Рішення № 98524406, 19.07.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1380/21

2/703/954/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Биченка І.Я.,

за участю секретаря судового засідання Харченко М.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживача, а саме, визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 лютого 2021 року він отримав у ТОВ «Споживчий центр» споживчий кредит у сумі 5000 грн. під 0,01%. Вказані кошти він отримав готівкою згідно видаткового чеку №0000006092 від 13.02.2021.

Вважає, що умови укладеного кредитного договору порушують його законні права та інтереси як споживача, оскільки суперечать нормам Цивільного кодексу України та ЗУ «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів та «Про третейські суди». Вказав, що примірник кредитного договору виданий йому, виконаний надто дрібним шрифтом, що унеможливлювало ознайомлення з ним у момент підписання, а зазначені у ньому умови були відмінними від тих, що викладені в мережі Інтернет та озвучені йому під час укладення договору.

В зв`язку з викладеним звернувся до суду та просить визнати недійсним розділ 10 кредитного договору від 13.02.2021 №07.02.2021-100000070 укладеним між ним та ТОВ «Споживчий центр». Визнати недійсним кредитний договір від 13.02.2021 №07.02.2021-100000070 та повернути сторони у попереднє становище зобов`язавши його повернути на рахунок ТОВ «Споживчий центр» грошові кошти у розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Наголосив на тому, що процентна ставка зазначена у кредитному договорі суперечить чинному законодавству та відрізняється від тих умов, з якими був ознайомлений позивач в мережі Інтернет. Вказав, що умови, запропоновані позивачу є несправедливими, оскільки він не мав реальної можливості ознайомитися з ними. Крім того зауважив, що кредитний договір підписаний особою, яка не є директором, а лише представником за довіреністю. Вказана довіреність є нікчемною, оскільки не оформлена належним чином, відтак на момент укладення договору ОСОБА_4 , яка підписувала від імені відповідача кредитний договір, не мала повноважень укладати договір та видавати кредит позивачу. Зазначив також, що під час укладення кредитного договору позивача не проінформували про третейське застереження, про регламент третейського суду. Вказав, що третейські суди наділені правом розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин за винятком справ у спорах, щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку. Тобто вказаний розділ кредитного договору суперечить закону.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Підтримав позицію, викладену у відзиві та вказав, що з умовами кредитного договору позивач був ознайомлений, текст договору викладений у зрозумілій формі, позичальник від отримання кредиту не відмовлявся та в повній мірі скористався отриманими коштами. Кредит позичальнику було надано в розмірі 5000 грн. на 28 днів. Протягом вказаного акційного періоду позичальник сплачує кредитору 0,01%. Однак, в разі неповернення кредиту у встановлені строки застосовується ставка «Стандарт» в розмірі 2,5%, вказана відсоткова ставка діє лише в разі неповернення кредиту протягом «Акційного періоду». Отриманий позивачем кредит протягом акційного періоду повернутий не був. Зазначив також, що позивач не відмовився від отримання кредиту і протягом 14 днів з моменту його отримання. Таким чином споживач мав право вже вдома спокійно ознайомитися з умовами кредиту та в разі необхідності направити відповідачу відмову від його отримання. Однак позивачем вказані дії вчинені не були. Вказав, що ОСОБА_4 , яка підписувала кредитний договір від імені відповідача наділена відповідним правом , що підтверджується відповідною довіреністю. Наголосив на тому, що позивачу було доведено до відома всю необхідну інформацію по кредиту та надано паспорт споживчого кредиту де міститься його підпис, а помилка позичальника щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має правового значення і не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Вказав також на відповідність вимогам чинного законодавства і розділ 10 кредитного договору, що стосується вирішення спорів в Третейському суді. Зазначив, що обмеження розгляду справ у вказаному суді у спорах, що стосується захисту прав споживачів, чітко визначено законом. Зважаючи, що між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, що підтверджено позичальником власним підписом, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору №07.02.2021-100000070 від 13 лютого 2021 року між ТОВ «Споживчий центр» в особі Вертипорох А.С., яка діє на підставі довіреності та ОСОБА_3 укладено кредитний договір.

Відповідно до умов договору позивачу надано фінансовий кредит в сумі 5000 грн. на акційний період, тобто термін користування кредитом з дати його видачі до дня, наступного за 26.02.2021 протягом якого застосовується акційна ставка у розмірі 0,01% за 1 день користування кредитом. Строк, на який надано кредит становить 28 днів.

Згідно розділу 1 кредитного договору, процентна ставка «Стандарт» 2,5% за 1 день користування кредитом застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, за умови, що вся сума кредиту не повернута до останнього акційного періоду. У вказаному розділі визначена неустойка в сумі 100 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання та проценти в розмірі 912,5% річних відповідно до ст.625 ЦК України.

Розділом 7 кредитного договору встановлено, що у разі несплати кредиту та/або процентів у строки, встановлені договором, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою.

Як вбачається з видаткового чека №0000006092 від 13.02.2021 позивачу було надано кредит в сумі 5000 грн.

Вказана обставина не заперечувалася представником позивача під час судового розгляду справи та підтверджена позивачем в поданій позовній заяві.

Частиною 2 ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 626-628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 13 лютого 2021 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику споживчий кредит, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що умови кредитного договору, укладеного з позивачем, не відповідають нормам чинного законодавства, а саме: відсоткова ставка по кредитному договору завищена, умови кредитного договору є несправедливими та недоведеними в повній мірі позивачу, кредитний договір укладений з позивачем особою, яка не наділена відповідними повноваження та зазначений у кредитному договорі розділ 10 «Вирішення спорів» взагалі не може використовуватися у спорах про надання споживчого кредиту.

Однак, вказані твердження представника позивача щодо завищення відсоткової ставким та укладення договору особою, яка не наділена відповідними повноваженнями спростовується матеріалами справи та самим кредитним договором.

За змістом ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зообов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Зазначені умови були дотримані кредитодавцем.

Представником відповідача надано суду паспорт споживчого кредиту в якому зазначено інформація про кредитодавця, інформація процентної ставки за кредитом порядок повернення кредиту, додаткова інформація щодо наслідків прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором, у вказаному паспорті зазначено про можливість споживача відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 днів у порядку та на умовах визначених ЗУ «Про захист прав споживача».

Вказаний паспорт споживчого кредиту підписано позивачем 07 лютого 2021 року.

Тобто, позивач мав реальну можливість ознайомитися з умовами кредитного договору та порядком його виконання завчасно.

Однак, позивач, після ознайомлення із паспортом споживчого кредиту, що підтверджується його власним підписом 07.02.2021, оформив у ТОВ «Споживчий Центр», 13.02.2021 спірний кредитний договір.

Суд також зауважує, що паспорт споживчого кредиту та сам кредитний договір викладений розбірливо та чітко, що дає можливість ознайомитися стороні з викладеними у ньому розділами та умовами.

Таким чином, недоведеним є посилання представника позивача на те, що при укладенні спірного кредитного договору йому не було надано, або надано не в повному обсязі інформація, що є обов`язковою для такого виду договорів.

Вказаний документ відповідає вимогам Постанови Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч.1, ч.2 та ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Посилання позивача на неправомірну зміну процентної ставки є необгрунтованим, підстави збільшення відсоткової ставки за кредитним договором були визначені у розділі 1 та 2 кредитного договору.

Відповідно до вказаних розділів спірного кредитного договору сторони дійшли згоди щодо суми кредиту, періоду, на який кредит надається, акційного періоду, протягом якого позичальник користується та повертає кредитні кошти під 0,01%, застосування процентної ставки «Стандарт» в разі неповернення кредиту протягом «Акційного періоду», неустойки та процентів у розмірі 912,5% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Тобто, нарахування підвищеної відсоткової ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а умови кредитного договору не визначають право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитом, тому не є дискримінаційними стосовно споживача.

Крім того, при укладанні кредитного договору позичальник – ОСОБА_3 знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов.

Клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи на спростування вказаних обставин, чи наявності несправедливих умов договору позивачем та його представником заявлено не було.

Врахувавши зазначені вимоги закону та умови кредитного договору суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма умовами договору, а також надав позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним.

Підписання позивачем кредитного договору свідчить про досягнення сторонами угоди стосовно всіх істотних умов договору та його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також вказує на те, що його намір був спрямований на отримання банківського кредиту і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів.

Правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, як укладеного внаслідок введення в оману позичальника, позбавлення його поміркованого, ефективного вибору з боку банку, з урахуванням вимог статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, судом не встановлені.

Представник позивача не довів введення його довірителя в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав, усвідомлюючи зміст умов договору.

Разом з тим, в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом та відмовитися від договору про споживчий кредит відповідно до Закону України «Про захист прав споживача».

Проте таким правом позивач не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами кредитного договору.

Також спростовується матеріалами справи і доводи представника позивача щодо відсутності у представника ТОВ «Споживчий центр» Вертипорох А.С. права на укладення кредитного договору.

В матеріалах справи міститься довіреність, надана разом із відзивом на позов, видана ТОВ «Споживчий центр» 24 грудня 2020 року та дійсна до 31 грудня 2021 року, в якій директор товариства ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси товариства при укладені кредитних договорів з фізичними особами на суму не більше 15000 грн. в зв`язку з чим їй надано право підписувати договори та інші документи.

Зазначена довіреність на момент укладення спірного кредитного договору була чинною.

За таких обставин, в ході судового розгляду не знайшли свого належного підтвердження у розумінні ст.ст. 12, 81 ЦПК України факти порушення прав ОСОБА_3 як споживача при укладенні спірного кредитного договору, відтак позовні вимоги в частині визнання кредитного договору недійсним до задоволення не підлягають.

Щодо визнання недійсним розділу 10 кредитного договору 07.02.2021-100000070 від 13.02.2021 суд зазначає наступне.

Розділом 10 кредитного договору встановлено «Вирішення спорів» по кредитному договору.

У вказаному розділі передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, крім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Розгляд справи у постійно діючому третейському суді здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом простійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, які не підлягають розгляду третейськими судами.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12.03.2011 року.

На час укладення договору 13 лютого 2021 року Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, умови, викладені в розділі 10 «Вирішення спорів» кредитного договору №07.02.2021-100000070 від 13 лютого 2021 року суперечать статті 6 Закону України «Про третейські суди», а тому є недійсними.

Таким чином позовні вимоги в частині визнання недійсним розділу 10 кредитного договору підлягають до задоволення.

За загальним правилом, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як було встановлено, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». Позов судом задовольняється частково, тому судові втрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог на користь держави.

Позивачем було заявлено дві самостійні вимоги немайнового характеру: про визнання недійсним розділу 10 кредитного договору та визнання недійсним кредитного договору. Отже, позивач ОСОБА_3 при подачі позову, за відсутності підстав звільнення від сплати судового збору, мав би сплатити 1816,00 грн.

В пункті 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (із змінами) зазначено про те, що якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Враховуючи вищевикладене, положення ч.1 ст.141 ЦПК України та те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з відповідача ТОВ «Споживчий центр» на користь держави слід стягнути 908,00 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. 11,203,215,626-628, 638, 1054 ЦК України, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним розділ 10 кредитного договору від 13 лютого 2021 року №07.02.2021-100000070, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», як кредитором, та ОСОБА_3 , як позичальником.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в дохід держави судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23 липня 2021 року.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», вул. Саксаганського, буд. 133-А, м.Київ, код ЄДРПОУ 37356833.

Суддя І.Я. Биченко