, за адресою: АДРЕСА_1 державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

Згідно технічного паспорту виготовленого 29.10.2010 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_1 власником є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі Звітом про оцінку майна від 16.03.2020 року, ринкова вартість садового будинку (без ПДВ) загальною площею 47,9 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 297128,00 грн.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадженнят №14-325цс18).

Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом України в справах №6-79цс13, №6-2641цс15, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Разом з тим належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно, а саме: садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , сторонами було збудовано за час перебування у шлюбі, а відтак, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження N 14-325цс18).

За такого, позов в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 садового будинку, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та визначення частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказаний садовий будинок по АДРЕСА_3 за кожним, є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того, як встановлено судом, між сторонами склалися вкай неприязні стосунки, розмір спірного будинку (загальна площа - 47,9 кв.м., житлова площа - 14.3 кв.м.) та його конструкція (складається з однієї жилої кімнати, кухні, коридору, ванни та вбиральні) унеможливлюють його спільне (одночасне) використання відповідачем, який в ньому проживає та позивачкою, при цьому позивачка забезпечена житлом - квартирою, в якій проживає разом з сином.

Про поділ спільного майна - садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та щодо порядку його спільного використання сторони не досягли згоди.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Таким чином, залишення спірного будинку у власності відповідача та стягнення з нього на корсить позивачки грошової компенсації, є єдиним можливим способом поділу спірного майна та не порушуватиме житлових прав позивачки.

За такого, суд, враховуючи інтереси позивачки та відповідача та інші обставини, що мають істотне значення, а саме - неприязні стосунки між сторонами, розмір та конструкцію спірного будинку, які унеможливлюють його спільне (одночасне) використання відповідачем, який в ньому проживає та позивачкою, забезпеченість позивачки іншим житлом, а також її бажання отримати саме компенсацію належної їй частки, вважає що вимоги про поділ майна та виділення відповідачу садового будинку, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 позивачці компенсацію 1/2 частки у праві власності на вказаний садовий будинок, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню з відповідача, судом враховано Звіт про оцінку майна від 16.03.2020 року, згідно з яким, ринкова вартість садового будинку (без ПДВ) загальною площею 47,9 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 297128,00 грн.

Вказаний звіт складено суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , якій згідно з сертифікатом №1043/17 від 27.10.2017 року, з 27 жовтня 2017 року до 27 жовтня 2020 року, крім іншої, дозволена практична оціночна діяльність з оцінки нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) .

При цьому, відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування визначеної оцінювачем вартості будинку.

За такого вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача 148564,00 грн., є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо аргументів відповідача про пропуск позивачкою строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та клопотання позивачки про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 Сімейного кодексу України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відлік позовної давності слід відраховувати не з наступного дня після того, як позивачка довідалася про розірвання шлюбу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з наступного дня після того, як позивачка дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позивачка стверджувала в суді, що про порушення свого права вона дізналася в липні 2017 року, а саме в момент коли позивач виселив її зі спірного будинку.

Натомість судом встановлено, що в матеріалах справи міститься довідка Садівничого товариства "Корабели" від 07.03.2015 року №10, згідно з якою підтверджено, що ОСОБА_1 є членом суспільства "Корабели" за адресою: АДРЕСА_2 , в якому вона дійсно постійно проживає,

При цьому, судом не приймаєть довідка від 10.03.2020 року про те, що ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_4 з травня 2008 року по серпень 2017 року проживала СВТ "Корабели", дільниця №423, оскільки зазначені в ній відомості, щодо проживання позивачки в спірному будинку до серпня 2017 року, спростовані в судовому засіданні.

Таким чином, строк позовної давності слід обчислювати не раніше 07.03.2015 року, оскільки саме на цю дату є підтвердження факту проживання позивачки в спірному будинку, та відповідно про порушення її права (у вигляді примусового виселення відповідачем) вона не знала та не могла знати, оскільки на той момент такого порушення не було.

Позивачка звернулася до суду з позовом 20 червня 2017 року, тобто в межах трирічного строку звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

За такого відсутні підстави як для відмови в позові з підстави пропуску позивачкою строку звернення до суду (про що просить відповідач) так і для поновлення строку звернення до суду (про що просить позивачка).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за такого з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 6080,00 грн. (1534,00 грн. - квитанція 0.0.811592345.1 від 21.07.2021 року, 2740,00 грн. - квитанція 0.0.811591244.1 від 21.07.2021 року, 320,00 грн. - квитанція 0.0.811593632.1 від 21.07.2021 року, 1486,00 грн. - квитанція 0.0.1654899254.1 від 19.03.2020 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-13, 76-83, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ).

Визначити частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) на садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 за кожним.

Поділити спільне сумісне майно, виділивши ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) кошти в сумі 148564 (сто сорок вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири гривні) 00 копійок, в якості компенсації 1/2 частки у праві власності на садовий будинок, загальною площею 47,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 6080,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін