Рішення № 98516265, 23.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 р. № 520/9337/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи " Покровська виправна колонія (№17)", третя особа - Північно - східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" (с. Покровське, Балаклійський район, Харківська обл.,64266), третя особа - Північно - східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції (вул.Нетіченська ,14, м. Харків, 61010), в якому просить суд:

- визнати дії державної установи “Покровська виправна колонія (17)” щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9574,12 грн. незаконними;

- стягнути з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9574,12 грн;

- стягнути з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- стягнути з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” судові витрати;

- стягнути з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на час прийняття наказу про звільнення зі служби, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Представник відповідача Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" не погодився з позовними вимогами та направив до суду відзив на позовну заяву, в якому на обґрунтування заперечень зазначив, що позивач з заявою про отримання грошової компенсації за неотримане речове майно на день звільнення не звертався, а надав таку заяву лише 31.10.2019, черз що в державній установі були відсутні правові підстави виплати її в день звільнення.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Позивач з 23 червня 2003 року по 16 липня 2019 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом начальника «Покровської виправної колонії №17» від 16.07.2019 року №41/ОС-19 був звільнений в запас за п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Позивач звернувся з заявою до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації міністерства юстиції щодо виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Листом від 25.09.2019 № 22-2607-19/Р-636 на вказану заяву надано відповідь, в якій повідомлено, що 12.09.2019 року на виконання вказівки Адміністрації кримінально-виконавчої служби від 09.09.2019 № 9/2-8809/Нм т листа Міністерства юстиції України від 02.09.2019 № 7333/16.3.1/31-19 до міністерства юстиції України направлено запит від 12.09.2019 № 22/7.1/1-406-19, що до отримання коштів на погашення заборгованості з виплати компенсації за належні до отримання предмети речового майна. Порушень чинного законодавства України з боку співробітників державної установи «Покровська виправна колонія (№17)», під час перевірки встановлено не було. Працівники установи діють виключно в межах своїх повноважень наданих законодавчими актами.

Листом від 24.04.2020 № Р-240-20/727-4,2-22/20 Північно-Східним міжрегіональним управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було розглянуто звернення позивача від 15.04.2020 № 3681/16.3.1/-20 яке надійшло з Міністерства юстиції України, стосовно не виплати грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні з державної установи «Покровська виправна колонія (№17)». На підставі наданої довідки встановлено, що у відповідності до «Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної виконавчої служби», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №578 від 14.08.2013, позивачу було нараховано грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 9574,12 грн. Виплата грошової компенсації за не тримане речове майно позивачу буде проведено протягом 2020 року за умови надходження грошових коштів на рахунки державної установи «Покровська виправна колонія (№17)»

Однак виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивачу здійснено не було.

Позивач, не погоджуючись із наведеними діями відповідача звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону України “Про Державну кримінально- виконавчу службу” особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 “Про забезпечення речовим майном персоналу державної кримінально-виконавчої служби” затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально- виконавчої служби (далі за текстом - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Згідно пункту 2 Порядку №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах, що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до пунктів 8 та 9 Порядку № 578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: 1) особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; 2) курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; 3) спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об`єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).

Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі “Центр пробації” та уповноважених органах з питань пробації, державній установі “Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України” та закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України”, на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.

Пунктом 22 Порядку № 578 визначено, що особам рядового і начальницького складу крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України”, державної установи “Центр пробації” відповідно до їх закупівельної вартості (пункт 23 Порядку № 578).

Пунктом 27 Порядку № 578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Як встановлено пунктом 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 , розмір компенсації, яка має бути виплачена позивачу складає 9574,12 грн (а.с. 11).

В даному випадку позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

Так, позивачем подано заяву до відповідача.

Вказана обставина не заперечується сторонами.

Станом на час розгляду справи по суті сторонами не надано доказів виплати грошової компенсації позивачу за неотримане речове майно, з огляду на викладене, суб`єктом владних повноважень порушено право позивача, відтак судом вбачається протиправна бездіяльність відповідача, яка виразилась в невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9574,12 грн, суд зазначає, що належним способом захисту прав буде покладення обов`язку на відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна, в задоволенні вимоги про стягнення коштів належить відмовити.

Стосовно стягнення з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оскільки сплата сум на момент розгляду даної справи ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір компенсації, яка буде нарахована за рішенням суду, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Отже, така вимога є передчасною, оскільки стягнення середнього заробітку стосується оспорюваної суми, а не нарахованої, тому не підлягає задоволенню.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після проведення з ним остаточного розрахунку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з державної установи “Покровська виправна колонія (№17)” моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю та виною останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Розподіл інших судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" (с. Покровське, Балаклійський район, Харківська обл.,64266, код ЄДРПОУ 40867285), третя особа - Північно - східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції (вул.Нетіченська ,14, м. Харків, 61010, ЄДРПОУ 40867285) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи “Покровська виправна колонія (17)” щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9574,12 грн. незаконними.

Зобов`язати державну установу “Покровська виправна колонія (№17)” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 9574,12 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Тітов