Рішення № 98520874, 23.07.2021, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 158/1735/21

Номер провадження 2-а/167/14/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2021 року місто Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Н.В. Шептицької,

з участю секретаря судового засідання Л.О. Матвійчук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – інспектор роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП, лейтенант поліції Войцеховська Софія Віталіївна, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДП18 №336750 від 20.06.2021 року,

з участю:

позивача ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

29 червня 2021 року позивач звернувся у Ківерцівський районний суд Волинської області з позовною заявою про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДП18 №336750 від 20.06.2021 року, мотивуючи свій позов тим, що 20.06.2021 року він рухався на автодорозі сполученням «Луцьк-Рівне» і був зупинений інспектором патрульної поліції, та йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Вважає, що відповідач в особі працівника патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення.

Крім того, оскаржувана постанова не містить жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу ТС000607, яким інспектор здійснювала вимірювання швидкості руху автомобіля.

За таких обставин в його діях склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення ним вимог пункту 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які інспектор мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути всенесені до змісту такої постанови.

Просить скасувати оскаржувану постанову за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Розпорядженням Голови Ківерцівського районного суду Волинської області В.В. Корецької від 05.07.2021 року, у зв`язку з неможливістю утворити склад суду для розгляду справи у зв`язку з неможливістю призначення суддів, адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 передана на розгляд Рожищенському районному суду Волинської області і надійшла в Рожищенський районний суд 12.07.2021 року.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської бласті від 13.07.2021 року позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито повадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - інспектора роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП, лейтенанта поліції Войцеховську Софію Віталіївну, та призначено розгляд справи за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

Позивач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча відповідач був вчасно і належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи.

Відповідач подав Відзив на адміністративний позов, у якому просив слухати справу без участі відповідача та представника відповідача (ас 62-66).

Відповідач у Відзиві на адміністративний позов зазначив, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення і поліцейський мав всі законні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності, пред`явив законну та обгрунтовану вимогу щодо надання документів, передбачених законодавством, ним дотримані процедура та порядок складання адміністративних матеріалів і оскаржувана постанова винесена на підставі та у порядку, передбаченому законодавством, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, у судове засідання не з`явилася, хоча була вчасно і належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи. Пояснення на позовну заяву не подала.

Суд ухвалив розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, на підставі пункту 1 частини 3 статті 205 КАС України.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, ознайомившись з Відзивом на адміністративний позов, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, надані позивачем та витребувані у відповідача судом у порядку підготовки справи до судового розгляду, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, дослідивши відеозапис на диску DVD-R диск «MyMEDIA», долучений представником відповідача до Відзиву на адміністративний позов, суд встановив наступне.

У судовому засіданні встановлено, що постановою серії ДП 18 №336750 від 20.06.2021 року ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП (порушення пункту 12.4 ПДР України) і на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень.

Згідно постанови серії ДП 18 №336750 від 20.06.2021 року, ОСОБА_2 20.06.2021 року о 17 год 13 хв на 101 км автодороги «Устилуг-Луцьк-Рівне», керуючи транспортним засобом – автомобілем марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевищив встановлення обмеження швидкості більше як на 20 км/год, а саме в населеному пункті села Піддубці рухався зі швидкістю 98 км/год, чим порушив пункт 12.4 ПДР України. Швидкість виміряна лазерним вимірювачем ТС000607.

Дані обставини підтверджуються копією постанови серії ДП 18 №336750 від 20.06.2021 року (ас 8).

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі- ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону України «Про дорожній рух»).

Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт, забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта".

Водночас, пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, в тому числі, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які стосуються Правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Окрім того, частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Частиною 3 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в зоні дії дорожнього знаку «5.45» «Населений пункт» порушив швидкісний режим, визначений пунктом 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «Населений пункт» - це здійснення вимірювання швидкості руху приладом – лазерним вимірювачем ТС000607.

Дослідивши долучений до Відзиву на адміністративний позов представником відповідача фото і відеозапис на диску DVD-R диск «MyMEDIA» (ас 67), судом встановлено, що вказані фотознімок та відеофіксація не містять жодної інформації, що стосуються події 20.06.2021 року щодо ОСОБА_2 та транспортного засобу, яким він керував - автомобіля марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Інформація, зафіксована і відображена на даному диску, стосується подій від 21.06.2021 року та транспортного засобу – реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45»-«Населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.

Посилання відповідача у Відзиві на адміністративний позов, що «навкруги транспортного засобу позивача наявна забудова, що вказує саме на населений пункт, дана обставина підтверджується відеозаписами з нагрудного відеореєстратора ZM 0322 №20210620200906001316, № 20210620200945001321» (ас 64) також не підтверджена жодним належним та допустимим доказом.

За таких обставин суд доходить висновку, що зібраними відповідачем доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку «Населений пункт» з перевищенням швидкості понад 20 км/год.

Відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.

Стосовно ж наданої відеофіксації з нагрудних камер від 21.06.2021 року щодо транспортного засобу – реєстраційний номер НОМЕР_2 щодо порядку розгляду справи про порушення Правил дорожнього руху, то суд вказаній відеофіксації не надає правової оцінки, як доказу, оскільки проведена відеофіксація не стосується позивача та подій від 20.06.2021 року та не підтверджують обставин щодо зони дії дорожнього знаку «5.45»-«Населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги.

Окрім того, судом враховано положення статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

Враховуючи вищевикладені положення статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам статті 40 названого Закону.

Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень Правил дорожнього руху.

Також судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак «5.70»), позаяк вказане обумовлено частини 2 статті 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак «5.70»-«Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70», лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення Правил дорожнього руху, в тому числі і швидкісного режиму.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Однак, у постанові про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відсутні докази вчинення ним адміністративного правопорушення.

У графа постанові «До постанови додаються» зазначено - відео ТС 000607. Проте, як встановлено у судовому засіданні, відео з ТС 000607, що було надано відповідачем, не стосується подій за 20.06.2021 року.

Відповідно до статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідно частини 3 статті 286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, здійснивши аналіз приведених правових норм та фактичних обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що під час судового розгляду справи не здобуто безспірних доказів вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, а отже постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП 18 №336750 від 20.06.2021 року, підлягає скасуванню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У Відзиві на адміністративний позов відповідач посилається на позовну заяву ОСОБА_3 (ас 62), хоча позивачем у даній справі є ОСОБА_1 .

Згідно оскаржуваної постанови, водій рухався зі швидкістю 98 км/год, а у Відзиві на адміністративний позов представник відповідча зазначила, що позивач рухалась зі швидкістю 108 км/год (ас 64).

Щодо посилання представника відповідача у відзиві на адміністративний позов на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обгрунтованість заявлених позовних вимог і тим самим позивач в адміністративному позові не спростовує та не заперечує факту вчинення ним правопорушення, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасника процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою.

З врахуванням конституційного принципу правової держави та виходячи з положень частини 3 статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.

Приймаючи до уваги викладене, суд доходить висновку, що саме відповідачем на засадах змагальності сторін та вимогах частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суду не доведено правомірність, законність та підставність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статей 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

При цьому, оскаржувана постанова не містить жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджується вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Зокрема, оскаржувана постанова не містить показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, тощо, на підставі яких поліцейською зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Єдиним доказом, який міститься в якості доказів у зазначені постанові є відео ТС 000607 і відеозапис з нагрудного відеореєстратора ZM 0322 №20210620200906001316, № 20210620200945001321», на яких не зафіксовано факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Крім того, такий доказ лише фіксує процесуальну послідовність винесення оскаржуваної постанови, а не відображає відомості про вчинення правопорушення, а тому не є належним доказом сам по собі.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 8.02.2018 у справі № 760/3696/16-а.

Верховний Суд у Постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки тощо, тому посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Вказана позиція узгоджується із Постановою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

У цій справі належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування постанови серії ДП18 №336750 від 20.06.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, та закриття провадження по справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом при розгляді справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було понесено та документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454,00 гривень (а.с. 1). Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень слід стягнути на користь позивача понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454,00 гривень.

Керуючись статтями 20, 72, 73, 74, 76, 77, 90, 139, 243-246, 286, 293, 295 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – інспектор роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП, лейтенант поліції Войцеховська Софія Віталіївна, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДП18 №336750 від 20.06.2021 року, - задовольнити.

Постанову серії ДП18 №336750 від 20.06.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП - скасувати.

Провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

Стягнути з Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (43005, м. Луцьк, вул. Залізнична, 15, код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Рожищенський районний суд Волинської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Волинській області, місцезнаходження: 43005, м Луцьк, вул Залізнична, 15, Волинська область, ЄДРПОУ: 38009628.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 , службова адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо.

Дата складення повного тексту рішення 23.07.2021 року.

Головуючий суддя Н.В. Шептицька